Але, як я вже казав у своїй статті "Небезпечні настрої", вже останніми часами, навіть до революції, коли ми самі політично, організовано усвідомили собі наше національно-державне становище, коли повели боротьбу за свою національну волю, певні елементи жидівства взяли активну участь у наших рядах. Розуміється, це не були елементи з великої жидівської буржуазії, а переважно з жидівського пролетаріяту, що розуміли й відчували всякий гніт і всяку неволю. Повторяю, коли наші теперішні Українці, що тільки підчас революції поробилися "патріотами" і, може, громили Жидів за байдужість до нашої національно-визвольної боротьби, а до революції були в рядах "общеросів"-україножерів, то жидівські робітники вже тоді сиділи по тюрмах за українську справу.
Але не треба бути пророком, щоб з непохитною певностю сказати: як тільки ми станемо в нашому краї пануючою нацією, як тільки зміцниться й усталиться українське національне визволення і українська державність стане твердою нормою, жидівство в цілому на Україні буде таким же гарячим патріотом і робітником у нашій культурі, як воно є по тих країнах, що забезпечують йому існування.
І щоб швидче та повніще це сталося, щоб жидівство охотніше й активніше брало участь у творенні цінностів, матерьяльних і духовних, нашого краю, треба, щоб цей край був для його, дійсно, його батьківщиною, рідним, своїм краєм, а не "пересильним тюремним пунктом".
***
Вертаючись на Україну, повторяю, поворотці повинні й у цьому питанні виробити правильні погляди і відповідну тактику. А ці погляди і тактика залежать од тої мети, яка собі ставиться, й підпорядковуються їй.
Мета ж повинна бути все та сама, одна, єдина, незмінна: цілковите соціяльне й національне визволення нашої нації, творення соборної самостійної й незалежної держави працюючого робітниче-селянського народу нашого. А цим самим служения визволенню всього працюючого, поневоленого, експлуатованого людства всіх народів і нашій землі, творенню загально-людських невміручих цінностів.
Це — найвища, найкраща мета людини.