Але ж і в "гуманного" та "оптимістичного" Карсака ми виявимо майже те ж саме.
В його трилогії, що складається з романів "Прибульці нізвідки", "Цей світ — наш" та "Космос — наш дім", ера всегалактичного братерства наступає лише після того як "нашим" (гуманоїдам) вдається остаточно подолати якихось там злобних і агресивних, явно негуманоїдних "мисликів", що гасять зірки і взагалі дідько його зна, чим ще займаються в "нашому" галактичному секторі! І в пізнішому романі, в оригіналі названому "Паразити в гриві лева", а на російську мову перекладеному як "Леви Ельдорадо", не дивлячись на очевидну симпатію автора до відсталих аборигенів, з моральним виправданням свого роду "прогресорського" втручання в їхні справи високорозвинутих землян все теж, начебто, в порядку...
А вже якщо перечитати одне за іншим тих самих знаменитих "Зоряних королів" та "Втечу Землі" Карсака, то важко звільнитися від враження, що перед тобою єдиний серіал, написаний однією рукою!
Отже і в Карсака — "опера", "опера", нічого не попишеш!
Інша річ, що вона може бути майстерною, високопрофесійною, такою, що тримає читача в напрузі від першої до останньої сторінки і вражає неабиякою фантазією. Частіше ж під звичним словосполученням ховається формена "оперета", вульгарна й убога імітація, виріб, дешевина, безплідне топтання по стежках, прокладених, як правило, іншими.
Словом, нічого принципово нового в порівнянні із ситуацією в усіх інших жанрах.
І Гамільтон, і Карсак писали, по суті, один і той самий різновид масової літератури (ну, можливо, з незначною розбіжністю, обумовленою відмінностями культурно-історичними). Ну то й що? В ній раніше досягли успіху і Дюма, і вже не раз згадуваний Жуль Верн! Поступаючись класикам, і Гамільтон, і Карсак, тим не менш, робили свою справу майстерно — захоплююче, розмашисто, надійно, — і обидва, безумовно, володіли щасливим даром втримувати читача до самого фіналу.
А те, що "космічна опера" — жанр динамічний і запаморочливий, в якому не до абстрактних філософствувань, соціального моделювання або витонченого психологізму, ніби й обговорювати-то незручно.
Чому так трапилось, що в сприйнятті двох поколінь наших читачів Карсак нібито протиставлений Гамільтону, — сьогодні залишається тільки здогадуватись. Фантастика, одним словом... Так ким же він був, справжній Френсіс Карсак? На жаль, я не читаю по-французьки і про наукову фантастику на батьківщині Жуля Верна можу судити лише по перекладах (російських та англійських) — а вони, як ми тільки-но з'ясували, інколи можуть ввести в оману! — та по вторинних джерелах. Але дивно, що навіть в статтях видних фахівців, інформації про життя провідного автора французької "космічної опери" кіт наплакав.
Відомо, що під цим псевдонімом писав фантастичні романи видний вчений — геолог і палеоантрополог Франсуа Борд. Народився він в 1919 році і після школи поступив до університету міста Тулузи, а закінчити його вчасно не зміг: його батьківщину
окупували гітлерівці... Майбутній учений і письменник брав участь в русі Опору і там же, в загоні французьких партизанів-"макі", написав свій перший науково-фантастичний роман "Над стерильною планетою", який так і не був опублікований за його життя. Після закінчення війни Борд зміг завершити перерване навчання, захистив дисертацію і за дивним збігом пропрацював все життя професором палеоантропології не деінде, а в університеті міста Бордо!
А перші проби пера письменника Карсака відносяться до середини 1950-х років. Дебютувавши науково-фантастичним оповіданням "Пляма іржі" (1954), Карсак згодом написав майже два десятки творів малої форми, з яких найбільш відомі "Генезис" (1958), "Відповідь марсіан" (1959 — в співавторстві з відомим автором-містифікатором Жаком Бержьє), а також "Гори долі" (1971). А останнім опублікованим оповіданням французького письменника стало таке, що вийшло посмертно, оповідання "Той, хто створив Велику Воду" (1982).
Тема роману-дебюту "Прибульці нізвідки" (1954), яку можна перефразовувати так: "Гуманоїди всіх цивілізацій, єднайтеся!" (перед лицем агресії негуманоїда-чужака), була продовжена в романах "Цей світ — наш" і "Космос — наш дім" (обидва вийшли в 1962 році), що склали умовну трилогію. Перша й друга її частини опубліковані російській мовою, що позбавляє мене необхідності детально зупинятися на них. Взагалі, коли йдеться про справжню "космічну оперу", детально переказувати сюжет, — з одного боку, сізіфова праця (простіше переписати весь роман цілком!), а з іншого — просто аморально перед читачами, які цього задоволення ще не посмакували... Тому я зверну увагу лише на одну деталь, не зовсім очевидну для нашого читача: другу книгу трилогії можна читати і як традиційну в науковій фантастиці історію чергового "зоряного ковчега", що летить до невідомої мети, на борту якого змінюються покоління; але в той же час і як розумну "етнографічну" притчу на тему війни в Алжирі, складних взаємин метрополії з колонією-провінцією, що вирішила від'єднатися і т.п.
Фантазією Карсака доля не обділила, це факт. У "Робінзонах Космосу" (1955), як вже мовилося, мимовільні космічні колоністи відправлялися до пункту призначення на... шматку земної поверхні, відірваної у нашої планети. Ще більш оригінальне і таке, що задовольняє смакам та розмаху дійсних "оперних" цінителів — рішення теми "зоряного ковчега" знайдене в одному з кращих творів Карсака романі "Втеча Землі" (1960). Він теж перекладений і видавався російською мовою не раз, тому лише нагадаю: дія відбувається в далекому майбутньому, коли, не чекаючи передбаченого науковцями неминучого вибуху Сонця, в довге зоряне плавання відправляється абсолютно вже незвичайний "космічний корабель" — уся земна куля, "знята" нашими далекими нащадками зі звичної орбіти!
Карсак дійсно багато в чому продовжив традиції, закладені у французькій фантастиці Жулем Верном та Жозефом Роні-старшим. У першого він узяв оптимістичний погляд на можливості науки і техніки, за допомогою яких можна протистояти навіть космічній катастрофі, а другий заразив Карсака оптимізмом іншого роду: контакт з представниками іншого життя в космосі не лише можливий, а й обов'язково відбудеться к вічній славі й процвітанню "контактерів"!