Розповідають, що згаданий поет Сааді та другий поет Омар-Кайям приносили своїх солов’їв у клітках навіть до коф-хаїне, — каварні.
Взагалі, на Сході незвичайно люблять звірят, уміють приручати їх і "розуміти" їх.
[153] Плакальниці не тільки "плачуть" на похоронах. Вони співають — іноді тут же імпровізовані — пісні, в яких хвалять небіжчика, його добрі вчинки, якості. А також потішають словами своїх пісень близьких померлого. Нагадують, якщо це помер батько, наприклад, що діти мають вшанувати його пам’ять, наслідуючи його добрі приклади, щоб бути гідними називатись його дітьми і т. п.
[154] Деталі про сарану — з оповідань батька авторки, ентомолога, який провів у Сагарі в оазах більш як вісім років і ніколи не хотів написати своїх про те споминів. "Бо — казав він — більшість людей дивиться на ентомологів не як на вчених, але як на людей, котрим "нема чого робити", ще й до того "несповна розуму". Ніхто б такої книжки не читав, а як би й прочитав, не повірив би. І — перш за все, — не знайшлося б видавця, який схотів би друкувати "таку дурницю" як "згадки ентомолога".
[155] Авторка цілком поділяє страх Ібрагімової доньки перед сараною, дарма, що з першої світової війни має п’ять поранень і два військові хрести "за храбрість".
[156] Гебрайської мови авторка не знає. Але батько показував їй — мертвого! — саранчука. Зі споду, — на горішній парі крил, — дійсно, ясно видно по два чорних знаки, що дуже нагадують гебрайські літери,
[157] Авторка бачила таку церемонію в Єгипті.
[158] Так вірують магометани.
[159] На Орієнті не тільки варять чи печуть кукурудзяні качани, але печуть на вугіллі й сухі зерна кукурудзи. Вони розтріскуються і є це одно з улюблених "лакоминок" східніх дітей. Нубійські кози, завжди тільки темно гніді, двічі більші за європейських кіз.
[160] Так розповідають.
[161] "Володарка Східня" — Цариця Савська, Балкіс, що її часто згадують східні байкарі й співці.
[162] На Сході існують професіональні байкарі й байкарки, які зі свого невичерпального запасу готові розповідати без кінця-краю. Є це не тільки "вивчені" професіонали, але справжні поети-імпровізатори. Авторка цієї повісти дуже любила слухати їх, у своїх мандрівках Орієнтом. І нічим так не хотіла бути, як одним з них!..
[163] Так називають мусульмани Ісуса Христа — "Ісусом сином Марії". Вважають його за пророка, але "меншого від Магомета". Святу Діву шанують як "матір Пророка".
[164] За магометанськими віруваннями Лазар був мертвий не три дні, але три тижні. Так чула авторка цієї повісти про воскресіння Лазаря від магометанського мулли, з яким авторка читала Коран.
[165] Деталь про "гробницю Лазареву", як і про інші речі у Палестині, авторка черпала з оповідань свого вуйка, римо-католицького священика, який по своєму висвяченню, подорожував Палестиною й багато пройшов сам і таки тими місцями, якими ходив Христос. Хотів пройти шляхом, яким пройшов дон Карльос Лясерда, бо був таки ж із роду його.
[166] "Скрізь, де виростають цвіти легенди, є під ними певний родючий гумус (terreau — родюча, добра земля з перегною) правди". — М. Магр
[167] Описання Адама — за старовинним портретом.
[168] На Сході часто тримали у садах "для окраси" приручених газель та павичів.
[169] Антимоній — краска для підмалюваїніня очей і вій та брів. На Сході приписують цій красці ніби вона не тільки "робить гарнішими очі", але й охороняє їх від дуже розповсюдженого там — від гострого світла — запалення очей. На Сході мають дуже дивні — й дуже прості! — ліки. У деяких авторка переконалась на собі, що вони дійсно помагають. Так, від вічної праці при якій треба було приглядатись (як археологові) до дуже дрібних написів, узорців, то що (не говорючи вже від писання та читання), авторці дуже докучало те, що набрякали повіки, були червоні й палили. Европейські — тогочасні! — лікарі казали, що на те — єдина рада: не читати, не писати й кинути праці, при яких треба напружувати зір. А перський "хакім" (лікар) порадив: носити завжди, не скидаючи ані на ніч, дуже важкі сережки. Всеодно які — аби важкі. І що ранку та що вечора промивати очі трояндовою водою. Як нема її — то звичайною боровою водою. Неприємне запалення пройшло, й нині, — у 70 років , — окуляри вживаю тільки при читанні чи письмі.
[170] Domine magister, Сіді му аллім — означають те саме: "пане вчителю!" (Не утруднюю працю переписувачеву даючи арабський текст!
[171] Venite cito, Та алл гене — йдіть швидче!
[172] Маймун — малпа, кара маймун — чорна малпа.
[173] Сорбет або шербет — розтерті з цукром або медом овочі. Може бути й зі зварених у цукрі конфітур із троянди (тільки "столистої!"), помаранчевих цвітів або цвітів білої акації. Тоді треба додати води. Розмішане добре, мусить бути тільки на пів заморожене.
[174] Бабуїн — північно-африканська малпа, з довгою головою й коротким хвостом.
[175] На Сході — як і в Еспанії — часто замість леду вживають снігу, що його привозять із гір.
[176] Сцена з бабїном — не вигадана. Авторка знала в Ахені, у Німеччині, доктолра Шустера, який мав таку малпу. І та малпа "варила" пані докторовій каву. Доктор розповідав, що вичитав таке у Брема. Хотів пересвідчитись, чи це — правда, купив молодого бабуїна у Гамбурзі і дійсно навчив його "варити каву".
[177] Малпи дуже не люблять, коли з них сміються. Але коли їх хвалити й гладити та давати їм "за викон" солодощів або овочів — дуже легко навчити їх усьому. Так, принаймні, запевнював доктор Шустер, що його бабуїн не тільки "варив" каву, але ще й "подавав" її на підносі.
[178] Сіді — "пан".
[179] Дервіші — маометанські ченці. Сарацини називали "дервішами" також, або "франкськими дервішами", і християнських ченців.
[180] Студіоля — перенятий від італійців звичай улаштовувати бібліотеки, які, одночасно, служили й кабінетом, в якому вчені працювали.
[181] Таке волосся мав і батько авторки.
[182] Деталі, назви замків і фортець — історичні. З "Історії хрестових походів" — імпозантної праці.
[183] Цей "лицарський роман", який дійсно був історичним фактом, був темою незчисленних пісень трубадурів. А пізніший французький поет, Едмонд Ростан, написав прегарну п’єсу "Самотня царівна".