Фіндіпошівці працювали чітко і синхронно, як єдиний злагоджений колектив, що постійно виконує план і дає продукцію тільки найвищої якості. Благоуханний заздрісно дивився на них і думав якусь свою думу. Ковбик перехопив його погляд і не стримався, щоб не кинути чергової репліки:
— Отак би вони на роботі працювали, Едуарде Кайтановичу!
— Мда-а! — тільки протягнув Благоуханний і похитав головою, ніби погоджуючись, що більшість із фіндіпошівців працюють не за призначенням.
Панчішка майстерно витирав чарки і фужери, Хлівнюк насиляв м'ясо на шампури, Мамуня робив бутерброди з ікрою, Кнюх розкладав виделки та ножі, Бубон — серветки, а Понюхно, перекинувши через плече рушника, шліфував тарілочки й тарілки. І все це робилося з таким ентузіазмом, з такою майстерністю, начебто всі вони позакінчували один і той же технікум — кулінарний, а зараз проходять переддипломну практику. Один Ховрашкевич, щоб підкреслити свою наближеність до Стратона Стратоновича, взагалі нічого не робив. Інколи, щоправда, подавав якісь поради або вносив суто філологічні поправки у діалоги своїх колег, але цим самим тільки поглиблював їхню неприязнь до себе.
— То ви даремно ображаєтесь. То ви краще слухайте і навчайтесь, поки я живу. Я ж ці знання передаю безкоштовно. Про ці факти ви ніде не прочитаєте. Я — те першоджерело, можна сказати…
— Кожне норовить на твоє місце сісти, — скаржився тим часом Ковбик Едуардові Кайтановичу. — Ще ведмідь не вбитий, а воно вже ту шкуру ділить. Не дадуть спокійно до пенсії дожити. Оця анонімка звідки, думаєте? Від моїх?!
Благоуханний мовчав, як карась під кригою. Він дивився на Стратона Стратоновича і думав, що той і справді створений для "Фіндіпошу", як писали в анонімці, а "Фіндіпош" спеціально створили для нього.
У мангалі так апетитно смажилися шашлики, що в Едуарда Кайтановича від їхніх запахів час від часу підкошувалися ноги і паморочилась голова. Він про всяк випадок по-дружньому сперся на Бубона, але, очевидно, не відчув у його постаті надійної опори, тому присів на лаву, вкриту густим шаром снігу, і звідти спостерігав за процесом приготування шашликів. Цим він ніби дав зрозуміти Стратонові Стратоновичу, що автора скарги (якщо це справді скарга, а не анонімка) не викаже, тож нехай Ковбик дякує йому хоч за те, що погодився на обід у зимових умовах…
Антоша витягнув з багажника улюблений стільчик Стратона Стратоновича, накрив його шматком гуцульського ліжника і поставив позаду Ковбика. Стратон
Стратонович, навіть не оглядаючись, поважно сів, дістав мундштук, цигарку і запалив від головешки, поданої Антошею. На ньому була гарна і, очевидно, тепла двобортна французька куртка з двома рядами ґудзиків, щедро, як гусарський мундир, розшита галунами кольору пригорілої відбивної, яку облили томатним соусом з борошном. Принаймні саме такі асоціації викликав у Стратона Стратоновича її колір.
— Славна погода, — показав на сніг і сонце Понюхно, який ніколи не знав, що в тих чи інших випадках говорити, а якщо говорив, то зовсім не в лад.
— Непогана, — погодився Едуард Кайтанович, пробуючи ікру. — А стає ще кращою, коли ти вмістиш у себе півпляшки доброго коньяку і стільки ж сухого червоного вина типу "Хванчкара" чи "Твіші".
— Дивлячись на вас, Едуарде Кайтановичу, — мовив Стратон Стратонович, — я дійшов висновку, що наші ревізори — найбільш компанійські люди…
— Так сказать, толерантні,— на правах заступника підтримав розмову Хлівнюк. — І я б ще сказав — комунікабельні.
— Чи не пора вже приступити до операції? — нетерпляче сказав Ковбик, наповнюючи кожне своє слово глибоким, як склянка, змістом. Він підійшов до столу і взяв пузатенький зеленавий келишок. — Дозвольте, товариші, два слова. На правах господаря… За нашого дорогого гостя! — Ковбик подумки прикинув, в яку суму обійшлася йому ця ревізія. — І, як кажуть, най вони виздихають!
Благоуханний по-ревізорськи зиркнув на Стратона Стратоновича і мовчки випив.
— То я перепрошую, — одразу замість закуски почав годувати словами присутніх Ховрашкевич. — То дуже Цікавий тост виголосив Стратон Стратонович. То я його теж чув, але забув… То після того тосту п'ють усі начебто, але кожен думає про своє. Най вони виздихають! Це маються на увазі наші вороги. У кожного є свої вороги, і то…
— Слухайте, Ховрашкевич, — перебив його Стратон Стратонович, — закусіть спочатку. Дайте хоч тут подихати свіжим повітрям… Краще покладіть он ще один бутерброд з ікрою Едуардові Кайтановичу! Ви з якою ікрою любите — з чорною чи червоною? — повернувся він до ревізора.
— Бугу-у-у, — намагався щось сказати Благоуханний, але шматок домашньої ковбаси, який він їв разом з осетровим баликом, видно, застряг десь по дорозі між піднебінням і горлом і не давав можливості ревізорові сформулювати свою думку ясніше.
— Ви б, Ховрашкевич, краще налили чоловікові. Бачите ж, що людині важко…
— То я перепрошую, але наливати чарки — то функція не моя, — образився Ховрашкевич. — То справа Масіка, — вказав він на Панчішку. — Прошу пробачення, Панчішки.
— Ви запитували мене про ікру? — нарешті проковтнув шматок Благоуханний. — А хочете, я вам анекдота про ікру розкажу? Власне, два анекдоти…
— А чого ж, — посміхнувся Ковбик. — Але спочатку ще по одній, щоб до пари. Без пари навіть піп не може…
— Так от, анекдот про попа…
— Про попа чи про ікру?
— Про попа з ікрою…
— Я знаю про попа, о, і сало, — раптом вихопилося у Мамуні, а обличчя його тієї ж хвилини пішло такими червоними плямами, що аби його поставити на перехресті, то всі автомашини зупинилися б.
— Октавіане, — по-батьківськи звернувся до Мамуні Ковбик, — про сало потім. Послухаємо про ікру. Давайте, Едуарде Кайтановичу!
— Запросили якось молодого попа на хрестини. Похрестив піп дитину, а тоді, як і годиться, — до столу. Господар розсадив гостей. Посередині стола поставив глибоку миску з ікрою і встромив у неї велику дерев'яну ложку.
— То я чув, але перебивати не буду, — засовався Ховрашкевич.
— Михалку, — закликав його до порядку Стратон Стратонович, — ви ж майже інтелігентний чоловік. Університет закінчували. Ви ж не Сідалковський з незакінченою вищою. Навчіться не перебивати старших…