— Слухай, як його звать?
— Стратон Стратонович! — нагадував Іраклій Йосипович.
— Ага-а! Точно, Стратон Стратонович. Чудернацьке ІМ'Я… Так слухай, Стратоне Стратоновичу! Коли на тебе надійшла в управління скарга, — він намагався запанібрата покласти руку на Ковбикове плече, — і твої підлеглі написали, що ти цупиш то кожуха, то шапку…
— Ховрашкевич, — не витримав раптом Стратон Стратонович, — ви йому можете щось сказати?!
— То я можу, — підняв догори руку Ховрашкевич. — Але з п'яним балакати— це все одно, що на небі зорі гасити!
— То забийте його!
— То я перепрошую, як забити?
— Ну, заглушіть, як гучномовець. Ви ж майстер!.. Розкажіть про муфлонів, архарів, про те, чи варто шапку тримати за пазухою…
Благоуханний тим часом продовжував своєї.
— Слухай! — ткнув він пальцем у рукав Понюхна. — Як його звать?
— Кого?
— Оцього вашого начальника…
— Стратон Стратонович!
— Ага-а, Стратон Стратонович! Чудернацьке ім'я Так ти слухай, Стратоне Стратоновичу! Коли на тебе надійшла скарга в управління… І твої підлеглі написали, що ти цупиш то кожуха, то шапку… Мене викликав мій начальник і каже: "Кайтановичу, там, у "Фіндіпоші", один тип цупить державні кожухи і… гик-к…
— Ховрашкевич, — зірвався на ноги Ковбик. — Що ви сьогодні — шампур проковтнули?!. Вставте і своїх пару слів йому. Ви ж можете…
— Я то можу… Але я то, знаєте, як поет… — нарешті й справді проковтнув Ховрашкевич, але не шампур, а шматок м'яса. — Коли приходить натхнення, то я вставити можу, але, то я перепрошую, куди…
— Куди! Куди! Кудикіну під хвіст, — розгнівався Стратон Стратонович.
Ховрашкевич глянув на вершечок сосни. Там сидів ворон і чекав, очевидно, коли гості роз'їдуться. Раптом він каркнув, зірвався з гілки, обтрушуючи сніг на голову, і полетів, як здалося Ховрашкевичу, з його прогресивкою в зубах…
— Слухай, як його звать? — почувши, що на узліссі запала тиша, знов осідлав свого коника Благоуханний.
— Стратон Стратонович, — цього разу із задоволенням відповів Понюхно.
— Ага-а. Стратон Стратонович! Чудернацьке ім'я, — без усякого фальшу в голосі продовжував ревізор. — Так ти слухай, Стратоне Стратоновичу! Коли на тебе…
Ковбик не витримав.
— Мамуня! — гукнув він на всю галявину, і з найближчих сосен в радіусі до кілометра обсипався сніг.
— Мамуня, коли ви нарешті візьмете свою гармату…
— Уже час, Стратоне Стратоновичу?..
— Уже давно час! Ви що, не бачите, як він плете язиком…
Мамуня, як човник від швейної машинки, несподівано дав задній хід і спиною назад побіг до Ковбикової "Волги". Схопив у відчиненому Антошею багажнику "гармату" — фотоапарат — і наставив на Благоуханного саме в ту мить, коли Едуард Кайтанович підносив до рота склянку з червоним вином.
Благоуханний двома затяжними ковтками спорожнив посуд, витер підборіддя рукавом і, нахилившись над столом, хотів було запитати у Понюхна, як звати Ковбика, але, помітивши п'яну (так йому здалося), геть роздвоєну пику Понюхна, що єхидно посміхалася на всі чотири губи до нього, гикнув і повернув голову до Мамуні. На нього дивилося якесь велике, темно-сизе, як дуло гаубиці, око. У Едуарда Кайтановича миттю увімкнувся тумблер захисної реакції. Побачивши велику "гармату"-фотоапарат в руках маленького Мамуні, котрий водив нею майже під самим носом Благоуханного і весь час клацав, Едуард Кайтанович, як бик, якому все-таки встромили в шию розцяцьковану бандерилью, струсонув головою і зірвався з місця, намагаючись вибити з рук Октавіана зброю.
Однак це йому не вдалося, бо Мамуня був тверезий і від природи жвавий. Він знімав з таким натхненням, ніби назавтра всі газети світу чекали його знімків на першу полосу. Благоуханний зробив ще два кроки, посковзнувся і впав. Мамуня ще клацнув його в той момент, коли ревізор намагався затулитися від фотодула тремтячою рукою… Марно…
Знесилений ревізор повернувся до Ковбика і прохрипів:
— Ну ти й артист, Ковбик! Великий артист і негідник! Такого я в своїй практиці не зустрічав…
— Ви перебільшуєте мій талант, Едуарде Кайтановичу, — голосом Сідалковського мовив Стратон Стратонович.
Благоуханний підповз до лавки, на якій стояло кілька пляшок коньяку, взяв склянку, спокійно налив собі майже повну і, тримаючи її в одній руці, а в другій пляшку, почав позувати перед апаратом. Ковбик на мить розгубився.
— Ну, плюгавий, — гукнув ревізор до Мамуні.— Ну, покидьок Стратона Стратоновича, давай фотографуй Благоуханного! Чого ж ти? Кадрики закінчилися? В контрольно-ревізійному є такі, що хворіють на виразку шлунка й цироз печінки, отих ти, Ковбику, не напоїш, як мене! Давай-давай, шмаляй, плюгавий. Готуйся! Я зараз іще питиму, клацай… Але пам'ятайте: я ще ваше кодло рознесу… Не я — мої колеги. Вам так легко мене не провести, — він і справді випив до дна і знов упав на сніг.
— Фотографуй лежачого! Я хочу побачити, наскільки низько опустився ваш кнур, чи Ковбик! Чого ж ти стоїш?
— Фініта ля комедія! — не витримав Хлівнюк.
— Не вчіть зайця бігати! — гримнув на нього Ковбик. — Як він зі мною, так і я з ним. Ви бачили б, Хлівнюк, як він себе поводив у мене в кабінеті…— Тоді повернувся до Мамуні: — Досить! Ви уже й так перестаралися. Хто вас до цього примушував? Мало що в чоловіка день народження. Не обов'язково фотографуватися! — А потім тихо додав: — Я ж вас просив закритою камерою. А ви? Справді комедія…
Сніг під соснами лежав пухкий і чистий, але перини Благоуханному він замінити не міг, тож, піклуючись про здоров'я Едуарда Кайтановича, Стратон Стратонович майже по-панібратськи сказав:
— Ви б його краще підняли, Хлівнюк, ніж ото кидати свої недоречні фрази.
— Не треба, кабанець! Я піднімуся сам, — відповів Благоуханний. — Я ще піднімусь! А от чи ти піднімешся…
Хлівнюк подав йому руку і підвів до найближчої сосни. Той ухопився за стовбур. Трохи постояв, а тоді пішов навкруг дерева. Він щось говорив, але йому відповідали тільки сосни, що скрушно похитували кронами, тихо перешіптуючись.
РОЗДІЛ XV,
у якому розповідається про гусарські вуса Жереха, його естетичну ідею, нюанси з Ядвігою, молодшого сина Крамера, око камбали і квасолю, президента Гваделупи, зелені левади, канікули в Полінезії, вапнярські чебуреки, білі пароплави на рейді, маневрові паровози, штурмана далекого плавання, ще одне достоїнство Сідалковського і серце у навантаження до руки