Буремний вітер рідко вивертав старий кедр з корінням, найчастіше ламав його впоперек стовбура. Минало багато років. Високий кедр поволі вигнивав ізсередини і стояв у лісі, як велика дерев'яна труба. Бувало, там оселявся пугач, але найчастіше в цих пнях влаштовували житло гімалайські ведмеді. На один такий пень і набрів Білогрудий. Він умів за звуком визначити, чи порожнє дерево всередині. Підвівшись на задні лапи, ведмідь стукнув передньою по пню, який загудів, мов. порожня діжка. Після цього уважно обійшов його, обнюхав і виліз на верхівку. Діставшись до вогкого дна, Білогрудий заходився влаштовувати постіль. Працюючи пазурами, він старанно обшкріб внутрішні гнилі стінки дупла, пообгризав сучки, що гострими списами пронизували середину дерев'яної труби. Весь цей "матеріал" встелив дно барлога сухим і м'яким шаром. Утрамбувавши підстилку, Білогрудий ліг на неї, пересвідчився, що барліг вийшов добрячий, і вибрався назовні. Йому потрібно було підготувати себе до п'ятимісячної сплячки, та й сніг ще не випав, а він полюбляв лягати "під сніг", щоб не було видно слідів біля барлога.
У середині листопаду, коли Білогрудий ще не встиг, як кажуть мисливці, "залежатися", до кедрового пня підійшла людина. Полюючи на білок та колонків, вона цікавилася великим звіром лише тоді, коли треба було запастися м'ясом, яке мисливці полюбляють і їдять багато. Оглянувши свіжі подряпини на пні, людина зупинилася у нерішучості: подряпин було багато, видно, звір кілька разів залазив і вилазив, а от чи сидить він у дуплі? Певно сказати це було неможливо. Ясно було одне: треба прорубати дірку у пні й перевірити. Діставши з рюкзака сокиру, мисливець вирубав горіховий костурець, розколов його з одного боку. Потім зняв карабін із запобіжника і притулив його до сусіднього дерева. Постукуючи обухом сокири по пню, мисливець знайшов найтоншу стінку і почав рубати.
З першим же ударом сокири Білогрудий здригнувся. Цей звук не віщував нічого доброго. Притулившись до дна барлога, ведмідь вирішив не виказувати своєї присутності.
Довго рубав мисливець. Смоляні тріски відлітали далеко на сніг. Нарешті світлий щільний прошарок сухого кедра змінився темною трухлявою серцевиною, порожнини ж не було.
Мисливець зрозумів, що прорубав нижче "пробки" — того щільного шару в дуплі, на якому лежав ведмідь. Тепер треба було пробити "пробку" і підняти ведмедя, якщо він був у барлозі. Вирубавши й загостривши горіхову палю, мисливець розпочав роботу. Вона була не з легких. Довелося змінити кілька паль, поки він нарешті пробив "пробку" біля самого краю щільного шару, злегка зачепивши за бік Білогрудого. Притиснувшись до протилежної стінки барлога, ведмідь, як і раніше, не виказував ніяких ознак своєї присутності. Ця впертість збила з пантелику мисливця, який уже зневірився в успіху. Коли він іще не пішов геть, то лише тому, що ніяк не міг повністю перевірити внутрішність цього підозрілого пня.
Втративши терпіння і заморившись, мисливець вирішив "промацати" пень у інший спосіб. "Може, якась куля зачепить впертого сидня",— думав він, відходячи від пня й вибираючи місце, куди пустити кулю. Після пострілу йому здалося, що всередині дерева щось зашкрябало, але. тільки мить. Знову у лісі запанувала мертва тиша. Сутінки квапили мисливця. Стріляти він більше не став, а вирішив підпалити пень.
Щаслива випадковість врятувала Білогрудого. Куля пройшла між лапами звіра і вдарилась у протилежну стінку барлога. Наляканий ведмідь скинувся й повернувся, але якась сила знов утримала його на місці. Тим часом мисливець назбирав сухих трісок, склав їх у прорубану дірку й підпалив. Тріски кілька разів падали у сніг і гасли, але нарешті зайнялися, і полум'я весело побігло по стовбуру обламаного кедра. Невдовзі величезний нень запалахкотів. "Видно, немає ведмедя, чимось не сподобався йому цей барліг",— вирішив мисливець. Він надів на сокиру чохол і поклав її в рюкзак. Постояв ще кілька хвилин біля палаючого пня і попростував до своєї мисливської хижі.
Білогрудий не злякався вогню і диму. Він вже потрапляв у низові пожежі, тому задушливий запах палаючого дерева лише змусив його увіткнути ніс у пористу трухлявину: так було легше дихати. Але палаючі ззовні стінки барлога врешті до того розжарилися, що залишатись у своїй схованці далі ведмідь не міг. І хоч він був певен, що надворі його чекає мисливець, все ж вирішив покинути барліг. Вилізаючи з дупла, він схопився був за палаючий край, відчув нестерпний біль і стрімголов полетів на землю. Глибокий сніг і густий ялинковий підріст пом'якшили його падіння. Миттю схопившись на лапи, Білогрудий повернувся і чвалом помчав у зарості.
Він пробіг чималу відстань, поки зупинився і, переконавшись, що погоні немає, закульгав на трьох лапах. Шкіра ступні правої передньої спухла великим пухирем, нестерпно боліла. Шерсть на животі й лівому боці обгоріла і спеклася, але головне — він був живий!
Безмежний, мов океан, ліс сховав його від людини. Та чи надовго?