– Містер Хетч?
– Марго про нього нічого не говорила, однак я мав з ним справу під час розшуку пропавших гобеленів. Я б нітрохи не здивувався, якби Хетч в один чудовий день відправив на той світ всю їхню компанію. В його жилах тече не кров, а сірчана кислота. Сам він – геніальний дизайнер і художник; за його словами, звісно. Він якось, навіть, зізнався мені, що усім своїм успіхом і процвітанням фірма зобов'язана тільки йому, хоча відверто його заслуг ніхто не визнає. Він, правда, не сказав, що вважає Боттвайля брехуном і фанфароном, але думає, мабуть, саме так. Ви, певно, пам'ятаєте, як я сказав вам, що у нього манія переслідування, але ви веліли мені не вживати научних термінів.
– Це четверо. Міс Дікі?
Я припідняв брови.
– Я роздобув для неї дозвіл на шлюб, а не на вбивство. Якщо вона збрехала, сказавши мені, що папірець спрацював, то бреше вона так само неперевершено, як і танцює. Можливо, ви маєте рацію. Якщо папір насправді не спрацював, Марго теж мала би на нього зуб.
– І міс Квон?
– Вона наполовину азіатка. Я слабувато розуміюся на східних людях, проте, одне я затямив: вони навмисне зробили свої очі розкосими, щоб виглядати загадковіше. Якщо б мені було призначено загинути від руки кого-небудь із їхньої ватаги, я волів би, щоб отруту мені підклала саме вона. Правда, Марго якось одного разу сказала...
У двері подзвонили. Це гірше, ніж телефон. Якщо вони розгадали таємницю Санта Клауса і переконалися, що слід веде до Вульфа, то для Кремера куди природніше прийти самому, ніж дзвонити по телефону. Ми з Вульфом обмінялися поглядами. Я поглянув на наручного годинника, побачив, що стрілки показують вісім хвилин по десятій, встав, вийшов у передпокій, клацнув вимикачем зовнішнього освітлення і, наблизившись до дверей, подивився назовні крізь прозоре з нашого боку скло. Мені довелося приглянутися уважніше, щоб упізнати жінку, закутану в хутряну шубку з каптуром. Затим я повернувся у кабінет і проголосив:
– Черрі Квон. Без супроводження.
Вульф насупився.
– Я хотів... – почав було він, але осікся. – Дуже добре. Проведи її.
Глава 5
Я вже говорив, що Черрі Квон здатна прикрасити будь-який інтер'єр, так що, самі розумієте, в червоному шкіряному кріслі вона виглядала просто зворушливо. Хоча в ньому без зусилля розмістилося б три Черрі Квон. Шубка лишилася у передпокої на вішаку, і Черрі сиділа у тому ж шерстяному светрі, котрий я помітив на ній під час різдвяної вечірки. Не жовтому, ні, а скоріше канареєчно-золотистому, котрий дивовижно гармоніював з червоною обшивкою крісла і смаглявим личком Черрі.
Присівши на самий краєчок, Черрі випрямила спину і опустила долоні на коліна.
– Я не стала дзвонити з остороги, що ви відмовите мені у зустрічі, – сказала вона, потупивши взір. – Тому я просто взяла і прийшла. Ви зможете мене пробачити?
Вульф тільки хрюкнув у відповідь. Вельми невизначено. А ось Черрі, дивлячись на нього, посміхнулася, і, як мені здалося, цілком приязно. Ох, вже цей Схід!
– Я мушу взяти себе в руки, – защебетала Черрі. – Я жахливо нервую – адже тут усе так незвично. – Вона повертіла головою навсібіч. – Ось ваш знаменитий глобус, і книжкові полиці, і сейф, і тапчан, і, звісно, Арчі Гудвін. І ви самі. За письмовим столом у цьому громіздкому кріслі! О, скільки я чула про ваш дім! І скільки читала... мабуть, все, що тільки існує. Мені навіть не віриться, що я сиджу в знаменитому червоному кріслі і бачу перед собою вас. Я, звісно, бачила вас сьогодні вдень, але це не в рахунок – у своєму недоладному вбранні Санта Клауса ви могли зійти за кого завгодно. Мені так хотілося посмикати вас за вуса!
І вона розсміялася – дзвінко, заливчасто, як срібний дзвіночок.
Признатися, фізіономію я, мабуть, мав дурнувату. Я, навіть, не відразу вловив, що до чого. Я був надто зайнятий, намагаючись не показувати вигляду, наскільки я ошелешений, і не позирнув на Вульфа. Втім, йому доводилося ще важче, оскільки Черрі дивилася йому у вічі. Коли він заговорив, я покосився в його бік.
– Якщо я вас вірно зрозумів, міс Квон, то ви мене спантеличили. Якщо ви вважаєте, що сьогодні вдень бачили мене у костюмі Санта Клауса, то ви помиляєтесь.
– О, вибачте, будь ласка! – сплеснула руками Черрі. – Виходить, ви їм не розповіли?
– Послухайте, міс Квон! – голос Вульфа пролунав несподівано жорстко. – Якщо ви хочете говорити загадками, то говоріть з містером Гудвіном. Це його стихія.
– О, мені і справді дуже шкода, містере Вульф. Мені слід було пояснити вам, звідки я це знаю. Справа в тому, що сьогодні вранці за сніданком Курт розповів мені про те , як ви йому подзвонили і умовилися прийти до нас на вечірку під виглядом Санта Клауса, а сьогодні вдень я спитала його, чи ви приїхали, і він відповів, що так, додав, що ви якраз перевдягаєтеся. Ось звідки мені це відомо. Отже, поліцейським ви цього ще не розповіли? Як добре, що я також тримала язика на прив'язі, так?
– Дуже цікаво, – холодно вимовив Ніро Вульф. – Чого ви розраховуєте добитися з допомогою такої безглуздої вигадки?
Черрі Квон покачала гарненькою голівкою.
– Боже, адже ви вважаєтеся таким розумним. Невже самі не бачите, що нічого у вас не вийде? Варто мені тільки поділитися з ними своїми підозрами, і вони неминуче почнуть розслідування; навіть, у тому випадку, якщо не повірять мені. Звісно, з вами по частині уміння вести розслідування їм не потягатися, але щось вони неодмінно викриють.
Вульф заплющив очі, піджав губи і відкинувся на спинку крісла. Я ж у всі очі слідкував за Черрі. Важила вона фунтів сто, не більше. Я б просто підхопив її однією рукою, стиснув під пахвою і виніс звідси, затуливши долонею рота. Зачиняти її нагорі, в кімнаті для гостей, сенсу не було – Черрі могла відкрити вікно і покликати на допомогу. А ось в цоколі, поруч з кімнатою Фріца давно порожніла клітушка зі старим тапчаном.
В гіршому разі, мені лишалося тільки витягти з ящика письмового стола револьвер і пристрілити Черрі на місці. Раптом, вона ні з ким не поділилася, що йде до нас.
Вульф розплющив очі і випрямився.
– Дуже добре. Я, як і раніше, вважаю ваші інсинуації безглуздими і навіть сварливими, щоправда, цілком погоджуюся з тим, що поділившись своїми підозрами з поліцією, ви поставите мене у вкрай неприємне становище. Не думаю, що ви прийшли сюди з тою лише метою, щоб сповістити мене про свої плани. Отже, що вас привело до мене?