— Чого це тобі раптом спало на думку одяг прати? — спитали його.
— Завтра піду на бал, — сказав Цвяшок. — Для цього треба одягтися у чисте й причесатися.
— Хіба в малючок буде бал?
— Буде, Бублик і Шурупчик теж поїдуть. Їх теж запросили.
— Ти хочеш сказати, що й тебе запросили? — недовірливо спитали малюки.
— А то як! Певна річ, запросили.
— Ну-ну! — покрутили головами малюки. — Якщо малюнки запросили його на бал, то він справді перевиховався. Хто б міг подумати!
Розділ двадцять сьомий
НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ
Підготовка до балу була в повному розпалі. Альтанка для оркестру і ятки навколо танцювального майданчика вже були збудовані. Тюбик розмальовував альтанку різними химерними візерунками, а інші малюки фарбували ятки в усі кольори веселки. Малючки прикрашали майданчик квітами, барвистими ліхтариками й прапорцями. Незнайко гасав то туди, то сюди і командував, як сам знав. Йому здавалося, що робота йде надто повільно. Він кричав, метушився і тільки заважав іншим. На щастя, кожний і без нього знав, що треба робити.
Хтось придумав поставити навколо майданчика лавочки, але не було дощок. Незнайко був у розпачі:
— Ех, — кричав він, — не могли ще трохи дощок привезти, а тепер усі машини поїхали в Зміївку. Ану, давай ламати ятку. Ми з неї лавочок наробимо.
— Правильно! — закричав Якосьбудько і кинувся з сокирою до найближчої ятки.
— Ти що! — сказав Тюбик. — Будували, будували, фарбували, фарбували, а тепер ламати?
— Не твоє діло! — кричав Якосьбудько. — Нам лавочки потрібні.
— Але не можна ж одне будувати, а друге ламати.
— А ти чого тут командуєш? — розкричався Незнайко. — Хто в нас за головного, ти чи я? Сказано ламати, то й ламати!
Невідомо, чим закінчилася б ця суперечка, але тут появилася машина.
— Бублик приїхав! — закричали всі радісно. — Тепер привеземо дощок і не доведеться ятку ламати.
Машина під'їхала. З кабіни виліз Бублик, а за ним ще один коротулька. Всі аж роти пороззявляли від подиву.
— Матінко рідна, та це ж Знайко! — закричав лікар Пілюлька.
— Знайко приїхав! — заверещав Забудько.
Малюки в одну мить обступили Знайка, кинулись обнімати його й цілувати.
— Нарешті ми тебе знайшли! — сказали вони.
— Як це — ви мене знайшли? — посміхнувся Знайко. — По-моєму, це я вас знайшов!
— Так, так, правильно, ти нас знайшов, але ми думали, що ти нас зовсім покинув!
— Я вас покинув? — знову здивувався Знайко. — По-моєму, це ви мене покинули!
— Ти ж вистрибнув з парашутом, а ми залишились, — відповів Пончик.
— А чого ви залишились? Я ж дав команду всім стрибати. Треба було стрибати слідом за мною, тому що куля не могла вже довго літати. А ви, напевно, полякалися.
— Так, так, полякалися, — закивали всі головами.
— Звичайно, полякалися! — сказав Незнайко. — Побоялися стрибати. Цікаво було б вияснити, хто перший злякався.
— Хто? — запитав Либонько. — Ти перший, либонь, і злякався.
— Я? — здивувався Незнайко.
— Звичайно, ти, — закричали всі. — Хто казав, що не треба стрибати? Хіба не ти?
— Ну, я, — погодився Незнайко. — А навіщо ви мене послухались?
— Правильно! — усміхнувся Знайко. — Знайшли кого слухатись! Наче ви не знаєте, що Незнайко осел?
— От тобі й маєш! — розвів Незнайко руками. — Тепер виходить, що я осел!
— І боягуз, — додав Сиропчик.
— До того ще й брехунець, — підхопив Пончик.
— А коли це я брехав? — здивувався Незнайко.
— А хто казав, що ти кулю придумав? — запитав Пончик.
— Що ти! Що ти! — замахав Незнайко руками. — Ніякої кулі я не придумував. Це Знайко придумав кулю.
— А хто казав, наче ти в нас за головного? — напосідав на Незнайка Сиропчик.
— Та який я головний? Я так собі… Просто. Ну, просто собі нічого, — виправдовувався Незнайко.
— А ми тепер на тебе просто тьху! Тепер у нас Знайко за головного! — кричав Сиропчик.
Усі малючки, які чули цю суперечку, почали дуже сміятися. Вони побачили, що Незнайко звичайнісінький хвалько.
Галочка й Кубушка побігли й одразу всім розказали, що Незнайко виявився брехуном і що кулю придумав зовсім не він, а Знайко.
Синьоочка підійшла до Незнайка й з презирством сказала:
— Ви навіщо нас обманювали? Ми вам вірили, думали, що ви справді розумний, чесний і сміливий, а виходить, ви просто жалюгідний обманщик і нікчемний боягуз!
Вона з погордою одвернулася від Незнайка і підійшла до Знайка, якого обступив натовп малючок. Усім було цікаво подивитися на нього й послухати, що вій розказував.
— Скажіть, а це правда, що коли летиш на повітряній кулі, то земля внизу здається не більшою від пирога? — спитала Білочка.
— Ні, це неправда, — відповів Знайко. — Земля дуже велика, і, скільки не піднімайся на повітряній кулі, вона здається ще більшою, бо згори відкривається широкий краєвид.
— А скажіть, будь ласка, це правда, що хмари дуже тверді і вам під час польоту доводилось розрубувати їх сокирою? — спитала Синьоочка.
— Теж неправда, — відповів Знайко. — Хмари м'які, як повітря, тому що вони утворилися з туману, і їх зовсім не треба розрубувати сокирою.
Малюнки розпитували Знайка, чи правда, що повітряна куля може літати догори ногами, чи правда, що повітряні кулі надувають парою, чи правда, що під час польоту кулі мороз був тисяча градусів і одна десята? Знайко відповів, що все це вигадки, і спитав:
— Хто це вам наговорив таких дурниць?
— Це Незнайко, — відповіла Заїнька й засміялася.
Усі глянули на Незнайка й зареготали. Незнайко почервонів од сорому і ладен був провалитися крізь землю. Він утік і сховався у заростях кульбаби.
"Сидітиму в кульбабі, а потім вони забудуть про цю історію, і я вилізу", — вирішив Незнайко.
Знайкові дуже хотілося оглянути Зелене місто. Синьоочка, Сніжинка та інші малюнки пішли з ним показувати йому визначні місця. Знайко уважно оглянув міст через річку, потім водопровід з тростини. Він дуже зацікавився побудовою водопроводу й фонтанів. Малючки докладно розказали йому, як побудовано водопровід і як треба робити фонтани, щоб вода била вгору, а не вниз. Знайкові сподобалося, що в малючок скрізь був зразковий порядок і цілковита чистота. Він похвалив їх за те, що вони навіть тротуари застеляли постілками. Малюнки зраділи й запросили Знайка в будинки, щоб він побачив, як обладнані їхні квартири. В будинках теж було гарно й чисто, як і надворі. В одній квартирі Знайко побачив шафу з книгами й сказав, що коли повернеться додому, то й собі зробить книжкову шафу.