Через кілька секунд у двері загримали.
Десь з глибини рульової рубки почувся металічний голос, який звертався до нього.
— Пасажирам заборонено заходити до рульової рубки. Поверніться, будь ласка, на своє місце і зачекайте, доки корабель стартує. Зараз подають каву і печиво. Це говорить ваш автопілот. Будь ласка, поверніться на своє місце.
Зафод не став відповідати. Він важко дихав, а позаду продовжували гримати у двері.
— Будь ласка, поверніться на своє місце, — повторив автопілот. — Пасажирам заборонено заходити до рубки управління.
— Я не пасажир, — переводячи дух, сказав Зафод.
— Будь ласка, поверніться на своє місце.
— Я не пасажир! — вигукнув Зафод.
— Будь ласка, поверніться на своє місце.
— Я не... гей, ви мене чуєте?
— Будь ласка, поверніться на своє місце.
— Ви автопілот? — запитав Зафод.
— Так, — почувся голос з боку панелі управління.
— То ви відповідаєте за цей корабель?
— Так, — знову відповів голос, — сталася незначна затримка. Пасажирів тимчасово слід утримувати у приспаному стані для їхніх же зручності і задоволення. Кава і печиво подаються кожного року, після чого пасажири знову засинають для їхньої ж зручності і задоволення. Відправлення стане можливим, коли буде укомплектовано корабельні запаси. Ми вибачаємося за затримку.
Зафод одійшов від дверей. Грюкіт припинився. Він підступив до панелі управління.
— Затримка? — вигукнув він. — А ви бачили, що робиться за межами корабля? Це ж пустеля, суцільна пустка. Тут колись була цивілізація, але щезла, чоловіче. Вас ніхто не збирається забезпечувати серветками з лимонним запахом!
— Статистична ймовірність, — наполягав на своєму автопілот, — свідчить про те, що колись тут може виникнути інша цивілізація. І настане день, коли з'являться серветки з лимонним запахом. А до того часу триватиме коротка затримка. Будь ласка, поверніться на своє місце. — Але ж...
Але у цю хвилину прочинилися двері. Зафод повернувся і побачив у дверях чоловіка, який доганяв його. Він тримав у руці валізку. Він був у бездоганному одязі з акуратною зачіскою. Ніякої бороди і довгих нігтів.
— Зафоде Бібльброксе, — сказав він, — я — Зарнівуп. Мені здається, ви хотіли зустрітися зі мною?
У Зафода Бібльброкса підломилися ноги. З губів зірвалося щось зовсім дурне. Він упав у крісло.
— О, чоловіче, звідкіля ви взялися? — сказав він.
— Я чекав вас тут, — по-діловому відповів той.
Він поставив валізку і сів у сусіднє крісло.
— Я задоволений, що ви дотримувалися інструкцій, — сказав він. — Я трохи хвилювався, побоюючись, що ви виберетесь з мого кабінету дверима, а не через вікно. Тоді б ви дійсно могли попасти в халепу.
Зафод захитав головами і забелькотів щось собі під ніс.
— Переступивши поріг мого кабінету, ви таким чином зайшли до штучного синтезованого Всесвіту, — пояснив він. — Якщо б ви вийшли через двері, ви б знову опинилися у реальному світі. А штучним я керую звідси. Він задоволено поплескав долонею по валізці.
Зафод подивився на нього з відразою і огидою.
— Яка ж між ними різниця? — буркнув він.
— Жодної, — відповів Зарнівуп. — Вони ідентичні. Ага, якщо не зважати на те, що, як мені здається, винищувачі зоряної системи Жаби у реальному світі сірого кольору.
— Що усе це означає? — випалив Зафод.
— Усе просто, — сказав Зарнівуп. Його самовпевненість і самовдоволення дратували Зафода. — Усе дуже просто, — повторив Зарнівуп. — Я відкрив координати, за якими можна розшукати цю людину, тобто людину, яка керує Всесвітом, і виявив, що його світ перебуває під захистом Поля непередбаченості. Щоб захистити свою таємницю — і себе також — я скористався прихистком у цьому повністю штучному Всесвіті й заховався на покинутому туристичному лайнері. Я був у безпеці. А тим часом ви і я...
— Ви і я? — розлютився Зафод. — Ви хочете сказати, що ми знайомі?
— Так, — відповів Зарнівуп, — ми давні знайомі.
— Я був дуже нерозбірливий — сказав Зафод і ображено знову замовк.
— Тим часом ми з вами влаштували усе таким чином, щоб ви захопили космічний корабель з Двигуном непередбаченості, — єдиний, на якому можна добратися до планети таємничого правителя, — і прибули сюди до мене. Гадаю, саме цього ви успішно досягли, з чим вас і поздоровляю, — його губи склалися у посмішці. Якби можна, Зафод торохнув би по них цеглиною.
— І ще одне, на випадок, якщо вам цікаво, — додав Зарнівуп, — цей Всесвіт створено спеціально для того, щоб ви з'явилися тут. Отож ви є найважливіша особа в цьому Всесвіті. Ви б ніколи, — сказав він з усмішкою, яка ну аж напрошувалася на цеглину, — не вибралися з Водоверті тотальної перспективи у справжньому Всесвіті. То будемо рушати чи як?
— Куди? — похмуро запитав Зафод. Він почувався геть розбитим.
— На ваш корабель. На "Золоте серце". Він при вас, чи не так?
— Ні.
— Де ваш піджак?
Зафод розгублено подивився на нього.
— Мій піджак? Я зняв його і залишив ззовні.
— Гаразд, підемо і розшукаємо його.
Зарнівуп підвівся і жестом наказав Зафодові йти за ним.
Знову опинившись біля виходу у шлюзовій камері, вони почули лемент пасажирів, яких напували кавою і годували печивом.
— Чекати на вас було не дуже весело, — сказав Зарнівуп.
— Вам не було весело! — обурено вигукнув Зафод. — А як ви гадаєте?..
Відчинився люк, і Зарнівуп приклав вказівного пальця до губів. За кілька футів від них на купі сміття лежав піджак Зафода.
— Дуже чудовий і здатний на все корабель, — сказав Зарнівуп. — Дивіться.
Вони побачили, як несподівано стала надиматися кишеня піджака. Потім вона тріснула і порвалася. Невеличка металева модель "Золотого серця", яку з таким здивуванням колись виявив у себе в кишені Зафод, росла на очах.
Вона невпинно зростала і через дві хвилини досягла своїх справжніх розмірів.
— Це рівень Непередбаченості, — сказав Зарнівуп, — рівень... ну, не знаю чого, але досить великий. Зафод ледве втримався на ногах.
— Ви натякаєте, що він весь час був у мене?
Зарнівуп усміхнувся. Він підняв валізку і відчинив її.
Він клацнув перемикачем, який був усередині.
— Прощавай, штучний Всесвіте, — сказав він. — Привіт справжньому!
Риси навколишніх предметів на мить втратили чіткі обриси і знову стали такими ж, як були.