Похід на Умань, скурання міст і містечок менше цікавили Зайченка, про те історія має числені свідчення а обох сторін — осаджуваних поляків та надвірних козаків,— та осадників — гайдамаків на допитах польських та російських судових комісій. У літописі було детально описано як були укгрунтовані міста — Лисянка, Лебедин, Черкаси — які палісади, мури, фортеці, гарнізони — одяг і зброя надвірної варти та конфедератів, як захоплювали ті міста гайдамаки, а далі — Умань — ключ до Польщі, куди збіглася шляхта трохи не зі всього Правобережжя; комендант Умані Младонович, його помічник землемір Шафранський, полковник надвірних уманських козаків Обух, сотник надвірників Гонта, який перейшов на бік повсталих та побратався з Залізняком, штурм Умані, побоїсько й козацький бенкет.
Уважніше вчитувався в рядки, де описано погром гайдамаків, надто з російського боку, адже потім всі свідчення пересівалися в російських колегіях і здебільшого фальсифікувалися російськими істориками. Розповідалося, як радо відкривали серця гайдамаки назустріч росіянам, щиро вітали російське військо, гадаючи, що воно йде їм у поміч, і росіяни давали на те добрі знаки, сам командуючий військ генерал Кречетніков (у рукопи-сі він скрізь — полковник), віддав наказ на "обманне братання", як за його велінням полковник Гур’єв запросив до себе на бенкет Залізняка та Гонту, а всім гайдамакам росіяни "завезли дарунки від матері Катерини — багато бочок горілки та меду", і як потім у те відкрите українське серце вгородили ніж. На бенкеті в Гур’єва було випито чимало келихів за братання, а коли гості-гайдамаки сп’яніли, на них кинулися російські солдати та почали їх в’язати, вже на бенкеті Залізняка почало щось непокоїти, щось його тривожило, й він наказав своєму джурі Петру Суходолину, щоб той не пив, і Сухо-долин не пив, і першим помітив підозріле шемрання, й закричав "зрада". Залізняк з восьмиствольним пістоле-том у лівиці та шаблею в правиці вирубувався з налоги, й— вирубався з намету. Суходолин його прикривав, і тоді Гур’єв наказав донцям оточити Залізняка кінно, й вони оточили та обвинули арканами, і тільки в такий спосіб <гзамордували козака нелюдської сили, відваги і без-страишости". Тут же його та Гонту забили в кайдани, глузували з них, глумилися, знущалися і вкинули до глибокої ями. їх підло зрадили, а потім ще й знущалися над ними... Це ремесло — зради — люди знали давно й вдосконалюють його од віку до віку.
У той самий час, у ніч двадцять сьомого серпня, росіяни штурмували гайдамацький табір. Щедро впоєне московською горілкою гайдамацьке військо спало, навіть не виставивши охорони, адже поруч — друзі, брати, які прийшли на допомогу, щоб разом оборонити святу віру. Літні ночі короткі... Гайдамаки спали, а вже на табір були наведені гармати, й російські гусари сиділи на конях, перевіряючи, чи легко йдуть з наділків шаблі. За командою, гримнули гармати, вкрили сонний гайдамацький табір ядрами. Табір стояв у лісі, ядра кришили стовбури столітніх дубів, трощили вози та мажі, підпалювали намети. Шквал вогню, гарматного й рушничного, Содом і Гомора, пекло на сонні гайдамацькі головні А потім з гиком і свистом рвонулася кіннота, з "славетним" російським "ура" побігли піхотинці. Непробурка-них зі сну, очманілих від гарматного гуркоту гайдамаків кололи багнетами, розстрілювали впритул з рушниць, сікли шаблями. Тут і там спалахували січі, гайдамаки ледве тямили, від .кого вони відбиваються.
З того пекла вдалося вирватися тільки Залізняковій сотні, яка стояла трохи пооддаль (п’ятистам чоловікам), "максимцям", ця сотня ще довго гуляла по Україні, в Лебединському лісі її оточило російське військо, майже цілу добу тривала битва, "максимці" рубали росіян з правої і лівої руки, прорубали заставу і зі страшним свистом і вигуками "за батька Максима" залетіли в тил кречетніківцям та налягли шаблями так, що москалі кинулися хто куди. Далі оповідалося про понищення загонів Неживого, Журби, Швачки, Бондаренка, а також про кари над гайдамаками. їх обмотували соломою і обливали смолою, і вони горіли, як громові свічі, їхніми головами наповнювали глибокі ями й засипали їх землею... Це відтоді українські дівчата вплітають у коси поміж барвистих веселих стрічок печальну чорну барву. Всій Україні відомо про страшну Кодню, в якій поляки "вішали, втинали голови гайдамакам, рубали їм на хрест руку та ногу". З Гонти з живого зрізали зі спини паси шкіри і в живого виривали серце. Воно вибухнуло в їхніх руках, неначе бомба, обпалило ляхів вогнем страху, й вони вже більше ніколи не піднялися; відоме й закляття — "щоб тебе Кодня не минула", в усіх російських істориків осудливо виписані ті польські люті кари, але^ ніхто не відай., що польському катові Стемпковсько-му віддали гайдамаків росіяни, що й самі вони з не меншою лютістю знущалися з гайдамаків, що на сто версг вподовж Тясмина горіли українські міста і села, що й сам Мотронівський монастир руками Стемпковського вони <гзруйнували, братію монастирську повбивали", І що всі ті кари вчинено на жах <гнинішньому і в помисел прийдешньому на світ сей".
...Олег відклав зіПиток, сидів закляклий, втупивши в стіну хлівчика погляд. Так живо, так страшно постали перед ним ті жахливі видива, й тягли за собою невідступне: для чого? З якою метою робили все те росіяни? Адже прийшли побивати конфедератів, виясняти причини, як писав Пушкін, "давней вражды" з поляками, подолати їх. Але ніякої ворожнечі поміж росіянами й українцями не існувало од давніх-давен, не існує й понині, українці допомогли їм перемогти поляків... Росіян зустрічали хлібом-сіллю... Думки летіли гострі й небезпечні.
У грудях горів ярий вогонь — неначе то він утікав байраками, неначе власну його оселю спалили. Літопис щось перевернув у ньому, зносив його душу в інший світ, повертав думки в досі невідоме. Вони поверталися самі, мимоволі. Якби він читав художній твір, якусь легенду, вимисел хоч і на правді, він би читав його з холодком у серці, а тут гинули й катувалися живі люди, гинули перед його очима, він хотів допомогти їм і не міг. Не міг... захистити їх і по смерті їхній. Це розумів. Ніхто йому того не дасть... Та він і сам боїться... То хто ж він такий? І всі разом? "Володарі своєї долі" як пишуть у газетах?.. Страшно! Страшно!! Страшно!!! Брила... Роздушить... І пориває щось під неї...