Проти уявного чудовиська водяний пістолет — найкраща зброя.
На світанку прибув зореліт, з якого вийшов Арнолд. Не марнуючи часу, він одразу взявся до своїх дослідів. До полудня усе було закінчено, а винуватець подій і справді виявився газом лонгстед-42. Арнолд і Грегор негайно спакували обладнання й стартували з планети.
Опинившись у відкритому космосі, Грегор поділився з компаньйоном недавніми враженнями.
— Круто, — тихо, але співчутливо вимовив Арнолд. Тепер, благополучно розпрощавшись із Привидом V, Грегор міг дозволити собі посміхатися скромною посмішкою героя.
— Могло бути й гірше, — зауважив він.
— Куди ж гірше?
— Уяви собі, що там опинився б Джимі Флін. От хто дійсно умів вигадувати страховиськ. Буркуна пам'ятаєш?
— Пам'ятаю лише, що через нього ночами мене переслідували страхіття, — відповів Арнолд.
Зореліт прямував до Землі. Арнолд складав тези майбутньої наукової статті "Інстинкт смерті на Привиді V: роль істерії, масових галюцинацій і стимуляції підсвідомості у виникненні фізіологічних змін". Потім він пішов до кабіни керування, щоб запрограмувати курс автопілота.
Грегор витягнувся на ліжку, сповнений рішучості нарешті відіспатися. Щойно він задрімав, як у каюту зі смертельно блідим від жаху обличчям увірвався Арнолд.
— Здається, у кабіні керування хтось є, — сказав він.
Грегор сів на ліжку.
— Цього не може бути. Адже ми далеко від... З кабіни почулося низьке гарчання.
— Боже! — вигукнув Арнольд. Кілька секунд він напружено думав. — Усе зрозуміло. Після посадки я не став зачиняти повітряний шлюз. Ми й досі дихаємо повітрям Привида V!
А у відчинених дверях каюти з'явилося велетенське сіре чудовисько з червоними плямами на шкірі. У нього було безліч рук, ніг, щупалець, пазурів, ікл і два невеликих крила на додачу.
Воно повільно наближалося, бурмочучи й стогнучи щось невиразне.
Обоє визнали в ньому Буркуна.
Грегор кинувся до дверей і зачинив їх прямо перед носом у страховиська.
— Тут нам ніщо не загрожує. Двері зачиняються герметично. Але як ми будемо керувати зорельотом?
— А ніяк, — відповів Арнолд. — Летітимемо на автопілоті... поки не вигадаємо, як прогнати це страхіття.
Однак крізь двері почав просочуватися легкий димок.
— Це що таке? — вигукнув Арнолд майже в паніці. Грегор насупився.
Невже не пам'ятаєш? Буркун проникає до будь-якого приміщення. Від нього неможливо захиститися.
— Я нічого не пам'ятаю про нього, — сказав Арнолд. — Він їсть людей?
— Ні. Наскільки я пам'ятаю, лише розриває на дрібні шматочки.
Димок згустився, набуваючи обрисів велетенської сірої фігури Буркуна. Друзі відступили в сусідній відсік і замкнули за собою наступні двері. За кілька секунд, дим просочився і туди.
— Це смішно, — сказав Арнолд, кусаючи губи, —бути об'єктом полювання вигаданого чудовиська... Водяной пістолет при тобі?
— Так, але...
— Дай сюди!
Арнолд поспішно зарядив пістолет водою з баку. Тим часом Буркун знову встиг матеріалізуватися й потягнувся до друзів, невдоволено стогнучи. Арнолд окропив його струменем води.
Буркун наближався.
— Згадай! — вигукнув Грегор. — Нікому не вдавалося зупинити Буркуна водяним пістолетом.
Вони відступили в наступну каюту й зачинили за собою двері. Тепер друзів відокремлював від крижаного космічного вакууму лише кубрик.
— Не можна як-небудь профільтрувати повітря? — поцікавився Грегор.
Арнолд похитав головою.
— Чужорідні домішки і так потроху виводяться разом із відпрацьованим повітрям, але дія лонгстеда триває близько двадцяти годин.
— А немає якогось антидоту? —Ні.
Буркун знову матеріалізувався, як і раніше, роздратовано скиглячи.
— Як його знищити? — запитав Арнолд. — Має ж бути якийсь спосіб! Чарівне слово чи, може, дерев'яний меч?
Тепер похитав головою Грегор.
— Я все згадав, — промовив він сумно.
— І чим його можна знищити?
— Його не беруть ані водяні пістолети, ані пугачі, ані рогатки, ані хлопавки, ані петарди, ані газові балончики, ані будь-яка інша дитяча зброя. Буркун абсолютно невразливий.
— Чорти б забрали Фліна з його бурхливою уявою! То як нам позбутися Буркуна?
— Кажу ж, ніяк. Він має піти сам.
Тим часом Буркун устиг вирости на весь свій гігантський ріст. Грегор з Арнолдом поспішили до кубрика й зачинили за собою останні двері.
— Думай, Грегоре, — заблагав Арнолд. — Жоден хлопчисько не стане вигадувати монстра, не передбачивши від нього хоч якогось захисту!
— Буркун невразливий, — сказав Грегор. Сіро-червоне чудовисько знову почало набирати форм.
Грегор перебирав у пам'яті усі свої нічні страхіття. Він мусив щось зробити, будучи дитиною, щоб нейтралізувати владу невідомого...
І тоді він усе згадав (якраз вчасно, бо ще трохи — і було б запізно).
Керований автопілотом корабель "ААА Ейс" прямував до Землі. Буркун почувався на його борту повновладним господарем. Він розгулював від носа до корми порожніми коридорами, просочувався крізь сталеві стіни до кают і вантажних відсіків, кректав, стогнав і лаявся останніми словами, не знаходячи жодної жертви.
Зореліт досяг Сонячної системи й автоматично вийшов на кругову орбіту довкола Місяця. Грегор обережно глянув у шпарину, готовий у разі потреби миттєво сховатися в укриття. Однак лиховісного човгання ніг не було чутно; ані під двері, ані крізь сталеві стіни не просочувався голодний туман.
— Усе чисто, — крикнув він Арнолдові. — Буркун пішов. Друзі вдалися до найнадійнішого захисту проти нічних
страхіть — загорнулися з головою у ковдри.
— Я ж казав, що водяний пістолет не допоможе, — сказав Грегор.
Арнолд криво посміхнувся й сховав пістолет до кишені.
— Усе одно залишу на пам'ять. Як одружуся і в мене народиться син — буде йому перший подарунок.
— Ні, для свого я збережу дещо краще, — заперечив Грегор і ніжно поплескав по своїй ковдрі. — Ось він — найнадійніший захист від усіх вигаданих страховищ — ковдра над головою.