Штанці загубила Лотті Коллінз;
Хто їй ласкаво позичить свої?
Стівен засміявсь, і Мойніган, вдоволений ефектом, знову замурмотів:
— Як не постав на Джона Ентоні Коллінза, а своїх п'ять грошів дістанемо.
— Я чекаю на твою відповідь, — просто сказав МакКен.
— Вся ця справа нітрохи мене не цікавить, — знуджено мовив Стівен. — Ти добре знаєш. Навіщо ж робити комедію?
— Чудово! — цмокнув губами МакКен. — Значить, ти — реакціонер?
— Думаєш справити на мене враження, — сказав Стівен, — дерев'яною шабелькою махаючи?
— Метафори! — відрізав МакКен. — Ближче до діла. Стівен почервонів й одвернувся. МакКен, не здаючи позицій, сказав неприязним тоном:
— Другорядні піїти, мабуть, не опускаються до таких тривіальних питань, як питання всезагального миру.
Кренлі підвів голову і в миротворчому жесті підніс м'ячика їм обом зі словами:
— Pax super totum sanguinarium globum. Розштовхавши плечем тих, хто поруч, Стівен сердито шарпнув ним у напрямку царського портрету і сказав:
— Ну й тримайтеся своєї ікони. Якщо вже нам так потрібен Ісус, то хай він буде законний.
— Чорт, нічого собі! — звернувся циганкуватий студент до сусідів, — гарно сказано. Мені це страшенно подобається.
Він ковтнув слину в горлі, ніби фразу ковтав, мацнувши рукою вершок свого твідового кашкета, й повернувся до Стівена:
— Даруйте, сер, а що саме ви мали на увазі під висловом, який тільки-но виголосили?
Сусіди його стали буцати його ліктями, то він і їм пояснив:
— Мені цікаво знати, що він хотів сказати цими словами. І знов повернувся до Стівена, переходячи на шепіт:
— Ви вірите в Ісуса? Я вірю в людину. Я, звісно, не знаю, чи вірите ви в людину, але я подивляю вас, сер. Я подивляю ум людини, що не залежить від жодних релігій. І ви такої ж думки про ум Ісуса?
— Давай, Темпле, — сказав огрядний червонощокий студент, що мав звичку торочити одне і те ж, — пиво чекає.
— Він гадає, що я дебіл, — пояснив Стівенові Темпл, — бо я вірю у силу ума.
Кренлі вхопив Стівена з його шанувальником попід руки й сказав:
— Nos ad manum ballum jocabimus.
По дорозі Стівен догледів розчервоніле грубувате обличчя МакКена.
— Мій підпис нічого не значить, — мовив він чемно. — Ти добре робиш, що йдеш своїм шляхом. Дай мені йти моїм.
— Дедалусе, — дзвінко сказав МакКен, — ти, по-моєму, непоганий хлопець, тільки тобі бракує гідності альтруїста й відповідальності індивіда.
Ще хтось сказав:
— Інтелектуальним викрутасам не місце у цьому русі.
Впізнавши шорсткий тон МакАлістерового голосу, Стівен навіть не повернув голови. Кренлі врочисто пробирався крізь студентську юрбу, тримаючи Стівена з Темплом під руки, немов священик, що прямує до вівтаря разом з помічниками.
Темпл миттю перехилився в бік Стівена:
— Ви чули, що сказав МакАлістер? Цей хлопчисько вам заздрить. Ви це бачили? А от Кренлі, ручуся, не бачив. Чорт, я це відразу побачив.
У малому вестибюлі декан саме намагався відкараскатися від студента, з яким вів розмову. Він уже ступив ногою на першу сходинку, з жіночою ретельністю підібравши поношену сутану, але все ще кивав головою й повторював:
— Без сумніву, містере Гакет! Аякже! Без жодного сумніву!
Посеред вестибюля префект братства тихим роздратованим голосом поважно розмовляв з якимось студентом-пансіонером. Говорячи, він морщив вкрите ластовинням чоло і покусував у паузах тоненький кістяний олівець.
— Сподіваюсь, першокурсники прийдуть усі. Другокурсники будуть напевно. І третьокурсники теж. Мусимо забезпечити нових людей.
Коли вони виходили надвір, Темпл знов перехилився до Стівена і шпарко зашепотів:
— А ви знаєте, що він одружений? Він був одружений, поки не навернувся. У нього десь є жінка й діти. Чорт, гадаю, це дуже дивні уявлення! Чиста тобі чудасія! Правда?
Його шепіт перейшов у лукаве хихітливе квоктання. Тільки-но вони опинилися надворі, як Кренлі грубо схопив його за шию і затряс ним, кажучи:
— Ти, несосвітенний плюгавий дурню! Та я на смертному ложі заприсягся би, що в цілому цьому плюгавому, паршивому світі нема, розумієш, у цілому світі нема паршивішої мавпи, ніж ти!
Темпл звивався у нього в руках і, знай, хихотав з лукавою втіхою, а тимчасом Кренлі все тряс і тряс його й тупо повторював:
— Несосвітенний, плюгавий, паршивий придурок!
Вони разом пішли через зарослий бур'янами садок. По одній зі стежок назустріч їм ішов ректор, загорнений у важкий широкий плащ, і читав часослов. В кінці стежки, перед тим як звернути, він спинився й підвів очі. Студенти привіталися — Темпл, як раніше, намацуючи вершок свого кашкета. Далі вони попростували мовчки. Коли вони підійшли до майданчика, Стівен почув глухі удари рук, вологе ляпання м'яча і голос Дейвіна, який схвильовано скрикував при кожному ударі.
Всі троє пристали біля ящика, на якому сидів Дейвін, щоб і собі поспостерігати за грою. Через кілька хвилин Темпл бочком підсунувся до Стівена і сказав:
— Даруйте, я хотів спитати — як ви гадаєте, Жан-Жак Руссо був щирий чоловік?
Стівен пирснув сміхом. Кренлі, що якраз підбирав зламану клепку від барильця з трави під ногами, миттю обернувся і строго сказав:
— Темпле, Бог мені свідок: якщо ти ще одне слово скажеш, будь-кому і на будь-яку тему, затям собі — я вб'ю тебе super spottum.
— Гадаю, він був такий, як ви, — сказав Стівен, — емоційний чоловік.
— Щоб він згорів, вилупок чортів! — відрізав Кренлі. — Не озивайся до нього. Хіба не бачиш — з ним говорити, з цим Темплом — все 'дно, що з плюгавим нічним горшком. Іди додому, Темпле. Заради Бога, йди додому.
— Мені начхати на тебе, Кренлі, — відповів Темпл, відходячи на безпечну відстань від знесеної клепки і кивнув на Стівена: — Він, як на мене, — єдиний чоловік в цій інституції, котрому властивий незалежний триб думок.
— Інституція! Незалежний триб! Та йди ти додому, придурку, ти просто безнадійний.
— Я емоційний чоловік, — сказав Темлп. — Це дуже правильно сказано. Я емоціоналіст, і я горджуся цим.
Він вислизнув з майданчика, лукаво всміхаючись. Кренлі дивився за ним з порожнім, безвиразним обличчям.
— Ти ба! — мовив він. — Чи бачив хто такого попідстінника?
Цю його фразу зустрів чудний сміх: сміявся студент у насуненому на очі гостроверхому кашкеті, що стояв, притулившись до стіни. Сміх був схожий на тихе іржання і виходив з такого дебелого тіла, що здавався іржанням слона. Все тіло його трусилося, і, виливаючи веселощі, він з насолодою потирав руки у паху.