Він вийняв з шухляди коробку сигар.
— Такі сигари коштують там лише десять центів… Один франк!
Сигари великі, гладенькі, з золотими кільцями.
— Як дивно! — зітхнув Мегре. — А мене запевняли, нібито Жоріс відвідав вас тут, на борту, коли ви стояли на рейді… та й не сам…
Проте Ланнек удавано ретельно заходився відрізати кінчик сигари, і коли підвів голову, на його обличчі не можна було помітити жодної ознаки хвилювання.
— Я не маю жодної підстави це приховувати…
Хтось стрибнув з берега на палубу, гупнувши ногами.
Над східцями з'явилась голова.
— Підходить пароплав з Гавра!
Делькур підвівся й сказав Мегре:
— Треба підготувати шлюз до прийому… "Сен-Мішель" зараз піде далі…
Ланнек додав:
— Гадаю, що можу продовжити рейс.
— До Кана?
— Так! Канал не веде нікуди більше. Завтра ввечері ми вже, напевне, закінчимо розвантажуватися…
Усі вони виглядали такими щирими! Які відкриті обличчя! А втім, їхні слова звучали фальшиво! Проте в усьому цьому було щось таке, що важко було вловити, а тим більше сказати, чому саме звучала фальшива нотка або де ж таки вона вихоплювалась.
Порядні люди! Саме так вони виглядають — Ланнек так само, як Делькур, як Жоріс, як усі завсідники "Флотської закусочної". А хіба Луї-Здоровило не справляє враження симпатичного шибеника?
— Зараз піду відшвартую тебе, Ланнек… Тим часом постій!
І начальник порту пішов зняти швартов з кнехтів. Старий матрос, закляклий від холоду, похмурий, висунувся з рубки, невдоволено пробуркотів:
— Луї-Здоровило знову вийшов сухий з води!
І пішов підняти клівери, потім відштовхнув шхуну багром. Мегре зіскочив на берег в останню мить. Туман остаточно перейшов у дощ, і тепер можна було розрізнити всі вогні порту, всі постаті, пароплав із Гавра, що вже нетерпеливився й дав гудок.
Підойми заскреготіли. Вода ринула крізь відкриті заслонки. Розгорнутий ґрот шхуни заступав вид на канал.
З містка Мегре розгледів дві драги — два жахливих судна з дивовижними обрисами, химерними поіржавілими надбудовами.
Він обережно попрямував до драги, бо на шляху лежали купи уламків, переплутаних старих канатів, якорів та різного брухту. Пройшов кладкою, яка правила за трап, і побачив слабке світло, що пробивалося крізь щілини.
— Гей, Луї! — гукнув комісар.
Одразу ж світло згасло. Люк був з відірваною ручкою. Його підняли знизу, висунулась постать Луї-Здоровила й почувся його голос:
— Чого вам ще треба?
Десь під ним, у самому нутрі драги, щось ворушилось, хтось намагався вислизнути якомога непомітніше. Але дахове залізо загуло під ногами, щось загриміло.
— Хто це з тобою?
— Зі мною?
Мегре уважно роздивився довкола, бо мало не впав у трюм, де багна було не менше як на метр.
Безперечно, тут хтось ховався щойно. Але він уже далеко. Рипіння бляхи долинало вже з протилежного кінця драги. А Мегре не знав навіть, куди можна ступити, не мав уявлення про всі надбудови та палубне обладнання цього апокаліптичного судна, де встиг уже вдаритися головою об якийсь черпак.
— Ну, чого мовчиш?
У відповідь — якесь нерозбірливе бурмотіння, немов Луї хотів сказати:
— Звідки мені знати, про що ви базікаєте…
В такій пітьмі для обшуку обох драг знадобилося б не менше десятка людей. А коли зважити, що тутешні знають кожний закуток, Мегре зрозумів, що мусить відступити. Сіявся дощ, у вологому повітрі голоси було чути напрочуд далеко. Мегре почув, як хтось говорив у порту:
— … якраз посередині фарватеру…
Комісар підійшов ближче. Старший помічник з гаврського пароплава показував щось Делькурові, і той був приголомшений, уздрівши Мегре.
— Важко повірити, що вони її загубили й не помітили нічого, — вів далі офіцер з пароплава.
— Що саме? — запитав комісар.
— Шлюпку.
— Яку шлюпку?
— Ту саму, що ми на неї наскочили якраз поміж пірсами. Шлюпка належить парусникові, який ішов попереду нас. Назва написана на кормі: "Сен-Мішель".
— Вона могла відірватися, — втрутився Делькур, знизуючи плечима. — Таке буває.
— Не відірвалась. З тієї простої причини, що в таку погоду, як оце зараз, шлюпка мала бути не на буксирі, а на палубі.
Всі люди, що стояли на вахті навколо шлюзу, як і раніше, ловили кожне слово.
— Завтра буде видно. Хай шлюпка лишається тут.
Повернувшись до Мегре, Делькур пробурмотів з робленою усмішкою:
— От бачите, яке це дивне ремесло. Завжди щось трапляється.
Та комісар не всміхнувся, ні. Навпаки, дуже серйозно промовив:
— Слухайте, коли ви не побачите мене завтра вранці о сьомій годині, або ні — о восьмій, зателефонуйте в Кан до прокуратури.
— То що ж це?..
— На добраніч! А шлюпка хай побуде тут.
Немов зумисне хотів збити їх з пантелику, він пішов вздовж пірса, заклавши руки в кишені, піднявши комір пальта. Море шуміло і попереду й обабіч нього. Густо насичене йодом повітря розпирало груди.
Майже в кінці пірса Мегре раптом нахилився й підібрав якусь річ.
Розділ V
БОГОМАТІР-НА-ПІСКАХ
Лише на світанку повернувся Мегре до готелю "Всесвіт"; він ішов повільно, пальто його обважніло від вогкості, а в горлі пересохло, бо всю ніч комісар палив люльку за люлькою. В готелі не було нікого. Лише на кухні він побачив хазяїна, що заходився розпалювати піч.
— Ви так і пробули надворі цілу ніч?
— Ага. Чи не подасте ви мені каву просто до номера, і якомога швидше? І ще — я б дуже хотів прийняти ванну.
— Тоді треба розпалити вогонь і нагріти куб.
— Не варто турбуватися.
Ранок був сіренький, туман весь час тримався, правда, тепер уже легкий, світлий. Комісарові різало повіки, в голові гуло, як у казані; чекаючи кави в своєму номері, він зручно вмостився перед відкритим вікном.
Дивна видалася ніч. Жодного помітного успіху він так і не домігся. Можна говорити хіба що про деякі знахідки. Але картина драми потроху вияснювалась. Безліч деталей, штрихів додалися до того, що він уже знав.
Прихід "Сен-Мішеля". Поведінка Ланнека. Чи можна сказати, що вона була двозначна? Аж ніяк. Та водночас Ланнекові іноді бракувало ясності. Проте й Делькурові часом бракувало ясності. Як і всім, скільки їх було в порту!
Наприклад, поведінка Луї-Здоровила прямо-таки викликала підозру. Він не пішов на шхуні до Кана, а подався ночувати на покинуту драгу. Мегре мав певність, що Луї отаборився там не сам.