Пончикові й Сиропчикові стало соромно, й вони перестали дражнити Незнайка.
Ластівонька підійшла до нього й сказала:
— Бідненький! Ви плакали? Вас дражнили! Малюки такі недобрі, але ми не дамо вас кривдити. Ми не дозволимо дражнити вас. — Вона відійшла вбік і зашепотіла малюнкам — З ним треба поводитись ласкавіше. Він провинився і за це покараний, але тепер покаявся і поводитиметься чемно.
— Звичайно! — підхопила Киценька. — А дражнити — це погано. Він озлиться і стане ще гірший. А коли його пожаліти, то він дужче відчує свою провину й швидше виправиться.
Малючки обступили Незнайка й стали жаліти його. Незнайко сказав:
— Раніше я не хотів водитися з малюнками й думав, що малюки кращі, а тепер я бачу, що малюки зовсім не кращі. Малюки тільки те й робили, що дражнились, а малючки заступилися за мене. Тепер завжди з малюнками дружитиму.
Розділ двадцять дев'ятий
НА БАЛУ
Тут заграла музика, і всі пустились у танок. Поспішайко кружляв з чорнявою Галочкою, Знайко танцював із Сніжинкою, Бурчун — із Ластівонькою. І — хто б міг подумати! — лікар Пілюлька танцював з Медуницею. Так, так! Медуниця теж прийшла на бал. Замість білого халата, в якому всі звикли бачити її, вона наділа красиве плаття в квіточки і зовсім не була схожа на ту строгу Медуницю, яка так владно порядкувала в себе в лікарні. Вона кружляла, поклавши руку на плече Пілюльці, і, всміхаючись, казала йому:
— Признайтеся все-таки, що наш метод лікування кращий за ваш. Різні садна, рани, подряпини, синці, чиряки й навіть нариви треба змащувати медом. Мед — дуже добра дезинфекційна речовина й запобігає нагниванню.
— Не можу з вами погодитися, — заперечував Пілюлька. — Всі рани, подряпини, сипці треба змащувати йодом. Йод теж дуже добра дезинфекційна речовина й теж запобігає нагниванню.
— Але згодьтеся все-таки, що ваш йод обпікає шкіру, тим часом як лікування медом проходить зовсім без болю.
— Можу погодитися, що лікувати медом слід тільки малючок, але для малюків ваш мед зовсім не годиться.
— Чому це? — здивувалася Медуниця.
— Та ви ж самі сказали, що лікування проходить без болю.
— А вам неодмінно треба, щоб було боляче?
— Неодмінно, — відповів Пілюлька. — Якщо малюк полізе через паркан і подряпає ногу, то подряпину треба припекти йодом, — хай він запам'ятає, що перелазити через паркан небезпечно, і вдруге не лізе через паркан.
— І після того він полізе не через паркан, а видереться на дах, упаде й розіб'є собі голову, — сказала Медуниця.
— Тоді ми намастимо йому голову йодом, і він запам'ятає, що лазити на дах теж небезпечно. Йод має дуже велике виховне значення.
— Лікар повинен думати не про виховання хворого, а про полегшення його страждань, — відповіла Медуниця. — А своїм йодом ви тільки посилюєте страждання.
— Лікар про все повинен думати, — сказав Пілюлька. — Звичайно, коли ви лікуєте малюнок, то можете взагалі ні про що не думати, але коли ви лікуєте малюків…
— Поговорімо краще про щось інше, — перебила його Медуниця. — З вами просто неможливо танцювати.
— Ні, це з вами неможливо танцювати!
— Ви не зовсім чемний!
— Так, я не чемний, коли в моїй присутності висловлюють такі неуцькі погляди.
— Це ви висловлюєте неуцькі погляди! Ви не лікар, а нещасненький лікарчук!
— А ви… Ви!
Від образи лікар Пілюлька не міг слова промовити. Він зупинився серед танцювального майданчика й мовчки плямкав ротом, неначе риба, витягнута з води. На нього почали налітати пари танцюристів.
Медуницю зовсім заштовхали. Вона смикнула його за рукав:
— Ну, танцюйте! Чого ж ви стали? Ми всім заважаємо!
Пілюлька знехотя махнув рукою, і вони знехотя почали танцювати.
Спочатку танцювали мовчки, потім знову почали сперечатися про методи лікування.
Пончик танцював з Кубушкою. Між ними відбувалася зовсім інша розмова.
— Ви любите цукерки? — питав Пончик.
— Дуже, — відповіла Кубушка. — А ви?
— Я також. Але найдужче я люблю тістечка
— А я більше за все люблю морозиво.
Гвинтик танцював з Білочкою.
— Я мрію навчитись керувати автомобілем, — говорила Білочка. — У нас деякі малючки навчилися, то і я зможу, правда?
— Це дуже просто, — відповів Гвинтик. — Спочатку треба натиснути на педаль зчеплення, потім дати газ…
Незнайко танцював з Синьоочкою. Однак це тільки так говориться, що Незнайко танцював. А насправді танцювала сама Синьоочка, а Незнайко стрибав, як цап, наступаючи Синьоочці на ноги й штовхаючи інших. Нарешті Синьоочка сказала:
— Давайте краще посидимо.
Вони сіли на лавочку.
— А знаєте, — сказав Незнайко, — я ж зовсім не вмію танцювати.
— От і добре, що ви самі призналися, — відповіла Синьоочка. — Інший на вашому місці набрехав би три мішки вовни, сказав би, він тому погано танцює, що в нього ноги й руки болять, а ви чесно визнали, що не вмієте. Я бачу, з вами можна дружити.
— Звичайно, можна, — погодився Незнайко.
— Я люблю дружити з малюками, — сказала Синьоочка. — Я не люблю малючок за те, що вони дуже носяться з своєю красою і крутяться перед дзеркалом.
— Серед малюків теж такі є, що люблять дивитися у дзеркало, — відповів Незнайко.
— Але ж ви не такий, Незнайку? Правда, не такий?
— Ні, я не такий, — відповів Незнайко.
І збрехав. Насправді частенько, коли ніхто не бачив, він крутився перед дзеркалом і думав про свою красу. А втім, це робили всі малюки.
— Я дуже рада, що ви не такий, — відповіла Синьоочка. — Ми будемо з вами дружити. В мене є цікава пропозиція. Давайте будемо листуватися. Спочатку ви напишете мені листа, а потім я вам.
"От тобі й маєш!" — подумав Незнайко. Він умів писати тільки друкованими літерами й дуже соромився показувати свою неосвіченість.
— Навіщо писати? — розгублено буркнув він. — Живемо ми недалечко, можна й так поговорити.
— Ой, який ви нудний, Незнайку! Ви нічого не хочете для мене зробити. Це ж так цікаво — листа одержати!
— Ну, гаразд, — згодився Незнайко. — Я напишу вам листа.
Почало темніти. Навкруги спалахнули сотні різнокольорових ліхтариків. Вони сяяли її на деревах, і на ятках, а подекуди були сховані в траві під деревами, й тому здавалося, що трава сама випромінює якесь чарівне світло. Нижня частина альтанки, над якою розмістився оркестр, була запнута красивою голубою завісою.