Розвиднювалося дуже повільно. Пізньою осінню вже й так не скоро вибиралося на днину, а то ще налягла на місто сіра мряка — густа, хоч зачирай.
Поліцай, що сторожив на Панській, зупинився на розі, де схрещувалися ще дві вулиці. Було тихо. В ринві легко дзюрчала вода, що збиралася з осадженої по дасі мряки. Поліцай збочив хідником попри публічний огородець ід Руській. Ступав повільно, на сухіших місцях хідника вдаряв сильніше ногами і здригався цілим тілом. Його проймала дрож; його плащ, автономічна рогата шапта, стрепіхаті вуса і брови були нанизані крапельками роси. Був сірий, як і мряка. Уйшов зо 50 кроків, а проти високого поставника св. Теклі, що стояв по противній стороні дороги, завернувся. На перехресті вулиць стояв довше і старався збагнути, що де діється.
На одній із примежних вулиць зарисувалася постать мужчини. Поліцай зігнав з повік росу, витягнув шию і силувався розпізнати лице пішохода. А в тім зробив зворот і подався в глиб Панської. Рівночасно із-за поставника св. Теклі виховзнулося двоє дівчат. Босоніж перебрели болото, що розіллялося по дорозі таки грубою верствою, та хідником спішили панові назустріч. Пан випередив їх і звернув на Панську. Дівчата побігли наздогін. Старша нечайно вхопила пана за руку і похилилася цілувати. Пан, почувши студений, слизький дотик, здригнувся, нагло зупинився, а вириваючи руку, ненароком ударив дівча по лобі.
— А то що? — скричав.
— Змилосердіться, паночку, ми бідні! — залебеділа дівчина.
— А! — сказав пан, перебігаючи цілу скалю.
Дівча хотіло знов ухопити його руку, але пан держав уже руки в кишенях.
— То твоя сестричка? Що? Гм, гарні личка, хоч брудні. Як підростете, прийдете до мене,— так собі говорив пан, потім із притиском засміявся і поплив ходою салонового льва. Дівчата переглянулися.
— Ото! — сказала старша тремтячим голосом. Вернули ні з чим, звідки прийшли. Старша дівчина, може,
десятилітня, сперлася плечима до ступня поставника, пустила кінці виповзлої плахти, що нею вкривала свою голову і клуночок на плечах, та засукувала руки. Менша, найбільше шестилітня, причакнула коло неї, обгорнувши заболочені ноги спідничиною. На голові мала малу забрукану мальовану хустинку. Поліцая не спускали з очей.
У клуночку, за плечима у старшої, щось заворушилося і зам'явкало. Дівчина вхопила кінці плахти, притисла сильно до грудей і стала підкидуватися догори. М'явкання притихло. Поліцай тим часом вернув на ріг Панської. Пішоходи, хоч іще рідко, а все вже вешталися сюди й туди. Поліцай розглядав кождого вже здалека. Перепустив кількох панів, підноіячи руку до дашка шапки, та сам подався за ними. Дівчатачвдруге побігли на перехрестя і натрафили на муляра. Сей, не зупиняючись, уткнув щось старшій у руку. Менша швиденько вхопила сестриччин кулак і розвела його; побачивши там крейцар, повела очима на сестру, при чім показала дрібонькі зубки — оттак, як заголоджена собака, коли побачить у руках чоловіка кусник хліба.
Муляр зробив добрий початок. Якраз вертали — понай-більше жінки — з раннього богослужіння. Сестрички роз-щибалися. Бігали вперед, заверталися, бродили по болоті, похрамували, ховзалися на хіднику, але не могли нарікати. Перепадало дещо в їх дрібні руки. Та нараз сполошив їх якийсь поважний горожанин.
— Що то за порядок? — визлобився він.— Діти вчити жебрати? Поліцай, нагнати їх геть!
Поліцай справді застукав підковами об хідник і побіг за дітваками. Діти сховалися за св. Теклю. Поліцай не вступався вже з рогу Панської. По якімсь часі обійшов здалека городцем св. Теклю і наблизився до дівчат.
— Ну, маєте дещо? — заговорив.
Старша відтворила кулак і пальцем другої руки, пересуваючи гроші по долоні, говорила:
— Отеє жидові за нічліг, то дитині па молоко, а ті дві мамі на булочку.
Потім подивилася на меншу так жалісно.
— Для нас знов нема нічого,— додала.
— Робіть, що знаєте,— сказав поліцай,— а на Панську не ходіть, там уже інший буде.
І пішов своєю дорогою. Дівчата не знали, куди собою вдарити. На Панській справді явився інший сторож "без-печенства". От вони пішли в публічний огородець, що тягнувся здовж Панської. Під деревом білїлися порозсипувані дробинки булки. Менша нахилилася і визбирувала їх з болота просто в рот. Кришки падали десь з дерева. Старша підвела голову і побачила, як два чи три горобці пробували сісти на поличку, що була прикріплена до дерева заввишки хлопа, вдарилися крильцями і посипалася булка.
— Ганю, ходи-но сюди,— сказала до меншої.— Я тебе підсаджу, а ти подивися, що є на дощинці.
Ганя звела рамена як би до лету, а сестра насилу піднесла її догори.
— Самі кришки,— сказала Ганя.
— Позмітай у подолок! — радила старша.
Отеє вони попали на спорт пана бурмістра. Він зробився в місті навіть популярним. Пан бурмістр, член товариства охорони звірят, подбав, щоб у відповідних місцях городця поуставлювано полички, і сам ранками зимовою порою насипав на полички, як вім виражався, пташенятам на їду. Того ранку пан бурмістр розпочав отеє свою діяльність. Обтулений в довгу бунду, в глибоких калошах обходив він огородець, черпав рукою з паперового мішечка дробинки булки і сипав на полички. Рівночасно зазирав за пташками і приманював їх найлюбішими словами.
Вже був упорався, коли спостеріг, як здоровенна ворона скакала з гіллі на гіллю, все нижче й нижче, потім сіла на поличку і пажерливо заїдала булку. Пану бурмістрові то не подобалося. Зігнав ворону. Приплила йому гадка подивитися, що діється на інших поличках. Адже ж-таких ворон тепер без ліку по місті. Йшов і йому робилося якось ніяково. На кінці городця, від св. Теклі, став і зачудувався. Дітвак держав дітвака в повітрі, а той обкрадав пташенята. Зробив пару кроків і зловив дітваків. Був лютий, такий лютий, що не знав, як то назвати.
— Поліцай! — крикнув.
Залякані дівчата стояли тихо, як зловлені пташки; здавалося, що не дихають. Поліцай надбіг.
— На поліцію! Добре держати! Сам стягну протокол,— важко дишучи, приказував бурмістр.
І поліцай пігнав їх на поліцію.
— Феральний день! Бідні пташенята! — буркотів пан бурмістр, поспішаючи до бюра.
До протоколу приставив дівчат знаний з досвітку поліцай.