Віктор Семенович Близнець ніколи й нікому ні на що і ні на кого не скаржився, не жалівся, не бідкався, а вперто, наполегливо та цілеспрямовано йшов своєю власною дорогою, обраною раз і назавжди. І ніколи, ні за яких обставин, ані за яких перешкод — а було їх, на жаль, у нього чимало! — він жодного разу не збочив і не зупинився! І таки, зрештою, прийшов до своєї обітованої "Землі світлячків"!..
У тому, що Віктор Семенович або думає, або вже навіть почав працювати над якоюсь незвичайною казковою повістю для дітей, я переконався, так би мовити, на власні очі, коли отримав од видавництва "Веселка" рецензію на рукопис своєї повісті-казки "Хочу літати!". Автором її був не хтось інший, а Віктор Близнець.
Я читав рецензію — і не сприймав її як таку: то був дивовижно глибокий і своєрідний трактат про літературну казку взагалі, найпотаємніші роздуми художника високого слова про необхідність творити для дітей фантастичні казки, особливо — у наш час, якому так не вистачає саме фантазій і мрій. З рецензії я зрозумів, що Віктор Семенович просто дихає казкою, ба ні — він усім своїм єством, душею, серцем, помислами, талантом сам живе казково, глибоко занурений у цей жанр. І я не помилився: вже через рік, 1978 року побачила світ повість-казка Віктора Близнеця "Земля світлячків", яка відразу завоювала неабияку прихильність малих читачів України й достойно та справедливо посіла своє місце на віртуальній Золотій полиці кращих дитячих славнозвісних книжок.
На моє глибоке переконання, саме у "Землі світлячків" Вікторові Близнецю пощастило вповні реалізувати всі свої фантазії, які він накопичував у пам’яті й серці ще з дитинства, реалізувати свою безмежну залюбленість у казку як таку, що бере свій початок у кращих українських народних казках.
Але непересічні герої казкової повісті Віктора Близнеця — Сиз-Стовус, Вертутій, Мармусія, Чублик та інші, — увібравши в себе найліпші риси характерів персонажів народних казок, набули, дякуючи таланту письменника, і нових рис, притаманних дітлашні нашого сьогодення. Одне слово, герої казкової повісті Віктора Семеновича Близнеця "Земля світлячків" — це справжні українці, які живуть і в сучасному, і в казково-фантастичному світі, сповненому найнесподіванішими пригодами й дивами!..
Після виходу друком "Землі світлячків" малі читачі просто закидали автора листами! Чимало їх було й від дорослих — із подяками, з вимогами неодмінно продовжити розповідь, яка так припала до серця тисячам і тисячам читачів.
На жаль, Віктор Семенович, який уже почав був думати над продовженням своєї казкової повісті, написати його не зміг — він пішов од нас у розквіті творчих сил 1981 року… Але книги, подаровані письменником українській дітворі, успішно здолали межу століть — і житимуть вони і завтра, і післязавтра, бо в них безупинно б’ється ніжне, щемке і щире серце митця, справжнього художника слова, який свої кращі творчі літа й горіння без будь-яких роздумів і коливань оддав дітям…
Згадую одне з ранніх оповідань Віктора Близнеця — "Як народжується стежка", — і перед очима постає сам автор. Тільки зараз уповні прийшло розуміння, що в цьому творі Віктор Семенович, по суті, сказав сам про себе, про своє кредо в літературі. Вчитайтесь уважно в ці слова з оповідання: "Стежка через поле раз або й два на рік зникала під ріллею, присипана грудками, розрівняна й заволочена. Здавалось, вона пропала зовсім. А проте наступного дня стежка народжувалась — якось несміливо, напівтаємно, у вигляді тоненького, ледь помітного людського сліду, що петляв між грудками по свіжій ріллі. Скільки не переорювали поле, а стежка народжувалася знов і знов…".
І жодного разу в житті він ані словом, ані ділом не збочив зі своєї стежки, а подарував її дітям, аби й вони крокували нею у чисте, чесне й казкове прийдешнє…
Коли ж поглянути на творчість Віктора Близнеця в цілому, то можна чітко визначити з його останніх творів для дітей, що він одним із перших у нашій дитячій літературі почав наближати її до європейського рівня, до проблем дитини в сучасному місті.
А закінчити цей нарис хочеться словами із славнозвісної "Землі світлячків": "Хай у кожному корчі палахкотить маленьке диво ночі і живе теплий вогник, який розцвітає в лісі тільки на добру дорогу всім, хто потримає його в руках, і приносить щастя…".
Отой вогник був у руках, у думках і в душі Віктора Семеновича Близнеця.
ПІКЛУЮЧИСЬ ПРО ПРИРОДУ
Анатолій Давидов
Хочу розповісти про дуже й дуже цікаву, красиву, пізнавальну, повчальну, допомагальну, одне слово — про книгу творів, які належать відомому письменнику і знавцеві Природи з великої літери, її відданому і вірному служителю — Анатолію Івановичу Давидову, який побачив світ у мальовничому селі Бочечки, що на Сумщині, 8 лютого 1938 року в родині службовців.
Книжок, які вийшли з-під пера письменника, набереться вже кілька десятків. І в жодній із них автор не зрадив своєму юнацькому вибору: по-синівському служити Природі, знати її всебічно, любити всім серцем і самовіддано берегти, ставати на її захист.
Може, саме тому одну з найпопулярніших в Україні книг цієї тематики, автором якої є Анатолій Давидов, письменник і назвав, не зраджуючи своєму життєвому кредо: "Знай, люби, бережи". Ця книга добре знайома і дітям, і дорослим, бо в ній ідеться про те, що є дорогим кожному справжньому громадянину, патріоту України — в ній розповідається про представників флори і фауни, тобто рослинного і тваринного світу нашої країни, яким загрожує знищення!..
А втім, мова піде не про цю книгу — її, до речі, ви неодмінно прочитайте! — а про казкову повість Анатолія Давидова, яка теж присвячена Природі, цьому таки справді Божому Храмові, дарованому людині, котра, отримавши, так би мовити, задарма це неоціненне багатство, цю, здавалось би, невичерпну скарбницю, все ж таки примудряється не лише замулювати її, а й вичерпувати до денця!..
Анатолій Давидов — один із небагатьох одчайдухів, які присвятили своє життя боротьбі за захист Природи, і стояв письменник на її сторожі, можна сказати, від самих витоків життя: адже писав він для дітей. А отже, сподівався: якщо з дитинства людина привчиться ставитися до Природи з належною повагою і священним трепетом, то їй ніщо не загрожуватиме у майбутньому, і Природа, відчувши турботу про себе, стократ відплатить добром нам, людям, на все подальше існування нашої неповторної планети!