— Але ж не думаєте ви позбавити земну кулю всієї її атмосфери? — здивовано вигукнув я.
— А чому б і ні? — відповів містер Бейлі. — Ходімо далі, і ви переконаєтесь, що це цілком можливо. Сванте Енгельбрект — геніальна людина. Він цілком вартий тих грошей, які я плачу йому
"Невже в грошах вся справа?! — подумав я. — Може, батько Нори корислива людина. Одержуючи багато грошей, він зарив себе в цій кротовій норі разом з дочкою і не бажає повернутися на батьківщину; дочка знемагає від нудьги, але не хоче залишити батька... Чи не в цьому і полягає драма Нори?"
— Земна куля без атмосфери — це була б катастрофа! — сказав я.
— О так, — іронічно відповів Бейлі. — Люди почнуть задихатися, рослини загинуть разом з людьми, крижаний холод опуститься на Землю з зоряних висот... Життя припиниться, і земна куля стане таким же мертвим тілом, як оледенілий Місяць... І це буде, буде, хай йому чорт! — закричав Бейлі.
В цю мить мені здавалося, що я маю справу з божевільним.
— Ви хочете знищити людство? — запитав я.
— Мені просто немає ніякого діла до людства. Воно саме йде до загибелі. Кінець кінцем наша планета не вічна. Вона приречена на загибель не мною. А станеться це раніше чи пізніше — хіба не все одно.
— Далеко не все одно. Людство ще може жити мільйони років. Наша земна куля ще дуже молода. Вона значно молодша, ніж Марс.
— Ви можете поручитися, що людство проживе не мільйони років? Досить налетіти якійсь випадковій кометі, і вашій земній кулі кінець.
— Імовірність цього мізерна.
— З вашої близорукої точки зору земного черв'яка. Астрономи кажуть інше. Вони спостерігають величезні спалахи у всіх кутках світової безодні. І якщо брати космічні масштаби, то в одній тільки нашій, так званій галактичній, системі, в маленькому перевулочку всесвіту, що називається Млечна Путь, зіткнення відбуваються, мабуть, не рідше, ніж зіткнення автомобілів на вулиці великого міста.
— Так, але для нас, "черв'яків Землі", інтервали між цими катастрофами дорівнюють мільйонам років... І з якою метою ви хочете погубити людство?
— Я вже сказав вам, що мені немає діла до людства. Я не хочу губити, але й не бажаю відмовлятися од своєї мети заради врятування людства.
— Якої мети?
Містер Бейлі не відповів.
Ми йшли вздовж чарівного голубого озера. Ледве помітна пара підіймалася над ним. Незважаючи на всі запобіжні заходи, рідке повітря все-таки трохи випаровувалося. Теплота земної кулі і сонця давали себе взнаки навіть крізь усі ізоляційні перешкоди.
У стіні грота видно було чорні двері.
— Зайдімо сюди, — сказав містер Бейлі.
Він відчинив двері, ми спустилися пологим коридором і ввійшли в іншу печеру. Вона була значно менша. Тут не було голубого озера. Печера нагадувала якийсь склад. Вірніше, містечко, де замість будинків стояли величезні шафи з того ж чорного, глянцевого матеріалу. "Вулиці" були розташовані з прямолінійністю плану американських міст. Бейлі відчинив дверці однієї з шаф і, висунувши з допомогою механізму ящик, показав, що є в ньому: там лежали блискучі кульки, завбільшки такі, як грецький горіх. Я з цікавістю чекав пояснень.
— Вам, певно, відомо, — почав Бейлі, — що один літр води при звичайній температурі вбирає до семисот літрів газу аміаку, а при нулю градусів кількість вбираного аміаку досягає близько тисячі сорока літрів, причому об'єм води майже не збільшується.
Я кивнув головою і відповів:
— Газ розміщується в проміжках між частками води.
— Саме так. Проміжки між молекулами газу порівняно з розміром самих молекул величезні. Розташування молекули нагадує розташування планет у сонячній системі, — вони перебувають одна від одної на величезних, порівняно з їхніми розмірами, віддаленнях. Якщо ви читали Фламмаріона, то пригадуєте, що він говорить про комети. Комету, що складається з розріджених газів і займає простір в сотні тисяч кубічних кілометрів, можна було б вмістити в наперсток, ущільнивши ці гази... Так ось, такі "наперстки" перед вами. Хитромудрому Енгельбректу вдалося перетворити рідке повітря на виключно тверде тіло. В одному цьому ящику міститься повітря більше, ніж у величезному озері з рідкого повітря. Спробуйте взяти одну з цих кульок!
Я простягнув руку і попробував витягти кульку, але не міг цього зробити.
— Вони всі сплавлені разом, — відповів я. Бейлі розсміявся.
— Скільки важить один кубічний метр звичайного кімнатного повітря? — запитав він мене.
— Близько кілограма.
— Кілограм з чвертю. А в цій кульці вміщено один кубічний кілометр повітря. Не кожний кінь повезе віз, навантажений однією такою кулькою.
Я був вражений, і моє здивування зробило містеру Бейлі велику приємність.
— Так, — повторив він. — Енгельбрект вартий тих грошей, які я плачу йому. Тепер ви повірите, що переробити всю повітряну сировину не така вже й неможлива річ. Уявляю, який підніметься в світі переполох, коли люди почнуть задихатися!
І, простягнувши руку до виблискуючих кульок, містер Бейлі сказав з пафосом:
— Звідси я можу владати світом!
Мене вразило, що він, сам того не знаючи, майже буквально повторив слова пушкінського "Скупого рицаря".
— "А що є непідвладне?" — продекламував я вслух.
І продовжував:
...ніби демон
Владати світом можу звідси я;
Лише захочу — здіймуться чертоги;
...........................................................
Мені покірне все, нічому — я.
Я вище всіх бажань, і я спокійний;
Я знаю міць мою: доволі з мене
Цього знання...
— Це ви добре сказали, — відповів Бейлі, уважно вислухавши мене. — Я не знав, що ви поет.
— Це не я сказав, а Пушкін.
— Усе одно. Добре сказано. Пушкін? Пам'ятаю. Він наслідував нашого Байрона і нашого Вальтера Скотта. Але кінець поганий. Мені мало тільки усвідомлення влади. Я капіталіст, комерсант. Мертвий капітал — це не капітал. Я повинен торгувати і торгую... Торговець повітрям!.. Ха-ха-ха! Хто б міг подумати?
— З ким же ви торгуєте? — запитав я.
— А з ким я повинен торгувати? — несподівано роздратовано вигукнув містер Бейлі. — Чи не з вашими наркомторгами?
— Значить, із закордоном? Не скажу, щоб ця торгівля була законною. Ви влаштувалися на нашій радянській території...
— І переробляю ваше чудове російське повітря, і порушую монополію зовнішньої торгівлі, і так далі, і так далі. Я торгуватиму з Англією, Німеччиною, Францією, наживу капітал, а ви відберете його в мене? Я поїду в Англію, а ви там зробите революцію і доберетеся до мене і моїх капіталів? — говорив містер Бейлі з дедалі більшим роздратуванням. — Ні, досить! Ви зіпсували весь світ. Немає на земній кулі кутка, де б не загрожувала червона небезпека. Я міг би в дугу зігнути вас. Ви ще не знаєте про всі мої ресурси. Але це мені набридло. Я хочу торгувати спокійно і впевнено.