[77]Ніби таке "питво" існує. Принаймні, авторці цих рядків про те розповідала стара циганка — велика приятелька авторки. Бо, за молоді літа, авторка дуже цікавилась циганами, то ж майже нічого (тоді, принаймні!) не було відомо про цей загадковий нарід: звідки він прийшов, які метаморфози він переходив, як утворилась його дивна мова, у якій майже з усіх мов узяті слова. Так "підкова" по циганському зветься: "петалос", як по грецькому, "кістка" = "коколо", знов, грецький корінь. А в Україні — саме в Києві, авторці довелось пізнати циганку, яка звалася: "Нарайка" — ясний вплив еспанського слова "naranja" (наранха) себто: "помаранча". Цигани ставляться дуже недовірливо до не-циганів. Однак авторка може ствердити, що коли цигани комусь довіряють — їхні симпатії щирі, певні й майже безмежні. Авторку вони дуже любили. Казали, що вона їм — своя. Бо нібито доля її буде — "блукати світами", — як і вони, — "скрізь чужа і скрізь дома". У цьому — не помилились!
Дуже часто, коли авторка купувала в циганів овочі або оладки — продавчиця не хотіла приймати грошей. Давала задармо, говорячи: "Ми зі своїх не беремо!"…
[78] Певніш за все, що ця легенда була утворена контрабандистами — що переправляли контрабанду з африканських берегів і тому носили білі арабські плащі — загортки. Про "заховані скарби" — найбільш розповсюджені легенди, особливо в Андалюзії.
[79] Mire piscem (міре пісцем) — пильнуй рибу!
[80] La Loba guarda (Ля Льоба гварда) – "Вовчиця стереже". Альбігейські гасла. Від прізвища "Mirenya" — одної з найвизначніших альбігейських родин. La Loba" — Вовчиця — назва одної з найвизначніших Альбігейських героїнь, Стефанії Ля Льоба.
[81] Дехто пише це слово: "бордюги". Не знаю, який правопис правильний. Бо слово це—татарське "шкуратяні мішки на воду". А від татарів я завжди чула: "бурдюк".
[82] Дом — не "дон!" Це — титул духовних. Скорочене: "Dominus" — "пан".
[83] Кондот’ер — вояк, що з доброї волі наймався до війська, ие оглядаючись на національність того, кому у даний мент служив. Так би мовити: "вояк професіонал". Бо нічого іншого — ремества якогось — не вмів. Або й не хотів уміти. Звичайно, такі "кондот’єрі" переходили з краю до краю, шукаючи — де б’ються?
[84] На кормі містилась варта, що відпочивала, щоб змінити вартових на переді — "носі" — корабля.
[85] Morenito (Мореніто) — чорнявий
[86] Ґренадинець — родом із міста Ґранади.
[87] Андалюзці, що, справді, мають буйну уяву, коли розповідають — часто перебільшують.
[88] Цю легенду — у якій можна відчути якийсь відгук легенд про св. Граля, авторка чула від рибалок, з еспанського побережжя Атлянтійського океану.
[89] Легенда, яку авторка чула в Лянгедоку.
[90] Ґалліони — кораблі, на яких перевозили переважно золото й срібло з Перу до Еспанії.
[91] Які відносились до назви корабля й держави, до якої він належав
[92] Біжне за ті часи "міжнародне" привітання. Слово: "Noël", що сьогодні у французькій мові означає виключно лише назву Різдва, різдвяного свята, за ті часи вживалось як вигук радости, привітання, побажання всього доброго. Сьогодні, у Франції, дають при хрещенні наймення: Noël хлопцям, Noelle або Noele—дівчатам. У перекладі це наймення означає: "Різдво". У французьких школах перекладали формою "Noele" авторчине наймення Наталена, бо іменини Наталени як і Noele святкуються 25 грудня — в день Різдва Христового.
[93] Морський термін: "всіх на гору" означає, що всі мусять бути на своїх місцях, як у хвилини великої небезпеки. якої він належав.
[94] Св. Діва дель Піляр (pilar — стовп). На стовпі бо з’явилася Пресв. Діва Апостолові Якову, св. патронові Еспанії.
[95] "Мамарочо" — дурник, смішна людина, "недотепа". /Згідно з сучасним правописом — mamarracho / — Прим. упор.
[96] Fray descalso — "босий брате" (читається: фрай дескальсо. Y на кінці слова вимовляється як українське й.
[97] Це — не помилка!.. Дині там дійсно поспівають на весні: приблизно до Великодніх свят.
[98] Таке було почуття в авторки, коли вперше побачила зблизька пустиню, як була в Єгипті.
[99] Виття шакала, справді нагадує істеричний, жіночий плач, що переходить у хлипаючий сміх. Коли людина його чує поперше й уночі — бо в день шакали ховаються й мовчать, — справді, робиться моторошно. І стають зрозумілі всі ті спокуси-видива, що переживали їх пустинники в Тібаїді.
[100] Прочани часто ховали монети у віск свічок, що несли їх із собою.
[101] Уед — дійсно "річище" прорите страшними — й дуже рідкими — дощами в пустині. Авторка такого явища не пережила. Але чула від свого батька — який п’ять років чекав на такий дощ в оазі, що це — явище дійсно страшне. Пересохла земля не всмоктує води й прудкі потоки виростають і змивають усе, що знайдуть по дорозі. Ніби, можуть "змити" й утопити верблюда, як би необережний мандрівник ішов із ним уедом, як дорогою та не встиг учас захоронитися на високих берегах цього уеда проритого потоком дощевої води на глибину більш як 10 метрів.
[102] Суп — рід великого яструба чи орла, який відживлюється мертвими тваринами.
[103] "Всі дні, щоденно, співай хвалу Марії, душе моя".
Це — середньовічна, не клясична, латина.
[104] "фра" — скорочення слова: "Frater" — "брат".
[105] "Найдостойніший" — титул абата чи ігумена.
[106] 1934 року, коли вперше було видано — "виправлену" видавництвом! — повість "Предок", критика львівська "дивувалась" чому я помістила у Палестині, в XVI стол., "Василіянський манастир", та ще й "італійський"? Річ у тому, що про манастир "Василіянський" я взагалі не мала думки, але за ті часи було дуже багато чернечих орденів — особливо ж на Сході, — які трималися правил св. Василія Великого, який взагалі був першим, що написав чернечу "реґулу" — правило монашого життя. Потім, за цими правилами св. Василія Великого,.написав другу — пізнішу (529 р.) регулу св. Бенедикт, основник ордену Бенедиктинців. А з регули бенедиктинської — зм’ягченням чи загостренням її, — вже розвинулися різні інші монаші ордени та правила. Св. Василій Великий написав свої правила приблизно 375 р. Тобто — це найстаріша регула, найстаріші манастирські правила. Тому всі, без винятків, манастирі врочисто святкують пам’ять св. Василія Великого, як першого "отця" монашества.