На другий день увечері в Білому залі мав відбутися тираж.
♦
У Білому залі зібралась вся Шкіда.
Посеред залу стояв стіл, заставлений речами, які розігрувались у лотереї, поруч другий стіл, і на ньому скринька із скрученими в трубочки номерами. Шкіда обліпила столи і Тиражну комісію, що стояла біля них.
— В чергу! — закричав Японець.
Шкіда витяглась у чергу. Першим став Вікмиксор, за ним халдеї, потім вихованці.
— Тираж лотереї-алегрі вважаємо відкритим, — оголосив Джапарідзе.
Вікмиксор, усміхаючись, засунув руку в ящик і вийняв два білети. Розгорнули, там стояли номери шість і шістдесят дев'ять.
Джапарідзе подивився в список:
— Дамаський кинджал воронованої сталі і аркуш наперу.
Папір Вікмиксор узяв, а від "кинджала", тільки-но глянувши на нього, відмовився.
Потім тягнув білет Сашкець. Йому випало два аркуші паперу. Ассі витягнув чотири порції паперу й книжку "Як вирощувати опеньки в сухій місцевості". Костолмеду дістався олівець, яким він негайно записав другокласника Рабіндіна, на прізвисько Рабіндранат Тагор, — в урочистий момент тиражу він пустував.
Потім тягнули білети вихованці.
Купець, який мріяв виграти обмотки, витягнув будильник "оне механізмус". У першу мить він було зрадів… Але, одержавши в руки годинник і оглянувши його, страшенно розсердився.
— Уб'ю! — закричав він. — Аферисти, злодії, шахраї!…
Тираж на деякий час припинився. Тиражна комісія, скупчившись біля стіни, тремтіла, мов у лихоманці. Накричавшись, Купець люто кинув "оне механізмус" на підлогу і вийшов з залу.
Тираж почався знову.
Ковзани виграв Якушка, найменший громадянин республіки. Обмотки дісталися Голому Папу.
Тираж закінчувався, коли в зал увірвався Циган. Як староста, він був зайнятий на кухні і щойно звільнився.
— Дайош ковзани! — закричав він.
— Вже готові, — відповів хтось.
— Тобто як готові?
— Виграні.
— А обмотки?
— Виграні.
— А, сволота!.. — закричав Циган і підскочив до столу, збираючись витягти двадцять білетів.
Але білетів у ящику виявилося тільки дванадцять — вісім штук загадково зникли.
І всі білети, що дісталися Цигану, були барахлом: десять — папір, один — книжка "Кузьма Крючков" і один — дрібничка — слон з відбитим хоботом.
— Сволота! — закричав Циган. — Сволота, мерзотники!.. Шахрувати здумали!… Аферу провели!.. Хліб у людей пограбували!..
Він схопив стіл, швиргонув його на підлогу й кинувся до Тиражної комісії. Комісія розбіглася. Тільки Янкель, який не встиг утекти, притиснувся до стіни. Громоносцев налетів на нього й так побив, що Янкель дві години після цього ходив з перев'язаною щокою і запухлими очима. Але тільки дві години.
Через дві години Янкель уже розгулював веселий та бадьорий. У Янкелевій голові назрівала блискуча, на його думку, ідея. Він вирішив відшкодувати збитки, яких завдав йому Циган. Для цього він про щось довго шептався з Джапарідзе.
Японець і Пантелєєв прибирали зал; прибравши, пішли в клас. Перше, що вразило, коли вони увійшли, це обличчя Джапарідзе — бліде, спотворене стражданням.
— Що таке? Кажи! — закричав Японець, відчувши біду.
— Хліб, — прошепотів Дзе, — хліб, цукор… усе…
— Що?
— Вкрали…
— Як… Геть усе?
— Ні… ось кальмот.
Джапарідзе вийняв з парти фунтів п'ять хліба. Пантелєєв і Японець перезирнулись і зітхнули.
— А гроші? — спитав Японець.
Дзе на мить задумався. Потім вивернув чомусь одну праву кишеню і відповів:
— І гроші теж украли.
Пантелєєв і Японець узяли хліб і вийшли з класу.
— Ну й сволота ж, — зітхнув Японець.
— Т-так, — підтакнув Пантелєєв.
Розтратник Джапарідзе тим часом давав хабара винахідливому Янкелеві, або, простіше, ділився з ним розтраченим капіталом — хлібом, цукром і лимонами.
Так закінчилася перша "лотерея-алегрі".
♦
Але приклад знайшов відгук…
Незабаром Купець у компанії з Циганом і Горобцем влаштували таку саму лотерею. Лотерея пройшла слабо, а проте дала прибуток. Це стало приводом до розвитку грального промислу в четвертому відділенні.
Новачок Єльховський — Сашко Пильников — придумав нову гру — рулетку або "колесо фортуни". Пантелєєв з минулого знав марафетні ігри, навчив товаришів грати в "кручу-верчу" і в "наперсточок". Четверте відділення перетворилося на справите гральне кубло. Дійшло до того, що вже не вистачало гравців, усі зробилися власниками "гральних будинків". Сидить кожен біля своєї гри й чекає "клієнтів". Набридне — підійде до сусіда, пограє і кличе його до себе… За старшими потяглися й молодші. Ігри почали влаштовувати і в молодших відділеннях…
Та незабаром лотерейна гарячка у Шкіді минула. Потягло до розумнішого проведення часу.
Закінчився період бузи, на Шкіду найшло бажання вчитися.
"ДАЙОШ ПОЛІТГРАМОТУ"
Про комсомол. — "Дайош політграмоту". — Людина в крагах. — Богородиця. — Конституція 1871 року. — В тютюнових клубах. — Справжній політграмник.
Часто улігани запитували президента своєї республіки Вікмиксора:
— Вікторе Миколайовичу, чому в нас у школі не можна організувати комсомол? Поясніть…
Президент насуплював брови й відповідав, розтягуючи слова:
— Дуже просто… Наша школа дефективна, майже з тюремним режимом, а в тюрмах і дефективних дитбудинках осередки комсомолу організовувати не дозволяється…
— Так ми ж не бешкетуємо!
— Все одно… Поки не досягнете цілковитого виправлення, не можна. Вийдете з школи, станете рівноправними громадянами — можете й у комсомол, і в партію записуватися.
Зітхали громадяни дефективної республіки Шкід і мріяли про дні, коли стануть рівноправними громадянами іншої республіки — великої Республіки Рад.
А поки що займались політичною самоосвітою. Читали Енгельса і Каутського, Леніна і Адама Сміта. Деякий час усе було тихо.
Але одного разу зчинилася буря, Шкіда викинула лозунг: "Дайош політграмоту!"
До Вікмиксора послали делегацію:
— Хочемо політграмоту як предмет викладання поряд з іншими — історією, географією і геометрією.
Вікмиксор почухав брову і спитав:
— Дуже хочете?
— Дуже, Вікторе Миколайовичу… І думаємо, що це можливо.
— Можливо, але не просто, — сказав він.
— А ви натисніть там, де треба…
— Гаразд, — пообіцяв Вікмиксор, — натисну, подумаю і постараюся влаштувати.
♦
Тяглися дні, сірі шкільні будні. Осінь лизала шибки вікон дощовими краплями, і по вечорах у коминах груб вітер співав дикі і сумні пісні…