Така улесливість підбадьорює занепалих духом, веселить засмучених, заохочує до роботи стомлених, збуджує остовпілих, лікує хворих, приборкує диких, єднає закоханих, зберігає шлюб. Вона й дітей спонукає дбайливо вчитися, і старих звеселяє, а королів під виглядом похвали виховує і вчить сумирності. Крім того, завдяки Колакії-улесливості кожен стає сам собі любішим і дорожчим, — а це вже особлива частка щастя.
Як приємно бачити двох мулів, що лижуть взаємно один одного! А хіба не тим самим займається вельми хвалена красномовність? Ще більшою мірою це стосується медицини. А найбільше — поетики. Одне слово, улесливість є медом і своєрідною приправою в людських стосунках.
Людям приємні вигадки, особливо у священнодійствах.
Помилятися, кажуть, — велике нещастя. А я гадаю, найбільше нещастя — ніколи не помилятися.
Дуже нерозсудливо чинить той, хто вважає, ніби щастя людини міститься в самих речах, хоч насправді воно цілком залежить від уявлення. Адже в людськім житті все настільки темне й заплутане, що про достовірне знання не може бути й мови. Так вчать мої академіки, найменш пихаті з-між філософів. І правильно вчать. Бо коли щось і можна пізнати, то воно заважає приємно жити. Отож людський розум зліплений так, що набагато більше цінує вигадку, ніж правду.
Якщо хтось потребує доказів, хай сходить на громадські збори або до храму. Там, коли говорять про щось серйозне, всі дрімають, позіхають і нудяться. Та коли якийсь оратор нечистий (вибачте, я хотіла сказати — [58] речистий!) починає розповідати якусь бабську побрехеньку, усі просинаються, підбадьорюються і слухають, пороззявлявши роти.
Тому більше шанують тих святих, про яких, наприклад, Георгія, Христофора або Варвару, ходить більше легенд. Чого не можна сказати ні про Петра, ні про Павла, ні про самого Христа. Щастя, отже, не в самих речах, а в тій думці, яка про них складеться. Але тут не місце розпатякувати про це.
Справа, навіть найлегша, наприклад грамотність, вимагає великих зусиль. А думкою вона сприймається легко. Та цього, виявляється, достатньо для щастя.
Погляньте, з якою насолодою он той дивак уминає гнилу шинку. Іншому й запах її нестерпний. А цьому вона смачніша за амброзію, і він щасливий. І навпаки, якщо цього занудить від осетрини, хіба він через це нещасний?
Далі. Якщо комусь чужа дружина бридка, а своєму чоловікові здається кращою за Венеру, то хіба цей чоловік нещасливий? Хіба він був би щасливішим, якби вона справді була вродливою?
Якщо хтось хвалить чиюсь мазанину, вважаючи її творінням Апеллеса чи Зевксида, хіба він не щасливіший за того, кому не до вподоби навіть справжні витвори цих майстрів? Чи, може, він матиме з того меншу насолоду?..
Я знала одного з мого почту, який подарував своїй нареченій кілька перснів з простими каменями, але зумів переконати, що вони не просто коштовні, а єдині в своєму роді, і що їм нема ціни. Скажіть, будь ласка, що краще для дівчини: втішатись щодня цими дурничками — уламками простого скла, чи мати справжні коштовності десь у скрині? А тим часом чоловік і витрат уникнув, і дружині догодив не менше, ніж якби обдарував її дорогим подарунком.
В той час як платонівський мудрець, вийшовши з печери, споглядає справжні речі, інші вдовольняються тінями й образами різних речей, не виходячи з неї. Хто з них щасливіший при цьому, сказати важко.
Лукіанів Мицилл, який одного разу побачив себе уві сні багатим, понад усе на світі волів, щоб цей сон тривав усе життя.
Отже, різниці між мудрими й дурними або зовсім нема, або полягає вона лише в тому, що дурні щасливіші. По-перше, тому, очевидно, що їхнє щастя [59] майже нічого не варте, бо воно химерне; а по-друге, що вони охоче діляться ним з іншими. А втіха від щастя, як і від багатства, не є повною, коли нема поруч друга.
Глупота звільняє від турбот і робить щасливими всіх людей.
Мудреців на світі мало, якщо і взагалі вони є! Греки, наприклад, за стільки віків нарахували їх всього сім. Та й серед них, клянуся Гераклом, якщо придивитися, то нема й наполовину, ба навіть на третину, мудрого. Хай мені життя не буде, коли брешу!..
Серед численних заслуг Вакха найцінніше те, що він знімає з душі турботи, — щоправда, ненадовго. Бо, як тільки хміль проходить, тяжкі думи швидко повертаються, немов летять четвіркою баских коней.
Порівняно з цим моє благодіяння набагато повніше й дійовіше. Я постійно тримаю душу в якомусь оп'янінні, що несе радощі, задоволення, танці. І все це дається без жодних зусиль!
На відміну від інших богів, які обдаровують людей своїми благами вибірково, я ні для кого не допускаю винятку.
Рідко де вміють робити гарне вино, яке відганяє турботи і вселяє райдужні мрії. Не багатьох прикрашає вродою Венера. А ще рідше обдаровує людей красномовністю Меркурій.
Лише одиниці розбагатіли завдяки Гераклові. Зрідка наділяє когось владою гомерівський Юпітер. Часто Марс не сприяє в бою жодному із супротивних військ. Багато хто повертається сумним від триніжка Аполлона. Часто мече блискавками Сатурн. Феб насилає часом чуму своїми стрілами. Нептун більше нищить, ніж рятує...
I як тут не згадати також про Вейовів, Плутонів, Атів, Пенів, Фебрів та інших подібних їм богів — не богів, а справжніх гицелів! Тому ще раз наголошую, що одна лише я, Глупота, обдаровую всіх людей без винятку своїми щедротами.
Глупоті як найласкавішій з богів усі поклоняються.
Я ніколи не гніваюсь на людей, що не складають мені обітниці і не приносять відкупного за гріхи. Не змішую небо з землею, коли хтось, пригощаючи інших богів смаженим м'ясом жертовних тварин, забуває про мене. Ті боги такі дріб'язкові й марнославні, що краще та [60] безпечніше їх не вшановувати і не служити їм. Вони вподобляються до вередливих і дратівливих людей, яких краще не знати, ніж бути близькими до них.
Мені можуть заперечити: але ж досі жертв Глупоті ще ніхто не приносив і ніхто храму їй не збудував. Справді-бо, така невдячність дивна, — про це я казала вже, — але не ображаюсь, бо зроду-віку доброзичлива. А крім того, не хочу шани, яку віддають іншим богам. Навіщо мені подарунки, чи жертовне борошно, чи цап, чи кабан, коли й без того усі люди без винятку так мене шанують, що навіть найбільшим теологам це до вподоби?