Джо бурмотів щось, але потім погодився з своїм приятелем, що до присмерку треба приготувати все в дорогу. Незабаром вони вислизнули з будинку в темряву і попрямували до річки з своєю коштовною скринькою.

Том і Гек підвелись, ослаблі від переляку, але з радістю в серці, і довго дивилися вслід їм через широкі щілини в стінах будинку. Піти за ними? Ні, вони не підуть. Вони раді були, що спустилися на землю, не скрутивши в՚язів, і пішли в напрямі до містечка іншою дорогою, по горі. Дорогою хлопці мало розмовляли, вони люто ненавиділи себе за свою необачність: треба ж було принести сюди лопату й кайло! Якби вони цього не зробили, індієць Джо не мав би найменшої підозри. Він закопав би срібло й золото і не повертався б, поки не здійснив би своєї "помсти". А повернувшись, він, на своє лихо, побачив би, що гроші зникли. І нащо тільки вони принесли туди інструменти? Вони вирішили стежити за іспанцем, коли той знову прийде до міста і стане шукати нагоди виконати свою "помсту". Може, таким чином їм пощастить дійти за ним до "номера другого", про який говорили волоцюги. Раптом страшна думка майнула в голові Тома:
— Помста! А що, Геку, коли він має на увазі нас?
— Ой, не кажи! — відповів Гек, завмираючи від страху.
Вони довго говорили про це і, поки дійшли до міста, вирішили, що метис, очевидно, мав на увазі когось іншого або принаймні говорив лише про Тома, бо тільки Том давав проти нього свідчення на суді.
Дуже, дуже мало заспокоювала Тома думка, що йому самому загрожує небезпека. Він гадав, що в товаристві було б значно легше.
Розділ двадцять сьомий
Тремтить і висліджує
Пригоди цього дня мучили Тома всю ніч. Чотири рази він тримав цей коштовний скарб у своїх руках, і чотири рази скарб зникав, коли Том прокидався. Сон зникав, і одночасно з пробудженням поверталось відчуття тяжкої дійсності.
Лежачи вранці в постелі і пригадуючи подробиці своєї пригоди, Том помітив, що вона була якась невиразна й далека, ніби все це трапилося в іншому світі або дуже давно, йому спало на думку, що, може, то йому тільки снилося. Надто вже багато було там золота, в дійсності такого не буває. Том ніколи не бачив навіть п՚ятдесяти доларів разом, і, як майже всі хлопці його віку з небагатих родин, він думав, що всі розмови про "сотні" та "тисячі" — це тільки балачки, а насправді, мовляв, таких великих грошей зовсім не буває на світі. Він ніколи й на хвилинку не уявляв собі, що хто-небудь насправді мав таку велику суму, як сто доларів чистою монетою. Якби дослідити його уявлення про скарби, то виявилося б, що ці скарби складаються з жменьки мідних монет і з купки якихось інших — недосяжних, розкішних туманних доларів.
Але що більше він думав, то виразніше й незаперечніше вимальовувались в його пам՚яті подробиці пригоди. Зрештою він став схилятися до думки, що це був таки не сон. Треба було б швидше перевірити і з՚ясувати. Том нашвидку поснідав і пішов шукати Гека.
Гек сидів на кормі човна-душогубки, спроквола бовтаючи ногами у воді. Вигляд у нього був дуже сумний. Том вирішив не питати Гека про вчорашню пригоду. Якщо Гек не заговорить про неї, значить, це був тільки сон.
— Здоров був, Геку!
— Здоров!
Хвилина мовчання.
— Томе, коли б ми залишили ці кляті інструменти під деревом, гроші були б у наших руках! Ну, хіба ж це не жахливо?
— То це не сон! Значить, це не сон! А мені майже хотілося, щоб це був сон. Слово честі, хотілося!
— Який там сон?
— Та я про це, про вчорашнє. Я вже думав, що то приснилося.
— Приснилося! Коли б східці під ним не зламалися, ти побачив би, який це сон! Я теж цілу ніч бачив сон: цей чортів іспанець з пластирем на оці ганявся за мною всю ніч, бодай йому!
— Ні, не "бодай йому". Треба нам знайти його і вислідити, де він сховав гроші.
— Томе, ніколи ми його не знайдемо. Таке щастя буває тільки раз у житті. Прогавив — і пропало. А я б таки дуже злякався, коли б побачив цього метиса.
— Ну, я теж. А все ж таки я хотів би його побачити й вислідити — аж до номера два.
— Номер два? Ось воно що! Я про це думав. Але ні до чого не додумався. Як ти гадаєш, що це таке?
— Не знаю. Щось дуже хитре. Слухай, Геку, може, це номер будинку?
— Отакої! Ні, Томе, це не те. Де ж у нашому містечку номери на будинках?
— Воно таки. так. Дай мені подумати хвилинку. О! Це номер кімнати — в корчмі, знаєш?
— Оце здорово! Тут тільки дві корчми. Ми швидко відшукаємо.
— Побудь тут, Геку, поки я прийду.
Миттю Том подався до корчми. Він не хотів з՚являтися на вулицях у товаристві Гека. Том повернувся за півгодини.
Він довідався, що в кращій корчмі, куди він зайшов спочатку, в номері другому давно жив молодий адвокат. У гіршій корчмі номер другий був якийсь таємничий. Син корчмаря розказав Томові, що ця кімната була завжди замкнена і що ніхто не входить і не виходить з неї вдень, тільки вночі. Він не знав, чого це так, і сам був дуже зацікавлений. Син корчмаря думав, що кімната була зачарована. Між іншим, він помітив, що минулої ночі там горів якийсь вогонь.
— Ось про що я довідався, Геку. Я певний, що це той самий номер два, який ми шукаємо.
— І я так гадаю, Томе. Що ж нам робити?
— Стривай, подумаю.
Том думав довго. Нарешті він сказав:
— Ось що. Задні двері цього другого номера виходять у маленький завулок між корчмою і старим складом цегли. Постарайся дістати якомога більше ключів, а я поцуплю всі тітчині. Першої ж темної ночі ми підемо туди й спробуємо відімкнути ці двері. А ти наглядай за індійцем Джо, бо він казав, що збирається зайти до містечка і ще раз пошукати нагоди здійснити свою помсту. Якщо ти побачиш його, йди за ним слідом, і коли він не піде до цього номера два, то це — не те місце.
— Господи!.. як же я сам піду за ним?
— Та це ж буде вночі. Він навіть і не побачить. А коли й побачить, то нічого не подумає.
— Гаразд, якщо темної ночі, то я, либонь, піду. Не знаю… не знаю… спробую…
— Якщо буде дуже темно, я піду за ним, Геку. А то, бува, він побачить, що не може здійснити свою помсту, і піде просто по гроші.
— Та воно, Томе, так! Я піду за ним, піду, слово честі!
— Оце добре сказано! Тільки гляди, щоб не підвів, Геку. А я вже не підведу, будь певний.