– Так. – Голос Кремера проскреготів, як наждачний папір. – Це може почекати. Я хочу знати, чи посилали ви Пензера для того, щоб...
– Дізнаєтесь, – обірвав його Вульф. – Я якраз до цього і схиляюсь. Арчі, розкажи, будь ласка, про що тебе просила міс Дікі ввечері, у понеділок, і що сталося далі?
Я прокашлявся.
– Ми танцювали у клубі "Фламінго". Вона сказала, що ось уже впродовж року Боттвайль обіцяє одружитися з нею через тиждень, але тиждень все відкладається і відкладається, тому їй набридло і вона хоче влаштувати маленьку виставу. Вона попросила, щоб я роздобув бланк дозволу на шлюб, вніс в нього наші імена і прізвища і передав їй, щоб вона показала папірець Боттвайлю і поставила його перед вибором – тепер або ніколи. У вівторок мені вдалося роздобути такий бланк, я його заповнив, а в середу віддав міс Дікі.
Я замовк. Вульф відразу запитав:
– А що сталося вчора вдень?
– Вона сказала мені, що папірець спрацював. Що кращого годі було й очікувати. Хвилину по тому в студію зайшов сам Боттвайль. У своїх показаннях, що я дав помічнику окружного прокурора, я сповістив про те, що, за словами Марго, Боттвайль обіцяв з нею одружитися, втім, про фіктивний дозвіл змовчав. Він не мав ніякого стосунку до того, що сталося.
– Міс Дікі сказала тобі, яка доля спіткала цей дозвіл?
Виходить, він вирішив викласти все начистоту! Я кивнув.
– За її словами, Боттвайль розірвав його і викинув клапті в корзинку для паперів, що стояла біля його столу в кабінеті. Напередодні ввечері. У четвер.
– Що ти зробив, коли після смерті містера Боттвайля піднявся у його кабінет?
– Я висипав вміст корзинки на підлогу, потім, почергово проглядав папірець за папірцем, повернув усе в корзинку. Жодного клаптика дозволу я не знайшов.
– Ти певен у цьому?
– Так.
Вульф повернувся до Кремера.
– У вас є запитання?
– Ні. Гудвін набрехав у своїх показаннях. Я займуся ним пізніше. Зараз я хотів би...
Марго Дікі спалахнула від обурення:
– Виходить, Черрі вкрала його! – Вона вигнула шию і поглянула поверх голів на Черрі. – Зізнайся, це твоя робота, погань така?
– Ні! – голос Черрі задзвенів від напруги. Не зводячи очей з Вульфа, вона пропищала: – Я більше не маю чекати...
– Міс Квон! – гаркнув Вульф. – Дозвольте це мені.
Він знову звернувся до Кремера:
– Другий факт. Вчора, як у нас було умовлено, ми обідали разом з містером Боттвайлем у ресторані "Рустерман." Одного разу містеру Боттвайлю довелося повечеряти за моїм столом, і він хотів відплатити мені за гостинність. Незадовго до виходу з дому він подзвонив мені і попросив про послугу. Він сказав, що страшенно зайнятий і може на кілька хвилин запізнитися, бо йому конче потрібні білі бавовняні рукавички, чоловічі, середнього розміру. Він запитав, чи не обтяжить мене по дорозі в ресторан заскочити в яку-небудь крамницю і купити такі рукавички. Зізнатися, мені його прохання видалося дивним, але ж і містер Боттвайль був дивною людиною. Оскільки містер Гудвін від'їхав по своїх справах, а я волію не вдаватися до послуг таксі, я найняв машину в агентстві Бакстера, і шофер порекомендував мені крамницю на Восьмій авеню поміж Тридцять дев'ятою і Сороковою вулицями. Ми заїхали туди, і я купив рукавички.
Очі Кремера перетворилися у вузенькі щілинки. Настільки вузенькі, що за ними навіть не вгадувалася голубінь його очей. Інспектор явно не повірив розповіді Вульфа ні на йоту, що здалося мені до біса несправедливо, тому що кілька слів правди в ній все ж містилося.
Вульф вів далі:
– Сидячи в ресторані, я передав рукавички містеру Боттвайлю, і він пояснив, не вдаючись у подробиці, для чого вони йому знадобилися. За його словами, він вирішив допомогти якомусь волоцюзі, котрого побачив у парку на лавці, і найняв його, щоб волоцюга розливав гостям напої на різдвяній вечірці, перевдівшись Санта Клаусом. А рукавички йому знадобилися для того, щоб не відлякувати гостей – руки у волоцюги зовсім непрезентабельні. Ви качаєте головою, містер Кремер?
– Ще б пак, бодай тебе! Будь це правдою, ви б давно сповістили поліцію. Не бачу, що могло вас утримати. Гаразд, закінчуйте.
– Одну хвилину. Поліцію я не повідомив тільки тому, що був певен – убивцю ось-ось схоплять. Очевидно, що волоцюга дременув з переляку. Інших причин бути не могло, адже він не знав ні про банку з ціаністим калієм, що зберігалася в майстерні, ні про звичку Боттвайля прикладатися до перно, не мовлячи вже про все решта. До того ж, наскільки вам відомо, я не люблю втручатися у справи, з котрими безпосередньо сам не пов'язаний, і котрі не мають до мене найменшого стосунку. Втім, вам нічого не стане перевірити мої слова... Власник і офіціанти "Рустермана", шофер найнятого автомобіля, продавці крамниці, де я купив рукавички, підтвердять, що я говорю чисту правду.
– Але тільки тепер ви мені це розказуєте!
– Так, – незворушно відповів Вульф. – Я дізнався від містера Гудвіна, що ви посилюєте пошуки дременувшого Санта Клауса, і зрозумів, що ви без великих зусиль знайдете по опису чоловіка, котрий купив рукавички. Моя зовнішність, звичайно, не унікальна, проте і не цілком звична, тож вам би не знадобилося багато часу, щоб напасти на мій слід, і мене б затягали по допитах. Тому я волів розповісти вам про цей випадок сам, щоб витримати ваші дорікання, але не наражатися в подальшому приниженням і нервуванням. Втім, я мав ще одну велику перевагу: я знав, що чоловік, який зображав Санта Клауса, – не вбивця. І я вирішив цим скористатися. Для цього мені треба було попередньо порозмовляти з одним із тих, хто тут сидить. І мені це вдалося. Міс Квон була тут учора, і ми поговорили.
– Чому саме міс Квон?
Вульф застерігаюче здійняв руку.
– Коли я завершу, ви самі вирішите, наскільки це важливо. Ми поговорили про її колег по службі, про їх взаємостосунки, і я повірив, що містер Боттвайль і справді вирішив одружитися з міс Квон. Ось і все. А сьогодні вранці я приступив до активних дій. Поки містера Гудвіна допитували в конторі окружного прокурора, я викликав містера Пензера. Ми бесідували близько години, після чого він відправився виконувати мої доручення. Перше з них полягало в тому, щоб з'ясувати, чи хто-небудь спорожняв цю нещасну корзинку для паперів після розмови містера Боттвайля з міс Дікі в четвер увечері. Наскільки вам відомо, в розшуковій справі містеру Пензеру рівних майже немає. Довідавшись у міс Квон ім'я і адресу прибиральниці, він розшукав її і з'ясував, що востаннє корзинку витряхали біля шостої години ввечері у четвер. Тим часом я ...