Ленін показав рукою на плетене сідало. Шекспір стенув плечима і присів. Канапа рипнула.
Олександр Іванович обурився, почувши, то його названо провінційним, хотів сказати їм обом, що він заслужений артист, що документи подано на народного, але не встиг, бо заговорив Ленін.
— Хочу вам сказати, пане Шекспір: ви здобудете всесвітню славу, ваші п'єси ставитимуть віки й віки, одначе дехто засумнівається у вашому існуванні й авторстві.
— Дивні речі ви кажете, пане… Даруйте, забув ваше ім'я.
— Ленін. Ленін Володимир Ілліч. Можна просто — Ілліч. Уявляєте, заздрісники приписуватимуть авторство ваших п’єс графам і лордам, серу Френсісу Бекону, навіть вашому п'яничці й бешкетнику Крістоферу Марло.
— Ви це серйозно?
— Абсолютно. Але все стане на свої місця, і ніхто вже не сумніватиметься, що Шекспір — справді Шекспір. Зі мною теж таке було: мовляв, учень Плеханова, повторює зади Маркса, революцію зробив, аби помститися за брата…
— Справді? Ви це зробили? Це сюжет і неабиякий. Тільки… Революція — що це таке?
— Зміна влади. Кардинальна. Приміром: був у вас король, а прийшло народовладдя. Народ править країною.
Шекспір криво усміхнувся:
— Уявляю цей бедлам.
— Зате — свобода, рівність, демократія. Куховарка бере участь в управлінні державою. Як вам таке?
— Не дай, Боже, — зітхнув Шекспір. — Якщо прибиральник "Глобуса" почне мене повчати…
— Е-е, батечку, не будьте реакціонером!
Шекспір засовався на сидінні.
— Ким? Що означає це слово?
Ленін поклав руку на плече драматурга.
— Даруйте, пане Шекспір, я не те мав на увазі. Знаєте, звик зі своїми політичними опонентами не церемонитися. Реакціонери — це ті, хто не усвідомлює сили нової ідеології. Пролетарська ідеологія — це як патериця сліпих, вона їх робить видющими і веде до перемоги. От ваш Лір — він сліпий, і Глостер, здається, був осліплений…
— Така їхня доля, — зітхнув Шекспір.
— Доля — це ідеалізм. Ідеологія творить долі народів.
Раптом щось змінилося у мізансцені, що її розігрувала вві сні уява Олександра Івановича. Ленін почав оглядатися навсібіч, помітно нервуючи. 1 тривалий сон, його виразні, опуклі картини почали брижитися. Так буває, коли до рівного, спокійного плеса річки чи озера добігають хвилі від моторного човна. Тоді огром неба, відбитий у гладіні води, починає викривлятися, ламатися, і так триває доти, доки не втишиться не вляжеться прибійна хвиля. Дочекатися, аби сну повернулася ясність і чіткість, Олександру Івановичу не вдалося.
Ленін рвучко підвівся, його контурів, так само як Шекспірових, торкнулася невидима хвиля.
Ілліч нахилився до драматурга і прошепотів, наче змовник:
— За мною стежать. Позичте вашу перуку.
Шекспір розгубився:
— Це майно трупи, шановний…
Ленін ніби не чув. Вихопив перуку, начепив її задом наперед на лисину.
— Прощавайте! Зараз німці подадуть поїзд до Росії, і жоден жандарм не впізнає мене. Перуку я поверну… Після перемоги революції. Прощавайте, пане Шекспір!
Сон ламався, руйнувався, зникав, режисер востаннє побачив розгублене обличчя великого драматурга, щось ніби клацнуло, вимкнулось, перестало існувати; Олександр Іванович перекотився зі спини на правий бік і прокинувся, дихаючи так, ніби щойно фінішував після запливу на сто метрів у басейні, здаючи фізкультурні норми.
За вікнами була темінь. Олександр Іванович намацав китайського будильника, що стояв поряд на табуреті разом з кухлем води. Світні стрілки показували всього лише четверту.
"Тепер не засну, от дідько, треба ж отакому наверзтися!"
Олександр Іванович майже ніколи не запам'ятовував сни, та й були вони нечастими гістьми. Здебільшого засинав, мовби падав у пухнасту темінь, так і прокидався, виринаючи з неї раптово.
А сьогоднішня нічна вистава — уся, від самого початку до кінця, — стояла йому перед очима.
Ну й химерія! Патериця сліпих, ідеологія… Здається, ти перемудрував зі своїм "Ліром". Теж мені учитель можновладців… Хоча… Буду робити так, як задумав…
Олександр Іванович усміхнувся: "Ну, це вже дістав Шекспір. Але до чого тут вождь світового пролетаріату?" Жодних пояснень цій химерії не було.
"Як казав Остап Бендер? "Не їжте на ніч сирих помідорів"… Здається, і випили ж по-Божому, не до синіх сопель. Ет, нехай йому всяке…"
Олександр Іванович ковтнув води з кухля і почав, як радила популярна брошурка, рахувати уявних верблюдів, аби швидше заснути.
Верблюди, схожі на тих, що поселилися на пачках "Кемл", пішли чередою жовтими барханами, але сон не йшов. Тоді він підкотився до дружини, полоскотів її поцілунком за вухом. Тамара зітхнула і лягла на спину, не розплющуючи очей. У пітьмі світилися її груди. Коли все скінчилося, вона поцілувала чоловіка, а Олександр Іванович нарешті став засинати. Ані Шекспір, ані Ленін його вдруге не навідали.
2
Того року і квітень, і початок травня були холодні й дощовиті. Давно відомо: коли лагідна зима — чекай стриманого літа. Нарешті посеред травня у місто прийшла навальна теплінь і, здавалося, поселилася надовго. Першими її прихід зачули безпритульні собаки. Вони лягали врозкидь на траву скверів, під стіни будинків на хідниках, і старші люди казали, що треба чекати тепла, бо тварини краще, ніж гідрометцентр, знають, що й до чого.
Втішно було замість похмурого неба побачити крізь шиби ранкове сонце, відчути у нахололій кімнаті приплив тепліні. Було по сьомій, дав би собі ще годинку-другу полежати на м'якому диванчику, що правив за ліжко, але так світило сонце, так навально заглядала в кімнату повносила весна, що він одкинув ковдру, знайшов ступнями капці, підійшов до вікна і прочинив подвійні стулки, відліпивши припасовані ще минулої осені бинди скотча. В кімнату вкотилися запахи травички, скупаної в росі, аромат білого бузку, що його досі не було чути, та й не помічав квартирант досі, що бузок розквітає попри холодінь і сльоту.
Господиня поралася у дворі, щось там сапала, і на звук прочиненого вікна розігнулася. Квартирант привітався, розкинувши руки, гукнув:
— Весна, Маріє Іванівно! Доброго ранку!
— І тобі. Вікно ціле?
— А що йому зробиться?
— Ти так грюкнув, що злякалася.
— Шиби цілі, все акуратно. Нарешті весна, я вже думав, коли ж вона, золота, настане?