— Даремні сподівання, — гордо відповів Тенк. — Формула — не пустий звук тільки для підготовленого вченого, який знає технологію і попередні, вихідні речовини. Шантаж вам не допоможе, Лосс…
— А-а-а! — несамовито закричав Алессандро, кидаючись на вченого. Він хотів схопити Тенка за горло, але з розгону проскочив крізь нього і врізався в стіну.
Професор злякано відсахнувся. Алессандро рвучко повернувся назад, з погрозою потряс кулаком.
— Проклятий! Ти розставив на моєму шляху цей капкан! Це ти перетворив мене на примару! Але я не подарую цього. Я зараз же піду до поліції і все розповім. Тобі не вдасться пережити мене.
— Вам уже вдалося зробити це, злий, нікчемний чоловіче, — гірко витиснув із себе Тенк, дивлячись у ві-кно.
Алессандро завмер з відкритим ротом, потім поглянув у той бік, куди дивився професор. У саду було ви-дно чорні силуети озброєних людей. Невже поліція? Значить, Шліссер вислідив його. Прокляття! Що ж тепер буде?
З коридору почулися важкі чіткі кроки, брязнув метал. Двері відчинилися. На порозі стояв високий муж-чина, одягнений в елегантний костюм світло-сірого кольору. Його погляд миттю оббіг лабораторію, зупинився на постаті Тенка.
— Професор Тенк? — пролунав суворий голос.
— Так, це я, — байдуже відповів учений. — Що вам потрібно? Чоловік зайшов до приміщення. За ним заскочило п’ять озброєних полісменів.
— Ось ордер на арешт. Приміщення ми опечатаємо… Ви підете з нами. Ви теж. Лосс, здається? Катор-жанин, який втік із в’язниці…
Похмура посмішка з’явилася на обличчі Тенка. Болісно зморщився високий благородний лоб. Він рішуче підступив до маленького пульта на стіні біля вікна, взявся за важілець.
— Ні, сеньйоре, — почувся голос ученого. — Воронам не доведеться ласувати трупом. Одним порухом руки я знищу всю лабораторію. Розумієте? Всі папери, всі розчини згорять. Отже, забирайтеся геть.
Лосс, спантеличений, деморалізований тим, що відбувалося, не міг вимовити й слова. Він відчував тільки одне — нездоланний вихор долі захопив не лише його, а й Тенка, і ніхто, ніщо не вирве їх із цього вихору.
Брязнули вікна. В отвори просунулися стволи автоматів. Чоловік у сірому застережливо підняв руку.
— Сеньйоре Тенк! Ми одержали надзвичайні повноваження. Я дам наказ стріляти.
Вчений саркастично розсміявся.
— Повноваження! Ха-ха-ха! Нікчеми, які ви нікчеми! Та я не боюся смерті, зрозумійте ви! Я сам, сам іду назустріч їй. Я йду в пітьму, де ви мене не дістанете. Ха-ха-ха! Яка мізерія. Вам не дістануться мої праці, моя думка, безсонні ночі. Інші вчені повторять винахід, але…
— Взяти його! — пролунав голос, заглушаючи слова вченого.
Три полісмени шуліками метнулися до Тенка, схопили його за руки. Та було пізно. Невловимим рухом професор повернув важілець. Затріщали іскри — і в ту ж мить яскравим полум’ям спалахнули всі шафи, стенди, всі папери в лабораторії.
Поліцаї відсахнулися. Десь надворі завила сирена. Чоловік у сірому підбіг до Тенка, міцно схопив його за руку й потягнув до виходу, затуляючись рукавом від диму.
— Геть, мерзотнику! — закричав учений, вириваючи руку. Він схопився за шафу, вдарив агента ногою.
— До мене! На допомогу! — закричав агент.
Два полісмени, кашляючи від диму, підскочили до професора. Вчений, схопивши в кутку палицю, загро-зливо підняв її над головою.
— Ось у цій посудині — нітрогліцерин! — страшно закричав він. — Геть звідси, собаки, або я все виса-джу в повітря!
— Заберіть у цього божевільного палицю! Стріляйте! — пролунав одчайдушний голос. Ударили пострі-ли. Почувся стогін. Напружуючи волю, професор замахнувся. Брязнуло скло. І в ту ж хвилю гримнув страшен-ний вибух. Будинок розвалився навпіл…
Лосс одчайдушним зусиллям волі опанував себе. Блискавично майнула думка — проникливість тіла вря-тує його. Потужна сила завертіла Алессандро у вихорі гарячого повітря і кинула геть, у пітьму. Він упав десь біля каштанів, заглибився на півметра в землю. Судорожно висмикнувши ноги, Лосс пробрався за паркан. З усіх боків чулися тривожні свистки, сирени. До палаючих руїн будинку мчали машини.
Завмираючи від жаху, Алессандро стрімголов кинувся бігти геть від місця катастрофи назустріч невідо-мій долі…
Глухими алеями Каса-де-Кампо Лосс вибрався за місто. Похапливо перебіг зарослою долиною, крутим урвищем видряпався в густі хащі. Тут на маленькій галявині, під буйним кущем бузини він ліг і втомлено за-плющив очі. Туман огортав свідомість, думки розтікалися болісним хаосом, не зупиняючись на чомусь певно-му.
Спочити… Трохи спочити… Забути все. Та не забудеш. В один День життя Алессандро вмістилося сті-льки подій, що їх вистачило б на довгі роки. Це страшніше, ніж муки в Санта-Пенья. Один день — і все загину-ло, над ним нависає смерть. Так, смерть, якщо не буде чуда.
Лосс аж підвівся від хвилювання, розплющив очі. Між гіллям дерев мерехтіли яскраві зірки. їхній вигляд пробудив у душі Алессандро невимовну жадобу до життя. Жити, жити! Будь-якою ціною жити! Жити!.. Просто так, без всякої мети, жадібно відчуваючи всім єством благодатні дари землі, приємну свіжість повітря…
На розпутті
Холод, страшний холод проник до самого серця Алессандро. Він застогнав, поворушився. Ось він — ре-зультат його замірів. Який ганебний кінець. Тенк загинув, загинули такі думки, такий надзвичайний винахід. А він — Лосс — скоро зникне, як тінь.
Байдуже світять з неба зірки, тихо шепоче про щось поряд із ним кущ бузини. А де ж його тіло? Воно майже до половини поринуло в землю!
Завмираючи від жаху, Лосс із величезним зусиллям виліз із ґрунту й зупинився похитуючись. У відчаї схопився за голову. Навіщо було так нехтувати довір’ям ученого, піддаватися ілюзорним ідеям всемогутності. Чому він так поспішив? Навіть не подумав про повернення до нормального стану. Треба було дізнатися про антипрепарат, треба було розпитати Тенка про все.
Тепер — кінець! Антипрепарата він не дістане… А може… зробити самому?.. Ні. Це неможливо. Форму-ла? Так, він знає формулу, але… технологія, попередній процес, вихідні речовини. Ні, він сам нічого не зро-бить.
А Моріс Потр? Спалахнуло раптом у свідомості. Адже йому все довіряв Тенк. Француз напевно знає всі попередні роботи. Значить, є людина, яка може врятувати Лосса. Моріс міг би за одну добу відтворити анти-препарат… І тоді закінчився б кошмар.