Правила життя

Сторінка 17 з 23

Януш Корчак

Знання — це не тільки книга, навіть не тільки голова, а й рука.

Поважай руку з її знаряддям праці і поважай знання, яке дають тобі життя і власна думка. Завдання книги полегшити, прискорити пізнання життя, а не замінити його.

Тепер уже така мода — всіх саджати за книжку, а я пам'ятаю часи, коли мстивий загарбник забороняв читати й книги були рідкістю.

Пригадую, в невеликій кімнаті дитячого садка стояли дві старі шафи. У цих шафах зовсім не було книжок — усі вони були на руках у читачів: товсті й тоненькі, з малюнками і без малюнків, трохи нових і багато старих, пошарпаних, брудних, без початку і без кінця; веселі книжки й сумні, легенькі й важкі — наукові книги, повісті й вірші.

Таких безкоштовних читалень було кілька. Ми видавали книжки по суботах (увечері) і по неділях (після обіду).

Але вже задовго до відкриття читальні в сінях, на сходах і на вулиці юрмилися діти. Найбільше було хлопчиків; дівчатка не наважувались, хіба що найхоробріші.

Так і стояли діти і в літню спеку, і в зимову холоднечу. Проте не сумували і зовсім не нудьгували: підбирали для себе один в одного книжки.

— Пам'ятай, моя черга. Дивись, іншому не віддай.

— Ні, стривай, минулого тижня її вже один хлопець просив.

— Ну тоді, якщо він не прийде.

Підбирали книжки для себе, батьків, братів, сестер. Я завжди дивувався, що при такій товкотнечі не було ні бійок, ні сварок. Часто тільки чулося:

— Дивись, пошкодуєш!

А яке щастя, коли нарешті хтось знаходив і одержував те, чого чекав багато місяців! Як пробирався крізь юрбу і біг додому, притискаючи книжку до грудей!

Дорослі вважають одні книжки корисними, інші — шкідливими, ті — розумними, ці — дурними. Я дозволяю читати різні книжки, не хочу, щоб читали крадькома. І я помітив, що одні книги пробуджують бажання читати, а інші, навпаки, відбивають охоту до читання і що зовсім не книга псує дитину: добра дитина шукає й добру книжку, як і друзів.

І нехай шукає, і нехай помиляється, поки не нападе на товариство доступних їй добрих книжок, тому що важка книжка виводить з терпіння і злить.

Вихователь зобов'язаний уміти терпляче ждати, коли розвинуться здібності, а з ними — любов до доброї книжки.

СИМПАТИЧНИЙ — НЕСИМПАТИЧНИЙ

Хто вродливий, тому легше бути симпатичним.

Так, здоровому, вродливому, веселому, здібному легко бути і симпатичним. І сам він по-дружньому усміхається людям, і люди йому відповідають усмішкою.

А слабкого, негарного, похмурого, нездібного часто діймуть, допечуть. З недовір'ям спілкується він з людьми, з неприязню думає про щасливіших товаришів.

Та дуже рідко хто-небудь подобається всім однаково. Один каже: "Вродливий", інший: "Так собі".

— Гарненький.

— А як на мене, то некрасивий. Як лялька!

Тому подобаються чорні очі, цьому — блакитні, один любить темне волосся, інший — світле. В одного красиві очі й негарний ніс, у іншого красивий ніс і погані зуби.

Іноді говорять про когось, що він не те щоб дуже красивий, але має чарівність. Не знаю, що це означає.

Мила усмішка. Неповторність умішки. Спритний, граціозний. Не високий і не низенький, не товстий і не тонкий. Чарівність зовнішності.

Іноді хтось подобається тому, що він такий, як усі, іноді саме тому, що не схожий на інших.

Чи одне й те саме: вродливий і симпатичний?

О ні!

Буває так, що дивишся здаля — здається симпатичним, а досить хвилину поговорити — і вже перестав подобатись. Іноді з ким-небудь часто зустрічаєшся, а немає бажання зблизитись, навіть кілька разів розмовляв, і все нічого. І тільки потім бачиш, що він дуже й дуже симпатичний. З одним ти зразу добрий знайомий, а з іншим спочатку тяжко якось і неприємно.

Треба знати дуже багато маленьких і великих, тихих і веселих дівчаток і хлопчиків — блідих і рум'яних, красивих і некрасивих, добре й бідно одягнених,— щоб зрозуміти, чи буде тобі хто-небудь симпатичний зразу, чи тільки з часом, на короткий термін чи назавжди.

Треба багато разів помилитися, щоб не дуже вірити тому, що кажуть інші, і самому знати, що тобі подобається і хто тобі симпатичний.

Раніше мені здавалося, що веселий любить веселого, маленький — маленького, слабкий — слабкого, що, мовляв, сам порядний і шукає порядних друзів. Справді, і так буває, тільки не завжди. Раніше я навіть радив, кому з ким дружити; тепер я не люблю втручатися, не знаю.

Заприятелювали два хлопчики — я намагався вгадати:

"Мабуть, посваряться... за місяць? або за півроку?"

Тепер мені частіше щастить відгадати, проте не завжди. Так усе це дивно, так важко зрозуміти, скільки тут таємниць.

Я тільки запитую:

— Любиш його?

Відповідає:

— Мені він подобається.

І навіть знає, які в товариша вади.

— Загалом-то він не дуже симпатичний, але я його люблю: він до мене добре ставиться.

Іноді нестерпний для всіх добрий і делікатний з товаришем. Іноді завдає багато клопоту дорослим, а зі своїми привітний і веселий.

Іноді досить мати спільною якусь рису, і діти вже приятелюють. На короткий термін, а то й на довгий. Не кожен любить міняти друзів.

Я перебачив на своєму віку багато дивних дружб.

Наприклад, питаю:

— За що ти його любиш?

— А його ніхто не любить, йому одному важко.

Запитую:

— Про що ви з ним розмовляєте?

— По-різному буває. Іноді я раджу йому, як виправитись.

Дорослі даремно бояться, що поганий зіпсує хорошого, чи (теж неправильно) вимагають, щоб хороший виховував поганого. Мені здається, тут не можна ні забороняти, ні примушувати. Не можна навіть часто запитувати — надокучливі запитання відлякують, викликають недовіру, неприязнь.

Як на мене, краще знати мало, та правду.

Один уміє робити те, що може придатись іншому; діти разом будують або купують, позичають, вимінюють, б'ються об заклад, дарують і одержують подарунки. У одного є саме те, що зараз потрібно іншому; у цього більше, у того менше. Незрозуміло навіть, дружба це, шефство чи торгова оборудка? Часто діти й не люблять одне одного, та повинні бути разом, тому що одному важко щось зробити.

— Добрий він.

— Так собі, не дуже.

— А весь час удвох?

— Ну й що з того?

Коли я говорю з хлопчаком, він спокійний, відповідає серйозно, а другий такий же хлопчак знає його і веселого, і сердитого, і сумного, і коли він стає примхливий, над-меться і образиться, і коли дає й бере. Тож чи дивно, що вони краще знають один одного?