ДІОНЇСІЇ — імена двох сіракузьких тиранів (о. Сіцілія): Діонісія Старшого (406-367 до н.е.) та його сина і наступника Діонісія Молодшого (повалено 357 р.). Пла-тон тричі їздив на Сіцілію з метою переконати їх, щоб створили ідеальну державу, на зразок описаної у відомому його творі "Держава". Але всі спроби закінчились невдачею, а остання навіть продажем Платона до рабства.
ДОДОНСЬКА МІДЬ. Перед храмом Зевса в м. Додоні (Північна Греція) стояли два стовпи: на одному була статуя хлопчика з батогом, а на другому мідна чаша. При найменшому подуві вітру батіг вдаряв по чаші, внаслідок чого дзвін майже ніколи не стихав. Переносно "додонська мідь" — джерело безперервного шуму.
ДОМІНІКАНЦІ — католицький орден, заснований був іспанським богословом Домініком (1170-1221) з метою боротьби з єретичними рухами.
ДОНАТ Елій (нар. бл. 350 р.) — римський граматик і ритор. Збереглася його фундаментальна праця "Граматичне мистецтво" в 3-х томах, а також короткий її вклад, призначений для початківців. Особливо популярною була в середні віки.
ДОНЬКИ Юпітера — див. Музи.
ЕВКЛІД (поч. III ст. до н.е.) — грецький математик. У своїй праці "Елементи" систематизував досягнення грецьких попередників і, таким чином, відіграв виняткову роль у подальшому розвитку математики.
ЕВКЛІОН — скупий дідуган, персонаж із комедії Плавта "Горщик".
ЕВРИПІД (бл. 480-406 до н.е.) —г великий грецький драматург, автор 92 творів, з яких збереглося лише 18. Нині найвідоміша його трагедія "Медея".
ЕГІДА ЮПІТЕРА — щит зі шкури кози Аматеї, яка вигодувала його своїм молоком.
ЕДИЛИ — виборні особи в Давньому Римі, головними обов'язками яких були: міський благоустрій, організація народних видовищ, поліцейний нагляд, регулювання продовольчого постачання тощо.
"ЕККЛЕСІАСТ" — назва одного з творів ізраїльсько-іудейського царя Соломона. [296]
ЕЛЛІНІСТ — знавець давньогрецької мови. (Греки називали себе еллінами, а свою країну Елладою).
ЕНДИМІОН — у давньогрецькій міфології юнак-красень, якого покохала богиня Артеміда. За деякими міфами, богиня місяця Селена (за іншим варіантом — Артеміда) заспала Ендиміона, щоб цілувати його сплячого.
ЕНЕЙ — у давньогрецькій та римській міфології троянський герой, син Афродіти (Венери). Після зруйнування Трої царював над уцілілим троянським народом. В VI ст. до н.е. з'являється міф про переселення Енея до Італії, де його нащадки заснували Рим. Від Енея виводили свій родовід Юлій Цезар і перший римський імператор Октавіан Август. Щоб довідатись про свою долю, Еней з допомогою Сивілли спускався нібито до підземного царства.
ЕНТИМЕМА — умовивід, в якому відсутній один із засновків.
ЕПІДАВРСЬКИИ ЗМІЙ. Епідавр — грецьке місто на березі Сардонської затоки. Про змія Епідаврського згадує Горацій "Сатири", 1,3,27).
ЕПІКУР (341-270 до н.е.) — грецький філософ, засновник філософської течії— епікуреїзму; стояв на матеріалістичних позиціях. Епікур надавав великого значення відчуттям людини, її сприйняттю зовнішнього світу. Метою життя він вважав розумну насолоду. "Стадо Епікура" — його послідовники, які возвели насолоду в принцип етики. Поросям з цього стада називав себе в одному із своїх віршів Горацій "Послання", 1,4,16).
ЕРАЗМ (Дезидерій Еразм Роттердамський) — літературний псевдонім Герхарда Герхардса (1466-1536), гуманіста епохи Відродження родом з Роттердама (Нідерланди). Найвідоміший його твір "Похвала Глупоті" (1509 р.) — гостра сатира на можновладців, як світських, так і церковних. Щоб хоч якось пом'якшити гнів тих, кого він викриває, Еразм кепкує часом і над собою, зараховуючи й себе до мазунів Глупоти.
ЕРАЗМІЙ — ідеться про Йоганна Еразмія Фробена, молодшого сина базельського друкаря Йоганна Фробена.
ЄВАНГЕЛІЄ — твори релігійного змісту, в яких розповідається про земне життя міфічного засновника християнства Ісуса Христа. Написані в період раннього християнства. Існує лише чотири, написані нібито учнями Христа. Ці твори складають так званий Новий завіт.
ЄВХАРИСТІЯ — таїнство причащання в християнській церкві, [297] яке надає буцімто людям надприродної сили — "благодаті божої".
ЄЛИСЕЙСЬКІ ПОЛЯ — згідно віровчення давніх греків, місцевість у підземному царстві або на далеких островах блаженства, куди боги переселяють своїх улюбленців, даруючи їм безсмертя.
ЄПИСКОП — вищий духовний сан служителів культу у християнській церкві, глава територіальних церковно-адміністративних одиниць — єпархій тощо.
ЄРУСАЛИМ — місто в Палестині. Вважається "святим містом" у християн, єудеїв та мусульман.
ЖЕБРУЩІ (орден жебраючих) — один з католицьких орденів, заснованих папством у першій половині XIII ст., який проповідував бідність і благочестя. Згідно статуту, ченці цього ордену не могли мати приватної власності та постійного житла і повинні були харчуватися з жебрацтва. Насправді ж цього обіту майже ніхто не дотримувався. Жебрущі ордени — тобто францисканці, домініканці, августинці і кармеліти.
ЖЕНЕВ'ЄВА — свята покровителька Парижа, жила в V ст., провістила, що Парижу нічого не загрожує від нашестя Аттіли, вождя гуннських племен, похована в Парижі в храмі Петра і Павла.
ЖЕРСОН — Жан Шарльє з Жерсона, що на північному сході Франції, знаменитий богослов, державний і церковний діяч, людина виняткового благородства й мужності (1363-1429 pp.) Мається на увазі твір Жерсона "Про віросповідання і мистецтво вмирати".
ЗЕВКСИД (кінець V — поч. IV ст. до н.е.) — славетний грецький художник. Про дивовижну майстерність Зевксида свідчать античні джерела, а також римські копії його картин.
ЗЕВС (у римлян — Юпітер) — син Крона (звідси — Кроніон або Кронід) — верховний бог, батько богів і людей. Місце перебування Зевса — гора Олімп (Греція). При потребі він кидає блискавиці, гримить, збирає і розганяє хмари. В Давньому Римі культ Зевса злився з культом місцевого бога Юпітера — володаря всього світу. Розподіляє на землі добро і зло, встановлює суспільний лад, дає людям закони, слідкує за мораллю, дотриманням традицій і звичаїв, виконанням релігійних культів. Переносно Зевс (Юпітер) — можновладець.
ЗЕЛАНДЦІ — жителі Зеландії, приморської частини Голландії з численними островами. [298]