— Слухай, Штубер,— сказав я,— ви ж поліція моральності. Яке вам діло до святих?
— Ви краще дивіться за своїми святими! — пробурмотів Штубер і пропустив нас.
— Повійницький адвокат! — гукнув мені вслід один із поліцейських.
— Краще нам одразу піти до поліційної управи! — простогнав Лаккі. Після зустрічі з поліцією він занепав духом.
А Маркіз від страху, здавалось, заходився проказувати молитву. Я вже бачив, що вплутався в якусь темну справу.
— Пусте! — підбадьорив я обох. — Кращої зустрічі, ніж із поліцією, нам би й не приснилось!
— А парасольки?..
— Заберу їх потім.
На свіжому повітрі нам відлягло від серця. Дощ перестав. На вулицях було багато людей, і на Нідердорфштрассе ми зайшли до "Монако". Гізелла сиділа ще тут, Мадлен уже не було (тепер я пригадав її ім'я). Зате були Корінна й Полетта, дві новенькі на службі в Лаккі — він їх недавно привіз із Женеви. Всі троє дівчат були вишукано вбрані (відповідно до цін) і вже обслужили кількох клієнтів.
— О, а чого це Маркіз такий зелений? — вигукнула Гізелла й помахала нам рукою. — Що ви йому зробили?
— Ми дві години грали в покер,— пояснив я,— і Маркізові довелося курити разом з нами. Це йому за те, що він хотів відбити тебе в Лаккі.
— Я нічого не зрозуміла,— сказала по-французькому Полетта.
— Серйозні справи люблять, щоб їх залагоджували в тиші.
— І що? — спитала знов Полетта.
— Тепер твоїм адвокатом буду я,— відповів я.
Дівчина здивовано підвела очі.
Я обернувся до Альфонса. Бармен із заячою губою саме витирав за стойкою склянки. Я замовив віскі. Альфонс поставив перед нами три "Шістдесят дев'ятки". Я випив своє віскі одним духом, кинув барменові: "Панове заплатять",— і рушив з "Монако". Ще не відійшовши від бару й десяти кроків, я почув, що біля нього зупинилася машина. Я оглянувся й побачив, як до бару ступив начальник поліції з трьома детективами з відділу вбивств. Я відразу завернув за ріг, пройшов квартал і пірнув у забігайлівку. Пощастило мені й згодом (принаймні один раз): коли я через годину повернувся до себе на Шпігельгассе, ІІІтубера з двома поліцейськими там уже не було. В будинку стояла тиша — видно, "брати з Уетлі" вже також розбіглися. Обидві парасольки стояли за дверима до підвалу. Я взяв їх і хотів був сховати в підвалі, коли мені раптом сяйнула інша ідея. Я рушив сходами нагору. У сектантів було тихо. Двері виявилися незамкне-ні. Щоправда, я однаково відчинив би їх ключем від входу — як у більшості старих будинків, він відмикав усі замки.
Я ступив до передпокою. Зі сходів сюди падало трохи світла. Біля дверей на підставці стояло кілька парасольок. Я поставив до них і обидві свої мокрі, потім ретельно замкнув двері, піднявся до себе й увімкнув світло. Вікно було розчинене навстіж. У кріслі сидів начальник поліції.
— Тут дуже накурено,— сказав він і перевів погляд на повну попільничку. — Я відчинив вікно.
— У мене були Лаккі й Маркіз,— пояснив я.
— Маркіз?
— Якийсь тип із Невшателя.
— Прізвище?
— Не люблю питати.
— Анрі Зюппе,— сказав начальник поліції. — Коли вони були у вас?
— Від сьомої до дев'ятої.
— Дощ уже почався, коли вони прийшли? — знов запитав начальник поліції.
— Вони прийшли до дощу,— відповів я. — Щоб не змокнути. А що таке?
Начальник поліції мовчки розглядав попільничку.
— Коли ви з Лаккі й Маркізом виходили із своєї нори, вас бачив Штубер з поліції моральності. Куди ви тоді пішли?
— Я?
— Ви.
— До "Часинки". Випив два віскі. А Лаккі з Маркізом пішли в "Монако".
— Я знаю,— кинув начальник поліції. — Там я їх і заарештував. Але тепер доведеться обох випустити. Вони мають алібі. Курили у вас. Дві години. — Він знов перевів погляд на попільничку. — Я мушу вірити вам, Шпет. Людина, яка дбає про законність, не стане забезпечувати алібі двом убивцям. Це був би абсурд.
— А кого вбито? — запитав я.
— Дафну,— відповів начальник поліції. — Дівчину, що видавала себе за Моніку Штайєрман.
Я сів за письмовий стіл.
— Я знаю, ви в курсі справи,— озвався мій співрозмовник. — Ви були у справжньої Штайєрман. Вона дала волю фальшивій Моніці пуститися берега, і Дафна Мюллер опинилась на панелі. Не об'єднавшись із Лаккі та Зюппе. І ось її знайшли мертвою у власному "мерседесі" на стоянці. Десь о пів на дев'яту. На Гіршенплац. Вона приїхала туди о сьомій, але з машини не виходила. Була страшна гроза. Ну, а Лаккі й Зюппе тепер мають алібі. Зброї в них не знайшли, а плащі в обох були сухі. Доведеться їх відпустити. — Він помовчав. — 3 біса гарна дівка! — сказав потім. — Ви з нею спали?
Я не відповів.
— Та це й не має значення,— провадив він, потім прикурив улюблену свою "Баійяно" і закашлявся.
— Ви забагато курите, начальнику.
— Я знаю, Шпет,— відповів той. — Ми всі забагато куримо. — Він знов подивився на попільничку. — Але я бачу, ви виявляєте до мене певну увагу. Що ж, я теж виявляю до вас певну увагу. Такої загадкової, темної людини, як ви, Шпет, я ще не зустрічав. Скажіть, невже у вас немає товариша?
— Я не люблю заводити ворогів,— відповів я. — Хочете влаштувати мені допит, начальнику?
— Я просто з цікавості, Шпет,— ухильно відповів начальник поліції. — Вам немає ще й тридцяти.
— Я не міг дозволити собі прогулювати лекції в університеті.
1
Картярська гра у Швейцарії.
2
Наперед, заздалегідь, незалежно від досвіду (лат.).
3
Прізвище ЗсІюпЬасіїІег означає приблизно "той, що з чарівного струмка".
4
Уряд Швейцарської Конфедерації.
5
8іеіегтапп означає "уродженець Штірії", землі й історичної області в Австрії.
6
Картина швейцарського художника й скульптора, представника символізму А. Бекліна (1827—1901).
7
Зроблений в Енгадині, долині у Швейцарських Альпах.
8
За ваше здоров'я! (Англ.)
— Ви були в нас наймолодший адвокат,— промовив він. — А тепер ви вже не адвокат.
— Наглядова комісія виконала свій обов'язок.
— Якби я міг бодай створити собі про вас уявлення,— сказав начальник поліції,— мені було б легше зрозуміти вас. Але мені не вдається створити про вас уявлення. Коли я приходив до вас уперше, ваше прагнення домогтися законності викликали в мене захват, і я здався сам собі нікчемою. Але сьогодні ви не викликаєте в мене захвату. Щодо алібі, то я вам іще вірю, але що ви дбаєте про законність, у це я вже не вірю.