Коли Єсікова витягли з кімнати з наказом дати йому ще десяток шомполів, Остюк зайшов до Шахая. Остюк, видно, нервувався. Остюк зіперся об косяк дверей.
— Іменем даного мені від партії контролю прошу пояснень. Це ти хочеш стару дисципліну завести?
— Він без суду розстріляв. Важно, щоб населення знало, що в нас суд є, а не самосудчики.
— Тоді к ногтю його, гада,— нічуть же не бити!
— Є різні породи людей,— протягнув Шахай,— одного вдар — горлянку тобі перегризе, а другий ще більше старатиметься. Першого стріляй, коли виправити не можеш, а другого бий і вчи.
До, вебері зайшли вдвох, розмовляючи про штабну нараду. Остюк грався оздобленими ремінцями свого пояса.
Трошки боязно й чудно було попові. Криваві синяки на Шахаєвйх руках, гупання в стіну і цей товариський жартівливий тон розмови — здавалося, що не можна бачити це в одного чоловіка.
Вечеряли всі з апетитом, натискаючи на м'ясне. Остюк витирав руки об синє сукно штанів. Розмови точилися біля Сосиного коня, якого він годує зі своєї ложки. Шахай похвалив прекрасного коня, що вартий більш за іншого чоловіка, а Остюк, віддаючи дань красі й бігові четвероногого друга, хотів щиро вилаятись із цього, але вчасно прикусив язика.
До дверей зайшов селянин. Звичайний, непоказний, засушений життям, так що не впізнаєш його віку.
— Драстуйте, хліб-сіль. Добрий вечір, батюшко. З неділею будьте. Де отут у вас самий главний?
Остюк підійшов до селянина. —— Чого тобі?
— Та жалобу хочу на вашу вармію подати. Останню теличку зарубали.1
Шахай подивився на нього пильно.
— Сідай вечеряти, дядьку, а там потім розберем. Селянин сів за стіл, наче це робив уже не один раз і наче
звично йому було їсти в такій кумпанії. Вечеряли далі, аж доки не посвітили ламп. Повставали.
Надворі селянин таємниче оглянувся навкруги й зашепотів на вухо. Він був у шуряка в сусіднім селі і приніс відомості про ворога. Синчаки, Павлівка й Довгий Кут повні війська. Навіть на Ковалів Хутір — ось тут за горбом — наїздять інколи. Тисяч кілька. Чув від шуряка — напевно, і щоб його хрест побив! — що завтра "в нашім селі буде позиція". Що завтра о восьмій годині ранку з усіх трьох сіл — Синчаків, Павлівки й Довгого Кута — почнеться наступ цього війська. Павлівка — в центрі, Синчаки — зліва, а Довгий Кут — з правого боку.
Шахай подивився в вічі селянинові. Можна було вірити, а можна й не вірити. Обережність — насамперед. Відпустив селянина додому, наказавши наглядати за ним таємно. Потім рушив до хати.
Червоний місяць зійшов низько над степом. Наче якийсь чудний бутафор вирізав його з червоного паперу й випу-< стив на небо, забувши позолотити. Низько, над самим обрієм, коливався він, як відбиток у воді, коли набігала на нього знизу прозора пряжа земного дихання.
Шахай нахилився над мапою й довго сидів нерухомо.
Простора попівська кімната відгонила ладаном і зворушливою материнкою. Багато поколінь попів плодилося й розмножалося під цією стелею, хворіло й умирало — головами до кіотів. Товстий сволок через усю хату бачив не одну подію. Тепер він побачить штабну нараду.
Спочатку в сінях бриньчали остроги й чулось бухикання. Двері несміливо відчинилися, пропустивши в хату начальника штабу. Це був немолодий чоловік, лисий і цілком невійськовий. Але так тільки здавалось. Він скінчив академію й блиСкуче вів партизанські справи. Шахай його поважав за акуратність і слухняність. Сам він і води не замутив би. А маючи загальний план, міг розробити його до найбільших подробиць.
Чемно, з повагою до самого себе, зайшов Coca. Забіг наче з дороги Галат. Остюк увійшов і зразу ж почав пробувати пальцем, чи гостра його кубанська шабля. Мар-ченкр був останнім через піхотинські свої турботи.
— Товариші,— звернувся Шахай,— ви знаєте, що ми підійшли до великих ворожих сил. Вони стануть із лами до бою. Маю відомості, що наступ почнеться завтра о восьмій ранку. Коли й не в цей час, то напевно в інший, але тільки завтра. Люди, що втекли сьогодні, вже дали повну інформацію про нас. Ось тут стоїмо ми, а в оцих трьох передніх селах — ворог.
Командири розглядали мапу. Вийняли цигарки й запалили. Першим почав Coca. Він пропонував виждати ворога й раптовим наскоком з усіх боків розбити. Галат, як і слід було чекати від кулеметника, виклав фантастичний плані послати вночі всі кулемети в середнє село, де стоїть штаб, захопити його, користуючись панікою, дезорганізувати ворога і пройти крізь нього, як нитка крізь вушко в голці. Марченко пропонував поробити бліндажі й почати позиційну війну. Остюк же спочатку мовчав, а потім почав громити всі пропозиції. Йому відповідали, обґрунтовували всіма можливими аргументами. Стриманий мат повис у кімнаті. Хапалися за шаблі й за револьвери, але погляд IIIахая зупиняв.
Шахай сидів мовчки, слухаючи уважно весь гармидер. Такий у нього був звичай: напустити командирів майже до бійки, а самому складати під цей галас план, що завжди протилежний тому, який радили командири. Начштабу теж усміхався собі в вуса, знаючи, що буде далі.
— Товариші, всі ви говорите дурниці. Ну, ось слухай ти, Ґалате, що вийде з твого плану: злетяться з двох боків ворожі полки, і тільки мокро буде з твоїх кулеметів. Не забувай, що ворога вп'ятеро більше. В лоб тут ніяким чином не візьмеш. Хитрощі й науку треба прикласти. Ти ж, Coca, просто чудак. Коли військо вороже наступатиме, то наскакуй ти з десятьох боків — не візьмеш, друже. їх же вп'ятеро більше! Одно ясно мені й усім — не чекати, а напасти самим. Завтра о шостій ранку починаймо. Розходьтеся — через годину дістанете наказа.
Командири звикли до таких речей. Хіба не доведено вже їм у всіх попередніх боях, що вони непереможні, доки мають такого Шахая? Вони вийшли бадьорі й веселі і передали цю бадьорість військові. Завжди славу командирові роблять його помічники й самі потім свято вірять цій славі-імені.
Шахай послав за Остюковим конем, а сам сів і написав чернетку наказу про наступ. Начштабу його переписав, і Шахай поставив унизу своє ім'я. Потім він вийшов із кім* нати з Остюком. Сіли вдвох на коней і поїхали вулицею.
Місяць вийшов вище на небо. Облив весняним тремтя* чим молоком повітря всю землю. Позасинали в хатах. Погасли вогники — темно в вікнах. Нишком справляють недільну гулянку парубки. Тріщать ліси й коливаються кущі. Часом чути гармошку.