Плутарх
Порівняльні Життєписи
Агесилай
I.
Цар Архидам, син Зевксидама, що правив лакедемонянами з великою славою, залишив після себе сина на ім'я Агід від своєї першої дружини Лампідо, жінки чудової і гідної, і другого, молодшого — Агесилая від Евполії, дочки Мелесиппіда. Оскільки влада царя мала згідно із законом перейти до Агіда, а Агесилай мав жити, як звичайний громадянин, він отримав звичайне спартанське виховання, дуже суворе і повне трудів, але таке, що привчало юнаків до покори. Тому-то, як повідомляють, Симонід і назвав Спарту приборкуючою смертних: завдяки своєму укладу життя, вона робить громадян надзвичайно слухняними закону і порядку, подібно тому як кінь з самого початки привчають до вузда. Дітей же, яких чекає царська влада, закон звільняє від подібних обов'язків. Отже, стан Агесилая відрізнялося від звичайного тим, що він прийшов до влади, після того як сам привчений був коритися. Ось чому він краще за інших царів умів обійтися зі своїми підданими, з'єднуючи з природними якостями вождя і правителя простоту і людинолюбство, отримані завдяки вихованню.
II.
Коли він знаходився в так званих агелах разом з іншими хлопчиками, його коханим був Лісандр, що полонив передусім його природною стриманістю і скромністю, бо, блищачи серед юнаків палкою старанністю, бажанням бути першим у всім, володіючи міцністю тіла і жвавістю вдачі, яку нічим не можна було стримати, Агесилай відрізнявся в той же час таким слухняністю і лагідністю, що всі накази виконував не за страх, а за совість: його більш засмучували докори, ніж важка робота.
Краса його в юні роки робила непомітною тілесну вада — кульгавість. До того ж він переносив її легко і життєрадісно, завжди першим сміявся над своїм недоліком і цим як би виправляв його. Від цього ще більш помітним робилося його честолюбство, оскільки він ніколи не виставляв свою кульгавість в якості приводу, щоб відмовитися від якої-небудь справи або роботи. Ми не маємо жодного зображення Агесилая, бо він сам не хотів цього і навіть перед смертю заборонив малювати своє мертве тіло або ліпити статую. Є відомості, що він був невеликого зросту і з вигляду нічим не визначний, але жвавість і життєрадісність за будь-яких обставин, весела вдача, привабливі риси і приємний голос примушували до самої старість надавати перевагу йому красивим і квітучим людям. Як повідомляє Теофраст, ефори наклали штраф на Архідама за те, що він взяв собі дружину дуже маленького зросту, (бо, — сказали вони, — вона буде народжувати нам не царів, а царьків).
III.
Під час правління Агіда Алкивіад втік з Сицилії в Лакедемон. Не встиг він як слід обжитися в Спарті, як його вже звинуватили в зв'язку з дружиною Агіда Тімеєю. Агід сам сказав, що дитини, що народилася у нього він не визнає своєю, але що це син Алкивіада. Тимея, як повідомляє Дурід, аж ніяк не була засмучена цим і вдома в присутності служниці шепотом називала дитину Алкивиадом, а не Леотіхидом, а сам Алкивіад говорив, що зійшовся з Тімеєю, не маючи на увазі її збезчестити, а з честолюбного бажання, щоб його нащадки правили над спартанцями.
Після цього Алкивіад таємно сховався з Лакедемона, побоюючись Агіда. До хлопчика ж Агід завжди відносився з презирством, вважаючи його незаконнонароджений. Але у час останньої хвороби Агіда Леотіхид плачем і проханнями добився того, що цар в присутності багатьох визнав його своїм сином. Однак після смерті Агіда Лісандр, що отримав над афінянами перемогу на морі і що користувався великим впливом у Спарті, запропонував передати царську владу Агесилаю, оскільки Леотіхид — незаконнонароджений і негідний отримати її. Багато які інші громадяни також виступили за Агесилая і прийнялися ревно підтримувати його, поважаючи його за високі етичні якості і ще за те, що він иховувався разом з ними і пройшов спартанське навчання. Однак в Спарті був деякий провидець Деопіт, що знав багато старовинних передбачань що вважався дуже досвідченим в божественних справах. Він заявив, що буде гріхом, якщо спартанці виберуть царем кульгавого, і під час розбору цього справи прочитав наступне провіщення:
Спарта! Одумайся нині! Хоч ти з душею гордовитою, Ходою твердою йдеш, але владу зростиш ти кульгаву, Багато доведеться тобі нежданих бід зазнати, Довго хльостати тебе будуть війни згубної хвилі.
Проти цього заперечив Лісандр, кажучи, що якщо спартанці так бояться цього оракула, то вони повинні швидше стерегтися Леотіхида. (Бо, — сказав він, — божеству байдуже, якщо царює будь-хто, що шкультигає на ногу, але якщо царем буде незаконнонароджений і, отже, не нащадок Геракла, то це і буде "кульгавим царюванням". Агесилай додав до цього, що сам Посейдон засвідчив незаконне народження Леотіхида, вигнавши землетрусом Агіда з спальні, а Леотіхид народився більш ніж через десять місяців після цього.
IV.
На отаких —то основах і за таких обставин Агесилай був проголошений царем; він негайно вступив у володіння майном Агіда, позбавивши цього права Леотіхида як незаконнонароджений. Однак, бачачи, що родичі Леонтіхида з материнської сторони, люди цілком порядні і надто нужденні потребу, Агесилай віддав їм половину майна; так розпорядившись спадщиною, він замість заздрості і недоброзичливість здобував собі славу і добре відношення співгромадян. Зі слів Ксенофонта , Агесилай, у всьому корячись своїй вітчизні, досяг найбільшої влади і робив все, що хотів.
Ось що має на увазі Ксенофонт. У той час самої великою силою в державі були ефори і старійшини; перші з них мали владу тільки один рік, другі ж зберігали своє права довічно і мали повноваження, що обмежують владу царів, як про це розказано в життєписі Лікурга. Тому царі з давніх часів живуть з ними в розбратах, передаючи цю ворожнечу від батька до сина. Але Агесилай обрав інший шлях. Замість того, щоб сваритися з ними і робити їх своїми ворогами, він всіляко годив їм, не роблячи нічого без їх ради, а будучи покликаний ними, завжди поспішав з'явитися можливо швидше. Всякий раз, коли підходили ефори, коли він, сидячи на царському троні, вирішував справи, він підіймався їм назустріч; кожному знову вибраному старійшині він завжди посилав як почесний дар теплий плащ і бика. Цими вчинками він хотів показати, що шанує їх і тим прославляє їх достоїнство, В дійсність же непомітно для навколишніх все більш зміцнював власна могутність і збільшував значення царської влади завдяки загальноій повазі, якою він користувався.