Міністр європейських справ схвильовано вбіг до кімнати.
— Що нового, містере Холмсе, що нового?! — вигукнув він.
— Я маю певну надію.
— Дякувати Богові! — Обличчя Гоупа засяяло. — Прем’єр-міністр снідатиме зі мною. Чи може він розділити вашу надію? В нього залізні нерви, але я знаю, що він майже не спить із того дня, коли сталася ця страшна пригода. Джейкобсе, запросіть прем’єр-міністра сюди!.. А тобі, кохана, всі ці розмови про політику будуть нецікаві. За кілька хвилин ми побачимося в їдальні...
Прем’єр-міністр мужньо тримався, проте з блиску його очей і тремтіння худих рук мені добре було видно, що він хвилюється не менше за свого молодого колегу.
— Як я зрозумів, ви хочете щось сказати нам, містере Холмсе?
— Поки що нічогісінько, — відповів мій друг. — Я шукав лист усюди, де тільки міг, і переконався, що підстав для тривоги немає.
— Але цього замало, містере Холмсе. Ми не можемо довіку жити на вулкані. Нам треба знати напевно.
— Я сподіваюся знайти лист. Через те я й завітав сюди. Що більше я обмірковую всю цю справу, то більше переконуюся, що лист ніколи не зникав з цього будинку.
— Містере Холмсе!
— Якби його викрали, то, звісно, давно вже оприлюднили б.
— Але навіщо тоді викрадати його, щоб сховати в цьому будинку?
— Я не думаю, що його взагалі хтось викрадав.
— Тоді як він зник із скриньки?
— Я й не певен, що він зник із скриньки.
— Містере Холмсе, жарти зараз недоречні. Я можу заприсягтися, що в скриньці його немає.
— Ви заглядали до скриньки з вівторка?
— Ні. Це марно.
— Ви просто могли не помітити його.
— Але ж це неможливо.
— Хтозна! Такі речі вже траплялися. Там, напевно, є інші папери. Він міг загубитися серед них.
— Він лежав зверху.
— Хтось міг труснути скриньку, й лист загубився між паперами.
— Ні, ні, я переглядав усе.
— Але ж це легко перевірити, Гоупе, — мовив прем’єр. — Накажіть принести скриньку сюди.
Міністр подзвонив:
— Джейкобсе, принесіть мою скриньку для паперів. Ми марно гаємо час. Але якщо це задовольнить вас, то перевіримо. Дякую, Джейкобсе, поставте її сюди. Ключ я завжди ношу з собою, на ланцюжку годинника. Ось, як бачите, всі папери. Лист від лорда Мероу, доповідь сера Чарльза Гарді, меморандум з Бєлграда, відомості про російсько-німецькі хлібні податки, лист із Мадрида, донесення від лорда Флаверса... Боже милий! Що це таке? Лорде Белінджере! Лорде Белінджере!
Прем’єр вихопив блакитний конверт у нього з рук:
— Так, це він. І лист цілий. Вітаю вас, Гоупе.
— Дякую вам! Дякую! Який тягар упав з моїх пліч! Але це незбагненно... незбагненно! Містере Холмсе, ви чарівник, чарівник! Як ви дізналися, що він був тут?
— Просто я знав, що він більше ніде не може бути.
— Я не вірю своїм очам! — Міністр швидко побіг до дверей. — Де моя дружина? Я повинен сказати їй, що все гаразд. Гільдо! Гільдо! — почули ми його голос на сходах.
Прем’єр, примружившись, позирнув на Холмса.
— Послухайте-но, сер, — промовив він. — Тут криється дещо більше. Як лист міг потрапити назад до скриньки?
Холмс, усміхаючись, відвернувся, щоб не бачити пильного погляду проникливих прем’єрових очей.
— Ми теж маємо свої дипломатичні таємниці, — відповів він і, взявши капелюх, рушив до дверей.