Форд поволі опустив руки. Жодної реакції. Артур теж опустив руки.
Ступаючи поволі і обережно, Форд наблизився до п'єдесталу, на якому стояла ванна. Він торкнувся до нього рукою.
— Красива річ, — збрехав він.
Хотів би він знати, чи можна усміхнутися. Поволі і обережно він усміхнувся. Небезпеки не було.
— Гм... — звернувся він до капітана.
— Так? — сказав капітан.
— Мені цікаво, — сказав Форд, — чи можна мені поцікавитися, у чому насправді полягає ваша робота?
Чиясь рука лягла йому на плече. Він різко повернувся.
То був перший помічник капітана.
— Ваші напої, — сказав він.
— О, спасибі, — подякував Форд. Він і Артур взяли до рук чарки. Артур зробив маленький ковток і був здивований, коли виявилося, що напій на смак нагадує віскі з содовою.
— Тобто я хочу сказати, що я не міг не помітити, — сказав Форд, потягуючи з чарки і собі, — трупи. У морозильній камері.
— Трупи? — перепитав здивований капітан.
Форд помовчав і замислився. Ніколи не приймай нічого на віру, подумав він. Чи може бути так, що капітан навіть не підозрює, що у нього на борту п'ятнадцять мільйонів трупів?
Капітан привітно закивав йому. Крім того Фордові здалося, що той бавиться гумовою качечкою.
Форд роззирнувся навколо. Номер Другий час від часу зиркав на нього в дзеркало: його очі ні на мить не зупинялися. А перший офіцер просто стояв собі поруч, тримаючи в руках тацю з напоями і великодушно усміхався.
— Ви сказали трупи? — ще раз перепитав капітан.
Форд облизав губи.
— Так, — сказав він, — я маю на увазі усіх тих мертвих стерилізаторів телефонів і бухгалтерів, які, як вам відомо, знаходяться внизу, у морозильній камері.
Капітан здивовано подивився на нього. Потім він закинув голову і засміявся.
— О, та вони не мертві, — сказав він, — Боже мій, ні, ні, вони просто заморожені. Колись вони оживуть.
Форд зробив те, що з ним трапляється дуже рідко. Він закліпав очима від здивування.
Артур, здається, уже виходив із стану остовпіння.
— Тобто там у вас повний відсік морожених перукарів? — запитав він.
— Авжеж, — відповів капітан. — їх там мільйони. Перукарі, втомлені життям телевізійні продюсери, страхувальні агенти, працівники відділу кадрів, охоронці, відповідальні за підтримку зв'язків із громадськістю, консультанти з питань менеджменту і ще безліч різних професій. Ми збираємося колонізувати якусь планету. Форд ледь-ледь похитнувся.
— Дух захоплює, правда? — сказав капітан.
— Як? Невже з цими людьми? — здивувався Артур.
— Ах, ви мене тільки правильно зрозумійте, — сказав капітан. — Наш зореліт тільки один з багатьох кораблів Флоту Ковчега. Наш корабель — це Ковчег Б, розумієте? Вибачте, ви б не могли напустити трохи гарячої води для мене?
Артур виконав його прохання, і у ванні завирував водоспад пінистої рожевої води. Капітан зітхнув від задоволення.
— Велике спасибі, мій дорогий друже. Пригощайтеся, будь ласка, напоями.
Форд перехилив у себе келишка, узяв пляшку з таці першого помічника і знову наповнив чарку по вінця.
— А що таке, — запитав він, — корабель Б і що таке Ковчег?
— А ось усе це, — відповів капітан, весело розбризкуючи гумовою качечкою навколо себе пінисту воду.
— Так, — мовив Форд, — але ж...
— Гаразд, щоб ви знали, сталося ось що, — сказав капітан. — Наша планета, зоряна система, з якої ми вирушили, була, так би мовити, приречена.
— Приречена?
— О, саме так. Отож усім і спало на думку: спакуємо усе населення на гігантські зорельоти і рушимо до якоїсь іншої планети. Переповівши усю історію кількома словами, він відкинувся у ванні і задоволено застогнав.
— Ви маєте на увазі менш приречену планету? — спробував підказати Артур.
— Що ви сказали, дорогий друже?
— Менш приречену планету. На якій ви збиралися оселитися.
— Так, збираємося на ній оселитися. Отож, розумієте, вирішили збудувати три кораблі, три космічні Ковчеги, і... Я вам ще не набрид своїми розповідями?
— Ні, ні, — переконливо сказав Форд, — вони захоплюючі.
— А це дуже приємно, — вголос розмірковував капітан, — коли вряди-годи є з ким перекинутися кількома словами.
Номер Другий окинув пронизливим поглядом приміщення і його неспокійні очі знову прикипіли до дзеркала, наче пара мух, яких на хвилю зігнали з улюбленого шматка тухлого м'яса місячної давнини.
— Біда таких тривалих мандрівок, як наша, — продовжував капітан, — у тому, що врешті-решт ви починаєте дуже багато розмовляти з самим собою, що дуже нудно, бо в половині випадків вам відомо, що казатимете далі.
— Тільки у половині випадків? — здивувався Артур.
Капітан замислився на якусь мить.
— Так, на мою думку, приблизно у половині випадків. Так чи інакше... ой, а де ж мило? — він помацав рукою навколо себе і нарешті виловив слизький брусок.
— Угу, отож так або інакше, — продовжував він, — ідея полягала в тому, що на першому кораблі, на кораблі А, у подорож вирушать усі видатні керівники, науковці, знані митці, тобто усі, у кого є якісь досягнення. А на третьому кораблі, на кораблі В, вирушать усі, хто виконує якусь конкретну роботу, те чи се, а на кораблі Б — це вже ми — полетять усі інші, тобто, як би це краще сказати, посередники.
На його обличчі засяяла щаслива усмішка.
— І нас відправили першими, — закінчив він і став наспівувати під ніс мелодію під плюскіт води у ванні.
Ця простенька мелодія для ванни, яку спеціально для капітана написав один з найвідоміших на його планеті авторів чисельних шлягерів (зараз він спав у тридцять шостому відсіку на відстані приблизно дев'ятсот ярдів від капітанського містка) нагодилася якраз до речі, щоб заповнити напружену тишу. Форд і Артур переступали з ноги на ногу і з усіх сил намагалися не зустрічатися поглядами.
— Гм... — обізвався за хвилю Артур, — а що ж було негаразд з вашою планетою?
— Ну, вона була приречена, як я і сказав раніше, — відповів капітан. — Здається, вона мала впасти на сонце, чи щось таке. А може, це місяць мав зіткнутися з нею. Щось схоже на це. Хоч як там було, але перед нами постала жахлива перспектива.
— Авжеж, — несподівано обізвався перший помічник каштана, — я гадаю, що планету чекало вторгнення велетенського рою двадцятифутових хижих бджіл. Хіба не так?