— Ах! Тридцять тисяч війська! Україна мені цього не простить, сам Бог проклене мене... Тридцять тисяч...
Він ударив із розмахом головою об гострий край ліжка й почав конати.
Прискочив полонений козак і поклав його голову на свої груди.
Останній глибокий віддих — і по всьому.
Козак поклав його обережно на постелю, вийняв із кишені жупана кусень червоної китайки й закрив свому гетьманові очі. Потім став навколішки і молився.
Ця сцена потрясла присутніх.
— Це був лицар, яких мало! — казав князь Януш Радивіл.
Тим часом вислані стежі привезли три малі гарматки й бочку пороху, яку переймили в тих козаків, що везли їх Кричевському із Чорнобиля. Тільки було всеї добичі...
Радивіл скликав воєнну раду старшин. . — Що нам тепер робити, панове?
— Те, що думали спершу: йти на Київ.
— З чим? — відізвався Радивіл.— Ми вистріляли весь порох — залишилося всього три бочки. А кілько людей ми втратили! І з цим пускатися в невідому дорогу серед непрохідних лісів! А що буде, як ускочимо в засідку? Знайте, панове, що ще один день такого марнування сил і муніції — й нас були б перемогли... Коли дивитися на остаточну мету тих боїв, то виграв Кричевський. Мав нас не пустити на Україну — ну, і чим не вчинив цього? Знесилив нас так, що кроком не можемо рушитися вперед. Мусимо завертатися додому...
* * *
Гетьман наказав закопувати трупи. Висипали шістнадцять могил із козаками. Кричевського поховали окремо.
Над тими могилами Україна могла покласти напис: "Путнику, скажи всім, що ми, виконуючи совісно доручене нам завдання, полягли тут у обороні нашої любої Батьківщини".
Спартанський Леонід не був більший під Термопілами за козацького полковника Кричевського під
Лоєвом.