Вертольот пролетів над всіма ямами і повернув до табору. Сіли біля присадкуватого, дуже довгого буди-нку з блискучого металу білого кольору. Ідучи до входу, начальник сказав:
— Ви знаєте про те, що сьогодні збирається надзвичайне засідання Всесвітньої Академії Наук?
— Ні! А про що йдеться?
— Новий план врятування Землі!..
— А не знаєте — чий проект?
— Здається, російських вчених…
— То давайте послухаємо телепередачу звідти, — заспішила Вікторія.
Зайшли в пристойно обладнаний кабінет начальника, подібний до комфортабельної каюти на пароплаві. Вікторія роздягнулася.
Начальник, поглянувши на хронометр, почав настроювати телеприймач, екран якого займав четверту ча-стину невисокої стіни. Засяяло м’яке зеленкувате світло. Вікторія сіла в глибоке крісло і жадібно вп’ялася в екран…
Ось вирізьбились колони конференц-залу Академії, трибуна. В залі вже зібралися члени Всесвітньої Академії і делегати інших академій. Над аудиторією линув стриманий гомін…
Вікторія радісно скрикнула. На трибуну вийшов Тригуб.
— Ви знайомі з ним? — запитав начальник.
— Так! — щасливо засміялася дівчина. — Ми були з делегацією в Росії. Тригуб — конструктор космо-льота!..
Тригуб почав говорити… Вікторія, почувши про його план, полегшено зітхнула. Вона пишалася своїм далеким другом! Вона вірила, що він — її милий велетень — знайде вихід з неймовірно скрутного становища. О, як би вона хотіла летіти разом з ним назустріч далеким світам! А тепер її змушують сидіти тут, в дикій Грен-ландії і допомагати здійснювати злочинний план Гершера, який приведе до загибелі мільярдів людей!..
І раптом вона схопилася.
— Зачекайте! Але ж тепер ми мусимо припинити роботи туті Наш проект взагалі втратив сенс!
— Не думаю! — незадоволено відповів начальник. — Можливо, те, що говорив Тригуб, — всього-на-всього буде химерою! Ми мусимо продовжувати роботи. Такий був недвозначний наказ містера Гершера!..
Пролунав різкий дзвінок. Заблимала червона лампочка біля телеприймача
— Шеф! — прошепотів начальник і кинувся включати апаратуру.
На маленькому екрані з’явилося похмуре незадоволене лице Гершера, пролунав його голос:
— Міс Деніс тут? Ах, ось вона! Підійдіть ближче!
Вікторія підійшла до телеекрана.
— Негайно летіть до мене! Запитань не потрібно!.. Все!
Потім очі Гершера зупинилися на лиці начальника.
— Роботи продовжувати. Встановити електромагнітний протиповітряний захист. Не допускати нікого. Мені запропонували припинити здійснення мого проекту, але я вважаю, що його треба здійснити! Ви зрозумі-ли? Така ж думка Гершера-старшого!..
Останні слова Вікторія чула вже в коридорі будиночка. Через десять хвилин вертольот мчав її над океа-ном…
…Двері кабінету Гершера в розкішному особняку закрилися за Вікторією.
— Міс Деніс, — відразу ж почав президент, — сідайте і уважно слухайте!
Вікторія сіла.
Так от що! Ви, напевно, вже знаєте про план цього негідника Тригуба! Він навіть не зачекав жодного дня. Сповіщено, що його космольот вилетів сьогодні!..
Вікторія бачила, що, кажучи це, Гершер злився. Рожеві і зелені плями з’явилися на його обличчі.
— Про план Тригуба, містер Гершер, я знаю, — відповіла дівчина, — але я не розумію, чому ж він негід-ник? По-моєму, його проект настільки реальний і ефективний, що ми можемо припинити наші роботи в Грен-ландії.
— Реальний! Ефективний! — перекривив, не володіючи собою, Гершер. — Ось якраз це і не влаштовує мене! Я не бажаю, щоб все було так, як раніше! Я хочу здійснити свій план! Невже ви не розумієте, що ми не можемо відступати?.. Треба використати момент і знищити всякі божевільні соціалістичні чи комуністичні ідеї, а для цього необхідно провести в життя мій план! Хай вся пролетарська чернь вимерзне — цієї сволоти не жал-ко! Ми залишимо тільки необхідну кількість робітників, які будуть потрібні для продовження роботи під зем-лею!..
Вікторія не могла сказати й слова. Гершер розлютувався і не говорив, а випльовував слова.
— Коротше кажучи, робота в Гренландії буде закінчена! А для цього потрібно знищити…
— Кого? — піднялася з місця Вікторія.
— Звичайно — Тригуба! — іронічно відповів Гершер.
Вікторія відразу ж зрозуміла страшний задум президента, але змогла опанувати себе, і майже спокійно запитала:
— А що ж ви хочете від мене?
Гершер нахилився над нею:
— Ви негайно вилетите і наздоженете зорельот Тригуба. Про це ніхто не буде знати! Люди, які полетять з вами, розстріляють корабель Тригуба… Потім… ви повернетесь назад!.. Я дав наказ — камери пального заря-джені, маршрути підготовлені обсерваторією, — в каюті, на пульті!.. Отже, корабель готовий до польоту! Вам все ясно?
Вікторія, мов загіпнотизована, дивилася в обличчя Гершера і гарячково думала: що робити?
Гєршер, уже заспокоївшись, сів за стіл і, полегшено зітхнувши, сказав:
— Отже, відповідайте — згодні?!
Вікторія мовчала. Блідість розливалась по її обличчі. Але вона блискавично подумала: вихід лише один!
Замість відповіді дівчина несподівано вихопила з кишені маленький браунінг і спрямувала його в груди Гершеру:
— Ні! Так не буде! Ви не зробите такої підлості, мерзотнику! Ви, ради своїх егоїстичних інтересів, хоче-те позбавити все людство єдиної реальної надії на рятунок!..
Гєршер позеленів від злості. В наступну хвилю він потягся до стола і натиснув кнопку тривоги. Вслід за тим пролунав постріл, і президент похитнувся.
— Проклята. — прохрипів він, падаючи в крісло.
У Вікторії потемніло в очах. Але вона опанувала себе і, оглянувшись, метнулася дверей.
Назустріч їй в кабінет влетів височенний лакей і, поглянувши на закривавленого Гершера, кинувся до Ві-кторії…
Та дівчина недарма займалася спортом. Склавши два кулаки разом, вона вдарила його в груди, і — здо-ровило-лакей впав додолу, смішно махнувши руками… Вікторія вискочила в коридор. Весь будинок Гершера піднявся на ноги…
Серце дівчини забилося: куди втікати?
Загупали кроки в переходах і коридорах — це мчалися до кабінету охоронці.
Вікторія миттю вибігла по крутих східцях на плоский дах будинку і опинилася біля малесенького геліко-птера, в якому Гершер робив недільні прогулянки. Радісний крик вирвався у Вікторії з грудей. Вона стрибнула на сидіння, заревли мотори, і спортивна машина легко попливла в повітрі.