— А чого вона до нас їде?
— А того вона до нас їде, щоб перевірити, як. ми малописьменність та неписьменність зліквідували!
— Ой! Ойойой! — тоді вже й собі підстрибнув К. Що ж робити?
Трапилося це наприкінці лютого 1952 року в селі Великій Бушинці Немирівського району Вінницької області. І трапилося це з такого приводу.
Переписом на 1 вересня 1951 року в селі Великій Бушинці виявлено, що там затаїлося кілька десятків неписьменних і малописьменних.
Педагогічна рада школи доручила навчити їх грамоти К. та його дружині Р. О. В.
їм було доручено уточнити, скільки є в селі неписьменних і малописьменних, утворити групи й організувати навчання.
Було це восени 1951 року.
Ухвалили, потім не створили умов, потім забули, потім К. взагалі махнув на це рукою, потім ото й трапилося:
— Ой! До нас їде інспектор Л.! Що робити? Ой! Ви гадаєте, не придумали, що робити? Придумали!
…— Ти пиши протоколи засідань, де ми, мовляв, обговорювали динаміку ліквідації.
…— Ти заповнюй журнали відвідувань… … — Ти проставляй оцінки!
…— Ти біжи клич учнів 3–4 класів, хай швиденько диктанти пишуть! Тільки не кращих, а гірших учнів; щоб більше помилок було!
…— Ну, миттю!
— А як забажає інспектор побачити когось із "ліквідованих"?
— Скажи тещі, хай під неписьменну підмалюється, сидить і чекає!
— Та в мене така теща, що мене ліквідує! Хай краще ваша!
— Добре, моя підмалюється! Приїхала Л…
Все їй було показано, розказано…
— Ой молодці! Ой молодці! — заойкала Л. — Оце робота! Зразкова робота! А можна побачити когонебудь із навчених?
— Аякже! Така була темна, така темна, що ніколи й книжки не бачила, а тепер самі побачите!
Увійшла теща, низенько вклонилася.
— Навчилися, бабусю, читати?
— Аякже! І зразу:
— Ми не раби! Раби не ми! Ми були рабами! К. підказує:
— Ви, бабусю, пальчиком, пальчиком водіть!
Теща зиркнула на К., а палець у неї аж засмикало, щоб у дулю зсукатися, проте повела по книжці пальчиком:
— Ми не раби! Раби не ми!
Задоволена й радісна, повернулася Л. до Вінниці.
Потім уже було підписано протоколи іспитів, одержано за роботу гроші і т. д., і т. ін.
…Вінницький обласний відділ народної освіти після інформації Л. виніс спеціальну постанову, де роботу по ліквідації неписьменності і малописьменності в с. Великій Бушинці рекомендував, як зразковий приклад для всієї області.
Постанову цю розіслано по всіх райвно:
— Ліквідуйте так, як ліквідують у селі Великій Бушинці! Наслідуйте їх!
ЗДОРОВЕНЬКІ БУЛИ!
Директорові
Костянтинівського цегельного заводу "Червоний будівельник" Г. С. С.
Дозвольте зайти, Григорію Семеновичу! Можна? Я — на хвилиночку!.. Тихо, тихо, тихо! Не лайтесь! Дуже вас прошу, не лайтеся! А коли вже ви без лайки не можете, то хоч не так уже брутально, не з такими поверхами, інкрустаціями й викрутасами, як "криєте" ви, Григорію Семеновичу, своїх підлеглих, невважаючи ні на звання, ні на вік, ні на стать!
Давайте хоч на сьогодні пристойно поговоримо!
Як ся маєте, Григорію Семеновичу?
Екскаватором здобуваєте плину чи вручну?
Вручну, кажете? "Дутик", кажете, не дає?
Ото гемонський той "дутик"?!
На ВолгоДоні, у Сталінграді, в Каховці, в Куйбишеві, на далекій Амудар'ї екскаватори перемогли всіх "дутиків", а вас "дутик" переміг… Сильний дуже він у вас.
Як план? Скільки браку?
Та киньте, прошу я вас, перо…
Одірвіться хоч на хвилиночку від чергового наказу про "сувору з попередженням"…
Ви ж за короткий час своїми наказами відпустили 536 покараньстягнень і довели вже до 2,5 (двох з половиною!) стягнення на кожного робітника й службовця, що мають щастя працювати під вашим "матовоповерховим" керівництвом!
Хочете довести середнє число стягнень до трьох, до п'яти, до десяти на штатну одиницю?
Я прекрасно розумію, що це робота дуже важка і дуже марудна, коли до неї ставитися з таким, можна сказати, ентузіазмом, як це робите ви!
І з такою, як би це сказати, скрупульозністю.
Догана… Сувора догана… Сувора догана з попередженням… Сувора догана з останнім попередженням.
Та й щедрі ж ви, нівроку, Григорію Семеновичу, на догани!
Головного механіка заводу т. Т. за цей тільки рік ви "нагородили": двома доганами, одною доганою з попередженням, трьома суворими доганами, двома суворими доганами з попередженням і трьома суворими доганами з останнім попередженням…
Це — не математика, а вже ніби якась містика, Григорію Семеновичу!
Самі подумайте: тричі останнє попередження!
Це щодо доган…
Ну, а там іще: "утримати із зарплати", "позбавити прогресивної оплати" і, накінець, — "до суду!".
І до того ви вже "досудикались", що народний суддя т. Е. заволав:
— Рррятуйте!
А ви на суддю і в прокуратуру, і в Міністерство юстиції:
— Судити не хоче!
Григорію Семеновичу! Коли ви своїх людей не жалієте, хоч народного суддю пожалійте!
Так же можна загнати людину!
А як у вас, Григорію Семеновичу, із спеціалістами?
Всіх уже порозгонили чи, може, хоч "на насіння" когось залишили?
Мені не хочеться нагадувати вам тут, скількох чоловіка спеціалістів ви звільнили (повашому, "вигнали") за короткий час, — ви це й самі добре знаєте!
Нагадаю тільки про комсомолку т. Р. Пам'ятаєте?
Тов. Р. каже:
— Брак!
А ви кажете:
— Перший сорт!
Де тепер т. P.? Аж на Артемівському цегельному заводі.
І вам тепер спокійно: тепер уся продукція може йти без перепон першим сортом…
Здорово ж ви, Григорію Семеновичу, адмініструєте…
…Тихо, тихо, тихо, Григорію Семеновичу! Не лайтеся! Я зараз піду… Тихо, тихо, тихо… Я вийду, а ви вже тоді будуйте свої словесні поверхи аж до піднебесної канцелярії.
Мені ваша лайка не до серця.
Від вашого Перця
ЗДОРОВЕНЬКІ БУЛИ!
Лист до директора Народицької МТС (Житомирської області) А. М. П.
Здоровенькі були, Микито Павловичу! Ви знаєте, з чим я, Перець, маю (щоправда, не за дуже велику честь) вас, Микито Павловичу, привітати? Із силовим вашим рекордом. Я ніколи не думав, що ви такий силач! А ви взяли та самого В. перевернули… Якого В.?
Матвія Івановича, знатного майстра комбайнового збирання льону, того самого Матвія Івановича В., що торік зібрав льонокомбайном 127 гектарів льону, виконавши своє сезонне завдання майже на 300 процентів.
Цього року, як ви знаєте, Матвій Іванович зобов'язався зібрати 150 гектарів.