Поміж ворогами

Сторінка 30 з 54

Нечуй-Левицький Іван

Ватя знов сперлась рукою на вишивану подушку, запалила собі папіроску й попросила курити й Леоніда Семеновича. Розмова не розв'язувалась. На щастя, до гостинної увійшов о. Артемій і розпочав розмову за хазяйство, про селян. Говорючий о. Артемій балакав без упину, але якось механічно, без звичайного в його запалу, без пафосу. І він вже добре виголодався; вже й його за живіт тягло так, що його широкі уста аж зблідли. Леонід Семенович слухав розмову мовчки та все поглядав на двері до столової.

"А! краще було б зостаться на обід в сестри. Натріскався б борщу, каші та й не мордувався б так, як тепер. Та й тягнуть же з тим обідом. І надав мені дідько зайти на смачний обід! Тепер мене на такий обід ніхто й калачем не заманить!" — думав Леонід Семенович, годуючись димом папіроски.

В столовій за дверима задзвеніли ножі та виделки, застукотіли тарілки. В Леоніда Семеновича аж душа зраділа.

"Слава ж тобі Господи! Може, вже покличуть обідати", — думав він.

А Сусана Уласівна мала на думці виставиться перед гостем з обідом і таки добре загаялась.

Несподівано двері з столової одчинились. Вийшла Сусана Уласівна.

"От-от попросе до столу", — думав Леонід Семенович.

А Сусана Уласівна спокійненько сіла собі в кріслі й почала провадить якусь розмову. В неї в пекарні допікалась шарлотка на третю потраву, і вона прийшла, щоб побалакать з гостем, розважить його та й — затягти трохи час.

— Мабуть, ви вже їсти хочете, — в кінці усієї розмови додала Сусана Уласівна. — Вже б час обідати. А побіжи, Ватю, та глянь, чи застелили стіл?

Ватя вийшла до столової й зараз вернулась.

— Вже, мамо, все готово! — сказала вона до матері. Леонід Семенович трохи не перехрестився на радощах.

— Прошу вас до столової! — обернулась господиня до панича й одчинила двері до столової.

Стіл стояв вже застелений і прибраний. Тонка скатерть, тонкі салфетки, нові ножі й виделки, нові тарілки й чарки — все аж блищало. Сусана Уласівна повиймала усі нові прибори, що наготувала на придане дочці. Серед стола стояли непочаті пляшки вина та доброї горілки; свіженькі квитки на пляшках манили, наче дражнились. Чарки та стакани аж бризкали світом. Леонід Семенович був такий голодний, що навіть забув на той час перевозиться з усім тим столовим добром на Ватині вихідчини з дому й кинувся до чарки, а потім до закуски, до сардинок та сиру.

Він, довго попіснюкавши, їв, аж за вухами в його лящало, з апетитом молодого студента. Страва була чудово приготовлена: тривних та смачних потрав було багато. Сусана Уласівна була добра господиня й розуміла куховарську справу незгірше доброго кухаря. Леонід Семенович уплітав на всі застави й зробив честь умінню Сусани Уласівни. Мати виставлялась і з столовими приборами, і з потравами перед молодим паничем і, очевидячки, досягла до своєї мети.

О. Артемій після печені з курчат налив в чарки вина і випив за здоров’я дорогого гостя. Гість своєю чергою випив за здоров'я хазяїна, потім хазяйки, а далі за здоров'я Ваті, а потім за здоров'я паничів, Володі та Льоні. Усі підживились, стали бадьористі після доброї порції вина. Леонід Семенович кинувся на жарти, розвеселивсь, реготався. Після обіду усі перейшли до гостинної, куди подали кофій. І о. Артемій, і Сусана Уласівна, і Ватя — усі вважали на Леоніда Семеновича як на жениха. Бо на селі як панич заїде до якої дочки в батюшки двічі поспіль, то вже це був певний знак, що він постановив собі свататись. Так усі думали й про Леоніда Семеновича.

Після кофію Ватя сіла за п'яніно, довго грала й переспівала усі пісні й романси, які вміла. Леонід Семенович ходив по гостинній й підтягував чистеньким баритоном. Він почав передражнювать в співах деяких сусідніх паннів, передражнив Антосю, потім почав перекривлять дяка, далі вчителя, як він силкується в церкві брать низькі басові ноти, зовсім не маючи низового баса. Передражнювання вийшло таке вдатне та химерне, що всі в хаті аж реготались. Леонід Семенович передав навіть саму вчителеву міну співання, як він на криласі насупить брови, нахилить голову вниз, дивиться сторч, і розчепірить свої й без того широкі губи трохи не до вух, і стане такий лютий, неначе хоче з'їсти якусь сільську бабу або кинуться на амвон і потрощить його.

— Ви казали, що хотіли їхать в гості до Антосі. Коли ви поїдете? — спитав Леонід Семенович в Ваті.

— Поїду на тім тижні в четвер… або краще в неділю, — сказала вона.

— То й я туди приїду. От і добре! Останній раз на селі побачимось та розважимо себе трохи, — сказав Леонід Семенович.

— Чого ж це так, — останній раз? Хіба ви думаєте вже й не приїхать потім на село? Ви, здається, оце восени кінчаєте курс? — сказала Ватя.

— А може, вмру! Ми всі під богом ходимо, — сказав Леонід Семенович.

— Оце! Нехай бог боронить од цього. Хіба ви пророк, що знаєте, коли по вас смерть прийде! — сказав о. Артемій.

— Смерть латинці звали mors, мабуть, через те, що як морсне, то й перекинешся і ноги задереш, і сам не знаєш коли… Так говорили в старовину. Може, тому й правда, — промовив Леонід Семенович.

О. Артемій позіхнув на ввесь рот без церемонії. Він звик по обіді полежати на боку й спочить з газетою в руках. Леонід Семенович це примітив і почав прощаться.

— Та посидьте-бо ще, та погуляйте в нас. Ото шкода, що ваш зять та сестра не прибули до нас вкупі з вами, — бідкалась Сусана Уласівна.

— Час мені їхать додому. Батько буде гніваться за коні. Ой, загулявся я й нагулявся в вашій Горобцівці! Та й весела ж ваша Горобцівка, нігде правди діть! — говорив Леонід Семенович на розставанні.

— А хутір Панасенків ще веселіший за нашу Горобцівку! — говорив о. Артемій, стоячи на ґанку та випроваджаючи свого гостя.

Вертаючись з гайку, о. Артемій веселенькими очима переглянувся з жінкою.

— Одже матимемо зятя! — пошепки промовив він до жінки.

— Здається, матимемо… але ще невідомо, що то старий Панасенко скаже, — ще тихіше одказала Сусана Уласівна.

VI

Минув тиждень. Ватя ждала не могла діждатись неділі, щоб поїхати до Антосі та побачиться з милим. Настала неділя. Ватя звеліла запрягти коні й по обіді поїхала до Антосі. Приїхав і Леонід Семенович. Він таки додержав свого слова. Ватя невимовно була рада і, виїжджаючи од Антосі, просила його одвідать її перед од'їздом до Києва. Леонід Семенович ще раз заїхав в Горобцівку до своєї сестри й з сестрою та з писарем зайшов до о. Артемія на вечірній чай. Сусана Уласівна прийняла гостей дуже привітно, зготувала смачну вечерю, а за вечерею гості подопивали ті пляшки вина, що о. Артемій понакуповував в Корсуні.