Приборкання Цербера

Сторінка 3 з 5

Агата Крісті

— Порядок і метод. Як приємно мати справу з науковцем.

— Можете на мене розраховувати, — сказав лікар Шульц, потиснув йому руку і вийшов.

VI

Тихою ходою зайшов безцінний слуга Пуаро — Джордж. Він тихо й шанобливо запитав:

— Чи прийдуть іще якісь джентельмени, сер?

— Ні, Джордже, це був останній.

Еркюль Пуаро мав стомлений вигляд, бо відтоді, як повернувся з Баварії тиждень тому, мав багато роботи. Відкинувшись у кріслі та прикривши руками очі, він промовив:

— Коли все це скінчиться, я довго-довго відпочиватиму.

— Так, сер. Гадаю, це було б доцільно, сер, — сказав Джордж.

— Останній подвиг Геракла. Ви знаєте, Джордже, що це за подвиг? — запитав Пуаро.

— Не можу сказати напевно. Сам я не голосую за лейбористів6.

— Ті молоді люди, яких бачили сьогодні, — я відправив їх виконувати особливу місію — вони поїхали до місця, що править за притулок для загублених душ. Для даного подвигу неможливо застосувати силу. Все має бути зроблене за допомогою хитрощів.

— Вони скидалися на дуже компетентних джентельменів, якщо я можу так сказати, сер.

— Я дуже ретельно їх обирав, — сказав Еркюль Пуаро. Джордж зітхнув і похитав головою, промовляючи:

— Світ — дуже хворий. Схоже на те, що, як не крути, а буде війна. Всі у глибокій депресії, сер. І що стосується торгівлі, то це страхіття. Ми не можемо жити так далі.

— Ми опинилися у "сутінках богів", — тихо сказав Еркюль Пуаро.

VII

Лікар Шульц зупинився перед будівлею за вісім миль від Страсбурга, огородженою високою стіною. Він натиснув на дзвінок. Почулося страшне гавкання пса і брязкіт ланцюга.

З'явився охоронець, і лікар Отто Шульц показав свою картку.

— Я хотів би побачитися з гером лікарем Вайнгартером.

— На жаль, мсьє, лікаря лишень годину тому викликано телеграмою. Шульц насупився.

— У такому разі чи можу я зустрітися з його безпосереднім заступником?

— Лікарем Ньюманом? Звісно.

Лікар Ньюман виявився молодиком з приємною зовнішністю і відкритим обличчям. Лікар Шульц підтвердив свою професійну належність, подавши рекомендаційного листа від одного з найвідоміших психіатрів Берліна, і пояснив, що він автор публікації, предметом якої є певні аспекти божевілля та психічної дегенеративності.

Лікар радісно усміхнувся і повідомив, що знайомий з публікаціями лікаря Шульца і що дуже цікавиться його теоріями. "Шкода, що лікар Вайн-гартер мусив поїхати!"

Вони почали розмовляти на професійні теми, порівнюючи умови праці психіатра в Америці та Європі, і нарешті заглибилися у технічні питання. Чоловіки обговорили окремих пацієнтів. Шульц докладно розповів про останні результати нового методу лікування параної.

— У такий спосіб ми вилікували трьох Герцлайнів, чотирьох Бондоліні, п'ятьох президентів Рузвельтів та сімох вищих божеств, — з усмішкою промовив він.

Ньюман засміявся.

За хвилину обидва піднялися нагору, де оглянули палати. Це була ма: ленька приватна божевільня для приблизно дванадцяти пацієнтів.

— Розумієте, мене особливо цікавлять ваші випадки параної. Я чув, що недавно до вас поступив пацієнт, чия хвороба має цікаві особливі риси, — пояснив Шульц.

VIII

З телеграми, що лежала на письмовому столі, Пуаро перевів погляд на обличчя свого відвідувача.

У телеграмі була адреса — "Вілла Юджіні Страсбург". Після неї слова: "Стережіться пса".

Відвідувачем був джентельмен середнього віку, від якого йшов специфічний запах, з червоним опухлим носом, непоголеним підборіддям та глибоким хрипким голосом, який, здавалося, лунав з його непривабливих чобіт.

— Можете повірити мені, хазяїне. Всі собаки мені підкоряються. Я вмію їх примусити, — прохрипів він.

— Мені це сказали. Вам треба буде поїхати до Франції, в Ельзас.

І

Містер Хігс зацікавився.

— Це туди, звідки походять ельзаські вівчарки? Ніколи не був за межами Англії. Ніколи. Мені доволі непогано в Англії, ось що я вам скажу.

— Вам потрібен буде паспорт, — сказав Пуаро і поклав перед ним анкету. — Заповніть це, я допоможу вам.

Вони старанно заповнили всі графи.

— Мене сфотографували, як ви просили. Не те, щоб ідея мені подобалася — це може бути небезпечно для моєї професії, — повідомив містер Хігс.

За професією містер Хігс був викрадачем собак, але цей факт замовчувався.

— На зворотному боці вашого фото, — сказав Пуаро, — поставить підпис суддя, священик або державний чиновник, який підтвердить ваше право мати паспорт.

Містер Хігс вишкірив зуби:

— Чи це треба, — сказав він. — Чи це треба. Хтозна, чи я заслуговую на паспорт.

— Коли дуже треба, людина йде на ризик, — відповів Пуаро.

— Ви про мене? — запитав містер Хігс.

— Про вас і вашого колегу.

За два дні вони вирушили до Франції. Пуаро, містер Хігс та худорлявий молодик у картатому костюмі і яскраво-рожевій сорочці, успішний зло-дій-зламник.

IX

Пуаро не мав звички брати особисту участь у задуманій ним же таки операції, але одного разу таки зрадив своєму принципу. Було по першій ночі, коли тремтячого Пуаро, попри наявність на ньому пальта, двоє його асистентів старанно підняли на кам'яний мур.

Містер Хігс приготувався стрибнути у двір. Почулося несамовите гавкання, і раптом з-під дерев вискочив величезний страшний пес.

У Еркюля Пуаро мимоволі вирвалося:

— Mon Dieu, та це ж потвора! Ви впевнені, що зможете?..

— Не хвилюйтеся, хазяїне. У мене тут правильна штука. Заради неї будь-який пес піде за мною хоч у пекло.

— У такому разі, — озвався Еркюль Пуаро, — він повинен буде вивести вас із пекла.

А йому це все одно, — відказав містер Хігс і скочив з муру в сад. Вони почули його голос:

— Привіт, песику! Ану ж бо, нюхни цього... От і добре. Тепер ти підеш зі мною...

Його голос завмер у нічній тиші. В саду було темно й анітелень. Худорлявий молодик допоміг Пуаро злізти з муру. Вони наблизилися до будинку.

— Он там вікно, друге ліворуч, — сказав Пуаро.

Молодик кивнув. Спершу він оглянув стіну, задоволено осміхнувся, побачивши зручну трубу, і по тому легко і, очевидно, без особливих зусиль подерся нагору.

Незабаром Пуаро почув слабкий звук терпуга по ґратах вікна.

Минула хвилина, друга. Щось упало на черевик Пуаро. То була кінцівка шовкової драбинки. Низький круглоголовий чоловік з темними вусиками спускався незграбно і повільно. Нарешті він дістався землі. Ер-кюль Пуаро зробив крок уперед на світло місяця і ввічливо промовив: