Харукі МУРАКАМІ
ПРО ЗУСТРІЧ З ІДЕАЛЬНОЮ ЖІНКОЮ ОДНОГО ПОГОЖОГО КВІТНЕВОГО РАНКУ
Оповідання
Одного погожого квітневого ранку в якомусь завулку Харадзюку (район Токіо) я зустрічаю ідеальну дівчину.
Не можна сказати, що вона якась особливо красива. І одяг на ній не те щоб надто гарний. Волосся ззаду трохи злежане, та й років їй, напевне, під тридцять. Але вже за півсотні метрів мені стає зрозуміло: вона для мене — ідеальна дівчина. Коли я її побачив, усередині щось тенькнуло, а в роті зробилося сухо, як у пустелі.
Припустимо, вам подобається певний тип дівчат. Наприклад, це приблизно так, коли вам до смаку дівчата із вузькою ступнею або дівчата з великими очима, або лише дівчата із красивими пальцями, або, хоч це не дуже й зрозуміло, ви у захваті від дівчат, котрі довго і повільно їдять. У мене, звичайно, теж є такі вподобання. Буває, що я в ресторані захоплено розглядаю форму носика дівчини, яка сидить за сусіднім столиком.
Та визначити, що таке ідеальна дівчина, не може ніхто. Наприклад, я ніяк не можу пригадати, яким був її ніс. Та ні, я навіть не можу точно пригадати, чи був у неї ніс. Усе, на що здатен, — згадати лиш те, що вона не була такою вже красунею. Трохи дивно.
— Вчора на вулиці я зустрів ідеальну дівчину, — кажу я комусь.
— Ну-у-у… — відповідає він. — Вона красуня?
— Та ні, не те щоб дуже…
— Тоді з того типу дівчат, який тобі подобається?
— Цього я не можу пригадати. Не пам'ятаю нічого: ні якої форми були очі, ні того, великі чи маленькі у неї були груди.
— Дивно.
— Еге ж, дивно.
— Ну і… — сказав він знудьговано. — Ти щось зробив? Заговорив, пішов слідом?
— Нічого не зробив, — кажу я. — Просто минув її.
* * *
Вона йшла зі сходу на захід, а я — із заходу на схід. Стояв квітневий ранок, а в мене був прегарний настрій.
Наприклад, я думаю, що хотів би з нею поговорити, бодай навіть лише півгодини. Хочу почути про її долю і розповісти про себе. Також мені понад усе хочеться з'ясувати, як доля склалася так, що ми зустрілися одного погожого квітневого ранку 1981 року. У цьому точно є якась тепла таїна, як у старих зворушливих пристроях давноминулих мирних часів.
Після того як ми отак поговоримо, ми десь пообідаємо, подивимось якийсь фільм, наприклад Вуді Аллена, зайдемо в бар готелю і вип'ємо коктейль чи ще щось. Якщо все буде гаразд, то я, можливо, після цього ще й опинюся з нею в ліжку.
Можливості стукають у двері мого серця.
Відстань між мною і нею скоротилася вже до 15 метрів.
Як же мені було б ліпше з нею заговорити?
"Добрий день. Чи не могли б Ви поговорити зі мною, нехай навіть всього півгодини?"
Дурня. Схоже на запрошення страхувальника.
"Вибачте, чи немає тут поблизу пральні, яка б працювала цілодобово?"
Це також дурниці. Хоча б тому, що у мене навіть немає сумки для білизни.
Може, краще просто чесно розпочати розмову? "Доброго дня. Ви для мене — ідеальна дівчина".
Вона, мабуть, не повірить цим словам. До того ж, навіть якщо і повірить, може подумати, що їй не хочеться зі мною говорити. Або вона, можливо, скаже, що "навіть якщо я і є ідеальною дівчиною для тебе, ти для мене не є ідеальним хлопцем". Якщо все повернеться саме так, то я, мабуть, точно страшенно розгублюся. Мені вже 32, і, зрештою, чим більше літ — тим частіше…
Перед квітковою крамницею я розминаюся з дівчиною. Тепла маленька хвиля повітря добігає моєї шкіри. На асфальтовому тротуарі розлито воду, і довкруг чути пахощі троянд. Я не можу навіть озватися до неї. Вона вдягнена у білий светр і тримає у правиці білого конверта, на який ще не наклеєно марку. Вона написала комусь листа. З того, що в неї дуже сонні очі, зрозуміло, що вона, можливо, писала його цілу ніч. На додачу, в цьому конверті, може, зібрані всі таємниці про неї.
Коли за кілька кроків я озирнувся, її постать уже зникла в юрмі людей.
* * *
Звичайно, зараз я вже напевне знаю, як краще було розпочати з нею розмову. Проте я б точно не зміг зв'язно говорити тоді, оскільки це, як не крути, доволі довга промова. Отак завжди — всьому, до чого я додумуюся, бракує практичності.
У будь-якому випадку, ця промова починається із "Колись давно" і закінчується словами "Чи не видається це вам сумною історією?".
* * *
Колись давно в одному місці жили хлопець і дівчина. Хлопцю було 18, дівчині — 16 років. Хлопець не був особливим красенем, та й дівчина не була особливо вродливою. Це були звичайні собі самотні хлопець і дівчина, яких можна побачити будь-де. Але вони свято вірили у те, що десь у цьому світі є дівчина і хлопець, які підходять їм на всі 100 відсотків.
Одного дня ці двоє випадково зустрілися на вулиці.
"О, а я тебе шукав увесь час. Може, ти й не повіриш, але ти для мене — ідеальна дівчина", — каже хлопець дівчині.
Дівчина каже хлопцеві: "Це ти для мене — ідеальний хлопець. В усьому — такий, як я тебе й уявляла. Це наче сон".
Двоє сіли на лавці у парку і продовжували розмовляти увесь час. Вони уже не самотні. Чи не дивовижно — прагнути когось на всі сто і бути потрібним комусь так само на всі сто?
Однак серця двох тривожив маленький, незначний сумнів. Чи добре, якщо мрії збуваються так легко?
Хлопець, коли розмова раптом урвалася, сказав:
— Чуєш, давай-но спробуємо ще лише один раз. Якщо ми справді ідеальні закохані, то колись і десь ще точно зможемо зустрітися. І давай справимо весілля одразу, як тільки зустрінемося наступного разу, якщо вже ми ідеальні партнери один для одного. Добре?
— Добре, — відповіла дівчина.
І двоє розійшлися.
Якщо ж мовити правду, то не було ніякої необхідності щось пробувати. Бо вони були насправді ідеальними закоханими. Потім неминуча хвиля долі підхопила хлопця і дівчину.
Якось узимку їх двох уразив лиховісний вірус грипу, який лютував цього року, і після ходіння на межі між життям і смертю протягом кількох тижнів вони забули те, що було. Коли отямилися, їхні голови були порожніми, як дитяча шкатулка для заощаджень Д. Х. Лоуренса.
Оскільки ж ці двоє були розважливими і витривалими молодими людьми, вони, доклавши зусиль, змогли повернутися до повноцінного життя в суспільстві і знову стали інтелектуальними й чуттєвими. Вони навчилися також правильно робити пересадки в метро і посилати термінового листа на пошті. Також вони набули досвіду кохання на 75 відсотків і кохання на 85 відсотків.