Пригоди Гекльберрі Фіна

Сторінка 44 з 90

Марк Твен

ВІДРОДЖЕННЯ ШЕКСПІРА!!!

Предивне видовище!

Тільки одна вистава!

Славнозвісні трагіки

ДЕВІД ГАРРІК МОЛОДШИЙ

з лондонського театру ДРУРІ-ЛЕЙН

та ЕДМУНД КІН СТАРШИЙ

з Королівського Геймаркетського театру,

Уайтчепел, Пудінг-Лейн, Пікаділлі, Лондон,

та Королівських театрів Європи

зіграють у славетній Шекспіровій п՚єсі

під заголовком:

СЦЕНА НА БАЛКОНІ

з "Ромео та Джульєтти"!!!

Ромео — містер Гаррік.

Джульєтта — містер Кін.

За участю всієї трупи!

Нові костюми, нові декорації, нова режисура!

А також

захоплюючий, майстерний і моторошний

Двобій на мечах з "Річарда III"!

Річард III — містер Гаррік.

Річмонд — містер Кін.

А також

(На прохання публіки)

Безсмертний монолог Гамлета!!!

у виконанні

неперевершеного КІНА

Триста разів підряд виступав він з ним у Парижі!

Тільки одна вистава

Через від՚їзд на гастролі до Європи!

Плата за вхід — 25 центів; для дітей та слуг 10 центів.

Ми пішли тинятися по місту. Крамниці та будинки були тут здебільшого старі, обшарпані, з розсохлими ветхими стінами, що їх зроду-віку ніхто не фарбував; будинки всі стояли на стовпах, наче на дибах, футів на три — на чотири від землі, щоб не заливало водою, коли річка виступить з берегів під час повені. Навколо будинків були невеличкі садочки, але в них нічого не росло, крім дурману і соняшників, та ще височіли там кучугури попелу й валялися старі подерті чоботи, черевики, побиті пляшки, ганчір՚я та погнуті бляшанки. Паркани з неоднакових дощок, поприбиваних як попало одна на одну, покривилися в різні боки, а хвіртки трималися лише на одній завісці, та й та була ремінна. Деякі паркани були навіть побілені — видно, за прадавніх часів, десь, певно, коли ще Колумб відкрив Америку, як сказав герцог. Майже в кожному садку рилися свині, а люди намагалися їх звідти вигнати.

Всі крамниці розташувалися вподовж однієї вулиці. Спереду були влаштовані полотняні навіси на стовпчиках, до яких приїжджі селяни прив՚язували коней. Під навісами, на порожніх ящиках з-під різного краму, цілісінькі дні висиджували тутешні ледарюки та стругали знічев՚я ті ящики ножами фірми Барлоу; а ще жували тютюн, та ловили гав, та позіхали, та потягалися — все нікчемні людці. Всі вони носили здебільшого жовті солом՚яні брилі, з парасольку завбільшки, але ходили без курток та без жилетів; називали вони один одного запросто: Біллом, Баком, Генком, Джо чи Енді й поволі цідили слова, рясно пересипаючи свою мову лайкою. Майже кожного стовпчика підпирав якийсь лобуряка, застромивши руки в кишені штанів і виймаючи їх звідти тільки для того, щоб позичити комусь жуйку тютюну або почухатись. Розмова між ними провадилася приблизно така.

— Дай-но мені пучку тютюну, Генку.

— Не можу, в мене самого тільки на одну жуйку лишилося. Звернися ліпше до Білла.

Може, Білл і дасть йому ту жуйку, а може, збреше і скаже, що в нього немає. Багато хто з отих ледацюг ніколи не мають і цента в кишені, ані жменьки тютюну. Вони тільки те й роблять, що позичають; такий ледацюга звичайно каже своєму приятелеві:

— Позич-но мені щіпку тютюну, Джеку, я щойно віддав Бенові Томпсону останню жуйку.

І майже завжди це брехня, на яку може впійматися хіба що якийсь нетутешній новачок, але Джек тутешній і через те відказує:

— Ти дав йому тютюну, кажеш? Ти? Старий як котюга, а бреше як щеня! Поверни мені те, що ти брав у мене, Лейфе Бакнере, то я тобі позичу хоч тонну, хоч дві, ще й розписки з тебе не братиму.

— Та я ж тобі вже раз повертав.

— Еге ж, злиденні шість жуйок. Та й позичав ти крамничний тютюн, а повернув самосад.

Крамничний тютюн — це пресований плитковий тютюн, а ці хлопці жують звичайно папушний. Коли вони позичають, то не відрізують ножем, а беруть весь жмуток у зуби та й гризуть і водночас рвуть його руками, доки жмуток перерветься навпіл; тоді власник тютюну кидає сумний погляд на повернені йому рештки й каже іронічно:

— Слухай-но, віддай мені жуйку, а собі візьми папушу.

Всі вулиці та завулки в місті потопали в грязюці; сама грязюка, чорна, як дьоготь, подекуди мало не фут завглибшки, а вже два чи три дюйми — то певно. Тут же таки, в отому багні, вилежуються та рохкають свині. Часом дивишся — ліниво суне вулицею свиня разом із своїми поросятами і раптом брьохається посеред дороги, так що люди мусять її обминати, а вона собі розляжеться, замружить очі, тільки вухами махає, жде, поки поросята поссуть, і вигляд у неї такий щасливий, ніби вона за те платню дістає. А ледар уже й тут, як уродився, і кричить на все горло: "Ану, цуц, бери її! Гуджга, Тигре, гуджга!" — й бідолашна свиня тікає, несамовито кувікаючи, двоє чи троє собак смикають її за вуха, ззаду женеться ще ціла зграя собак — десятків три-чотири; тут усі ледацюги схоплюються на ноги й милуються тим видовищем, поки собаки щезнуть з очей; вони регочуть, їм дуже втішно, що зчинився такий гармидер. Потім вони знову сідають і сидять, поки собаки заведуться між собою. Ніщо в світі так не розворушить їх та не потішить, як собача гризня, хіба що інша забава: обіллють, буває, приблудного собаку скипидаром і підпалять його або прив՚яжуть йому до хвоста бляшанку й дивляться, як він ганяє, аж поки здохне.

Понад річкою деякі будинки майже висіли над урвищем, геть перехнябились — ось-ось плюхнуть у воду. Господарі давно вже їх покинули. Під іншими берег обвалився лише з одного кутка, і цей куток будинку висів у повітрі. Люди ще жили в них, проте це було небезпечно, бо берег міг осунутися разом із будинком. Часто-густо за одне літо починала зсуватися в річку частина берега з чверть милі завширшки. Такому місту доводиться весь час відступати назад, бо річка невпинно підточує його береги. Що ближче до полудня, то більше збиралося на вулиці візків та коней і щохвилини під՚їжджали нові. Кожна сім՚я ще з дому запасалася харчами й споживала їх, не злазячи з візків. Чимало було випито й віскі, і я бачив аж три бійки. Раптом хтось закричав:

— Он їде старий Богс! Він завжди раз на місяць приїздить із села, щоб надудлитися по саму зав՚язку. Он він, хлопці.

Всі лобуряки зраділи; я подумав, що вони, певно, звикли насміхатися з того Богса. Один із них сказав: