Галапочка зовсім посміливішав:
– Докторе, я повністю з вами погоджуюся. Я ненавиджу автомобілі і тих, хто за ними ганяється.
– Чого ж ви тоді його придбали?
– Я не придбав і не збираюся. У мене справді кінь. Не вірите – ось подивіться.
Встає, підходить до вікна. Психіатр також підходить до вікна.
У дворі, прив’язаний за повід до тополі, під сідлом стоїть Дракон.
Око в доктора нервово засіпалося. Підсмикується плече. Він відійшов від Галапочки. Зміряв його підозріливим поглядом. Зосередився на бороді. Тоді знову підійшов до вікна. Виглянув у нього. Помацав себе долонею за лоба.
– Бачите, – пояснив Галапочка, – автоінспекція придирається. Коли їду проїжджою частиною, кажуть: "Транспортний засіб. Особа, що ним управляє, обов’язково мусить мати на це право". Коли веду коня по тротуару, кажуть: "Не можна. Тротуар не для транспорту, а для пішоходів". І я, маючи коня, не можу ні їздити на ньому, ні ходити з ним…
Лікар ніби не чує слів Галапочки. Вперто шукає у картотеці.
– Як, ви сказали, ваше прізвище?
– Галапочка. Галапочка Робінзон Іванович.
Почувши ім’я "Робінзон", лікар ще більше насторожився. Тоді лагідно спитав:
– Як, Робінзон? А може, Робінзон Крузо?
– Ні, Робінзон Галапочка.
– Нічого, нічого. Може бути і Галапочка… Сядьте, будь ласка, на отой стілець.
Галапочка пересідає навпроти лікаря. Той пильно дивиться йому в очі.
– У вас в роду були ще… Ну… Робінзони, а може, Наполеони?
– Ні, ні! Не було. Батька звали Іваном, діда Микитою.
– Скажіть, а зараз у вас вдома все гаразд? Жінка, діти здорові?
– Нема в мене ще жінки. Дітей також.
– Може, щось трагічне сталося в родині? Може, хтось помер?
– Слава Богу, всі живі.
– Може, у вас на роботі якісь неприємності?
– Ніби все нормально.
– Може, ви закохалися, а вас не люблять?
Галапочка зніяковіло одвернув погляд.
– Та як вам сказати… Таке було… Ось розламалося…
Лікар тріумфально підняв догори палець:
– О! Запам’ятайте, молодий чоловіче. Без причини не буває наслідків! Я вам поки що випишу рецепт. І рекомендую: спокій, спокій і ще раз спокій. Як її звуть, ту вашу причину?
– Крузя, – сказав півголосом Робінзон.
– Крузя? А-а-а. Ну, звичайно, Крузя. Ви Робінзон, вона Крузя… Нічого, нічого. Все буде в порядку. Основне – не хвилюйтеся. Основне – спокій…
Пише рецепт, простягає Галапочці:
– Ось візьміть. Обов’язково – через тиждень до мене…
Галапочка здивовано:
– А довідку? Мені потрібна довідка.
– Не хвилюйтесь, товаришу Наполеон… тобто, вибачте, Робінзон. На все свій час. Сам я вирішити цього питання не можу… Треба консиліум…
Майстерня Галапочки. Робінзон обробляє невеликий корінець. Тихенько насвистує якусь мелодію.
У дверях з’являється п’яний.
– Здрастуй, борода!
– Здрастуйте, – насторожився Робінзон.
– Діло є, борода. Венька Рябий каже: "Ти, Гоша, художнику бородатому предложи…"
Дивиться, що Робінзон стоїть як укопаний. Підходить до нього.
– Чо дивишся, як на явлєніє Христа народу? – Простягає руку для знайомства. – Гоша Косий. Я, брат, тоже художник. Хто не знає? Собака і той знає. Спитай любого. Хто так фільонку наведе, як Гоша Косий? А кольори підбере? Я, брат, скіки квартир перемазав. Якщо хазяїн не жмот – Гошу Косого зове… Ти чо так дивишся на мене, ніби в тебе легкий шок після триденного перебору? Занімайся своїм чортом, я тебе отвлєкать не буду. Діло є… А чорт в тебе як живий. Пару червоних можна за нього взять у переході… Ти в якому переході збуваєш?
Галапочка ледве стримується, щоб не зірватися.
Ханига безпардонно підходить до етюдника, розглядає штрихи. Здивовано:
– Чо, сам, може, ізображаєш? Дама, чи що, буде? Вроді дерево… Я тоже пробував. Одному на стіні у спальні даму намалював. Так він після того тиждень за мною бігав: "Гоша, просю тебе, зішкрябай, бо я скоро інфаркт схоплю…" Іскуство, брат, волнує…
Робінзон не витримує. Затискає п’ястуки, наступає на ханигу.
– Слухай, талант, ану, рви звідсіля…
Ханига задкує.
– Ти що, борода? Що ти очима блимаєш, як фонарями? Я тобі діло предлагаю. Мішок алебастру і бідон білил мається. Віддаю за безцінь…
Галапочка зупинився, з цікавістю розглядає ханигу. Спокійно:
– Ні алебастр, ні білила мені не потрібні.
– Чудик! Так збудеш. Будеш ремонтувать комусь квартиру. Знаєш, як на білила кидаються? Ну от, бачу, в тебе очі погасли. Значить, діло буде… А ти, брат, псих. Як отой твій го-ох! – показує на чорта і робить на голові з пальців роги. – Я вже думав, по башці чимось хряпнеш. – Знову розглядає еіскіз на етюднику. – А в тебе, брат, получається… Слиш, ізобрази мене. Партрет. Підпиши: так, мол, і так. Роботяга. Норми перегибає. П’ятьорку дам. Як за цвєтноє фото…
– Слухай, ти, ану звідсіля, поки я тебе не "ізобразив"!
Ханига задкує.
– Ти брось угрожати. Я тоже коє-шо могу. Інтелекта з себе корчить. Бороду надів…
Робінзон підходить ближче, бере ханигу за комір. Ханига кричить:
– Ти брось рвать мені одежу! Я не буду через вас, психів, щодня купувати рубаху. Брось, чуєш? Ти що руки піднімаєш на робочий клас?
– Тріска ти від робочого класу… Стружка…
Галапочка випхав ханигу за двері, зачинив їх. Той знову відчинив.
– Я тобі покажу, солоха ти бородата. Я на тебе накатаю скаргу, що ти халтуриш. Чортів продаєш, а налог не платиш.
Галапочка ступив до дверей. Ханига зачинив їх. Із-за дверей ще долинають його погрози:
– Я тобі покажу! Я тебе, бегемота бородатого, посаджу за решотку…
"Посади, посади", – говорить сам до себе Галапочка. І зачиняє двері на защіпку.
Підійшов до кореневища. Орудує різцем:
– Ах ти, порося. Увірветься отаке брудне в чужу душу, наплює і порохкає… Ізобрази його…
Чути стукіт у двері. Галапочка не підходить.
Стукають сильніше. Робінзон взяв баночку з-під майонезу, набрав туди води, кинув фарби, розколотив, йде до дверей:
– Зараз я тебе ізображу…
Стукіт повторюється.
Робінзон обережно знімає защіпку, раптом відчиняє двері і виплескує у щілину каламутну рідину. За дверима чути тривожний дівочий крик:
– Ай! Що ти робиш?!
Галапочка відчинив двері. Перед ним стоїть Крузя. Каламутна рідина стікає їй по щоках. Біла кофта в брудних плямах.
Робінзон здивовано витріщився:
– Крузя? Вибач, я не хотів… Тут один п’яний вривався, то я думав…