Раз у Гавірате жила собі молодиця, яка з ранку до вечора тільки те й робила, що рахувала, хто скільки разів чхнув, і розказувала про те своїм подругам.
— Аптекар чхнув аж сім разів,— розповідала молодиця.
— Та невже?
— Нехай мене лиха година поб'є, якщо брешу. Він чхав перед самісіньким обідом, за п'ять хвилин до дванадцятої.
Галу-балу і нарешті добалакалися до того, що начебто аптекар доливає води в рицину.
— А священик чхнув аж чотирнадцять разів,— розповідала молодиця, зашарівшись від запалу.
— А ти, бува, не помилилася?
— Нехай мене лиха година поб'є, коли я хоч одного пчиха недочула.
— Ой лишенько, що ж воно буде?
Галу-балу і добалакались до того, що начебто священик наливає забагато олії в салат.
Одного разу молодиця привела гурт подруг (було їх семеро) під вікна синьйора Деліо підслуховувати. Та синьйор Деліо не чхав, зовсім, бо не нюхав табаки і не застудився.
— Хоч би раз чхнув,— сказала молодиця.— Тут щось та є.
— Напевно є,— підтакнули подруги.
Синьйор Деліо цю розмову почув, узяв добру жменю перцю, зарядив пульверизатор, яким мух труїв, і непомітно дмухнув перцем за вікно.
— Апчхи! — чхнула молодиця.
— Апчхи! Апчхи! —зачхали її подруги.
Пчиханню не було кінця.
— Найбільше разів чхнула я,— заявила молодиця.
— Ні, ми більше,— заперечили подруги.
І вчепились вони одна одній у коси, лупцювали одна одну і вздовж і впоперек, рвали одяг і навіть зуби там погубили.
Після тої пригоди молодиця перестала точити ляси із своїми кумасями, а купила собі записну книжечку та олівець і ставила хрестик, коли хтось чхав.
Коли вона вмерла, люди побачили, скільки в книжечці хрестиків понаставляно, й сказали:
— Дивіться, кожне своє добре діло вона відзначала хрестиком. Чимало добра зробила небіжчиця! Кому-кому, а їй пряма дорога в рай.