Тільки тепер він зрозумів нарешті, що Цибуліно просто-напросто глузує з нього. Ох і розлютився ж він! Схопив Цибуліно за чуприну та й почав смикати на всі боки.
— Ой-ой-ой! — запищав Цибуліно, не перестаючи реготати. — Ох і дужий же той негідник, що ви побачили в моєму дзеркальці! Та він сильніший від цілої банди розбишак!
— Оце тобі, оце тобі! — репетував Помідор і так сильно смикнув чуба, що вирвав ціле пасмо.
І тут сталося те, що мусило статися, коли смикати Цибуліно за чуба. В очі і в ніс Помідорові раптом ударив такий міцний запах цибулі, що сльози бризнули у нього з очей. Сльози текли по його щоках двома струмками все дужче та дужче, як водограй, як два водограї. Всю вулицю раптом залило, немов її полили із шланга.
"Такого зі мною ще ніколи не траплялося", — перелякано подумав Помідор.
І справді, був він такий безсердечний і жорстокий, що йому ніколи не доводилося плакати, до того ж і ніколи не траплялося чистити цибулю. Отож він так перелякався, що вскочив у свою карету, вдарив по конях і чимдуж помчав із села. Та і втікаючи, ще раз обернувся і прокричав:
— Гей, Гарбузе, начувайся!.. А ти, голодранцю, дорого заплатиш за мої гіркі сльози!
Цибуліно реготав, аж за боки брався, а кум Гарбуз тільки піт витирав із чола.
Одні за одними стали відчинятися двері у сусідніх хатах, крім Горохової. Майстер Виноградинка вибіг на вулицю, весело чухаючи потилицю шилом.
— А хай йому абищо! — гукнув він. — От молодець, що довів до сліз самого синьйора Помідора. Та звідки, хлопче, ти такий узявся?
І Цибуліно мусив розповісти про себе усе те, що вам уже відомо.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Про скрипаля Грушу, кума Часника і про родину Сороконіжок
З того дня Цибуліно став допомагати в шевській майстерні Виноградинки і скоро досяг неабияких успіхів у цьому ремеслі. Він навчився сукати дратву, підбивати закаблуки й підошви, знімати мірку.
Справи йшли у них добре. Майстрові Виноградинці було з ним веселіше, бо до майстерні люди заходили не тільки за ділом, а й подивитися на невідомого хлопчика, який довів до сліз самого синьйора Помідора.
Перший завітав сюди місцевий скрипаль Груша зі своєю скрипкою.
За ним цілою хмарою до майстерні влетіли мухи та оси, тому що за скрипку у скрипаля Груші була половинка солодкої пахучої груші. А як відомо, комахи дуже ласі до груш. І не один раз, коли скрипаль Груша давав концерт, слухачі схоплювалися і гукали:
— Погляньте на вашу скрипку, на ній сидить величезна муха!
Тоді Груша припиняв гру і ганявся із смичком за набридливою мухою.
Бувало й так, що у його скрипку залазив черв'як і проточував у ній цілі печери. Скрипка від цього псувалася, починала фальшивити, і тоді музикантові доводилося шукати нової груші.
За ним прийшов відомий городник кум Часник. У нього була густа чуприна і по вітру маяли довжелезні вуса.
— Скільки мук доводиться мені терпіти через оці вуса, — скаржився він Цибуліно. — Коли моя дружина хоче сушити білизну, вона садовить мене на балконі, прив'язує кінці моїх вусів до гвіздків, один — праворуч, другий — ліворуч, і розвішує на них своє ганчір'я. От я і потерпаю під пекучим сонцем, поки висохне білизна. Поглянь, які знаки залишилися на вусах. Це від прищіпок.
І справді, на вусах видніли сліди від прищіпок.
А одного разу до майстерні прийшла ціла родина Сороконіжок: батько Сороконіг і двоє синів — Сороконіжка і Сороколапка.
Жодної хвилини не могли ті сороконогі хлоп'ята всидіти спокійно.
— Чи вони завжди у вас такі непосидющі? — зацікавився Цибуліно.
— Еге, — зітхнув старий Сороконіг, — зараз вони як шовкові. А побачили б ви, як мама їх купає. Поки вона миє їм передні ніжки, вони встигають забруднити задні. А коли миє задні — вони забруднюють передні. Отака з ними морока. І щоразу на них іде багато мила.
— Ну то що, будемо знімати мірку з їхніх ніжок? — запитав майстер Виноградинка.
— Що ви, хіба я можу замовити вісімдесят черевиків? Та я за все своє життя на них не зароблю!
— А у мене все одно не вистачить на них шкіри, — додав майстер Виноградинка.
— То ви тільки погляньте, які черевики найбільш зносилися, щоб замінити хоч негодящі.
Поки майстер Виноградинка і Цибуліно оглядали підошви та передки черевиків, хлоп'ята Сороконіжка і Сороколапка сяк-так сиділи, хоча це не зовсім їм удавалось.
— Бачите, — сказав майстер Виноградинка, — у цього треба замінити перші дві пари і тридцяту пару.
— Ні-ні,— заперечив швиденько старий Сороконіг, — ці черевички ще не зовсім зносилися, досить лише підбити їм закаблуки.
— А у цього треба замінити аж десять черевиків з одного боку.
— Ох! І скільки їм казати, щоб не човгали ногами! Хіба ж ці діти уміють ходити по-людськи? Де там, — бігають, стрибають, притупують. Ну от і маєте: усі праві черевики стопталися раніше від лівих.
Майстер Виноградинка тільки махнув рукою:
— Ат! Усі діти однакові! Чи дві у них ноги, чи сорок, — одна шана взуттю. Вони можуть збити сорок пар черевиків і на одній нозі.
Нарешті вся родина дружно задріботіла геть. Хлоп'ята Сороконіжка і Сороколапка помчали, мов на коліщатах. Старий Сороконіг пересувався значно повільніше, бо він трохи шкутильгав. А шкутильгав він трішки, всього-на-всього на двадцять дві ніжки.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Як Цибуліно обдурив пса Гавкуна
А що ж сталося з хатиною кума Гарбуза? Одного нещасливого дня синьйор Помідор знову приїхав своєю каретою, запряженою четвериком коней-огірків.
Але тепер його охороняв цілий десяток солдатів Лимончиків.
Цього разу кума Гарбуза вигнали з хатини без зайвих розмов і поселили там здоровецького пса, на ім'я Гавкун.
— Ось вам! — вигукнув Помідор і грізно подивився навкруги. — Тепер усі ваші хлопчики навчаться, як мене шанувати! Тепер хай начувається отой малий зайда, якому дав притулок майстер Виноградинка.
— Гаразд! Гаразд! — прогарчав Гавкун.
— А оцей старий дурень Гарбуз хай знає тепер, як не слухатися моїх наказів! — додав синьйор Помідор. — Якщо хоче мати дах над головою, то для нього завжди є готове місце у тюрмі. Там для всіх вистачить місця.
— Гаразд!.. Гаразд!.. — знову загарчав пес.
Майстер Виноградинка і Цибуліно стояли на порозі майстерні, бачили й чули все, що сталося. Але що вони могли вдіяти?