Похорон богів

Сторінка 170 з 183

Білик Іван

У літо 936-е. Сказав Асмус і сестра його Хельга: "Коли хочемо змогти Петра, маємо спрежда змогти Романа, суть-бо обидва хрестаті й свояки. Нарубай вої многі, насади й ладді, рекомі дракарами, іже мають для устрашіння щекові голови на носах, і дошукуйся толковипів".

Сказав Ігор Асмусові та своїй жоні: "Не хочу ратитися, ліпше збиратиму на полюддях дань, мені-бо минає шістдесят і перше літо, а боги досі в жодній битві не спомогли мені".

Сказали Асмус і Свенельд Ігореві: "Коли не спомагали боги тобі — нам споможуть!"

І почали набирати воїв і ладити ладді, Ігор же вбоявся й такоже спомагав Щековичам.

В літо 937-е. Нічого не було.

В літо 938-е. Нічого же.

В літо 939-е. Заплакала Передслава-княжна, так кажучи до матері своєї Хельги: "Горе мені! Сулила мені великих княжичів і царевичів — а де вони? Мені ж минає тридесят і шосте літо. Оце сватається до мене ярл Ульвсванс — віддай мене Ульвсвансові!" Сказала Хельга дщері своїй: "Ульвсванс простий боярин — не віддам йому". Сказала Передслава: "Аще не віддаси — повішусь або потнусь мечем!"

І не віддавала Хельга. Сказав же до Хельги молодший брат Свенельд: "Віддай дщерь за ярла Ульвсванса — буде добрим мужем дщері твоїй". Був-бо Ульвсванс переяславльським посадником Свенельда, й хотів Свенельд видіти Передславу в боярських руках, а не в царських а чи великокняжих. А мав же сина Свенельд — хотів сам сісти в Києві, сина ж Люта посадовити на булгарському столі.

Послухала брата Хельга й віддала Передславу бояринові Ульвсвансу, прозваному Вовчим Хвостом, і стала Передслава бояринею-посадницею в рідного вуя.

В літо 940-е. Звеліла Хельга найняти угрів і послати на Романа-царя. Й перемогли угри, попаливши й полонячи села та городи, й удався Роман князеві угорському, й вернувся князь о многому сріблі й золоті за Дунай.

У те ж літо вродився син Вовчому Хвостові й Передславі, й дали ім'я йому Святослав.

У літо 941-е. Кликнувши з-за моря многу дружину варязьку, набравши воїв серед вятичів і полян, серед словін і кривичів, найняв Ігор печенігів і пішов за Дунай-ріку, ведучи водою двісті ладь і насадів. А коли переступив Дунай, послав Петро булгарський до Романа: "Йде на вас руський полк!" І зачинився Роман у Царігороді, іі послав Роман до Петра, мовив же Петро дідові своєї жоіиі, кажучи: "Неспроможні тобі спомогти, ратні з нами угри". Угрів-бо Ігор найняв супроти булгар.

Варяги ж почали воювати Вітінську землю, полонячи Понтійський берег аж до Гераклеї та Патлагонської землі, й усю волость Никомедійську полонили, а Суд спалили дотла. Кого ж у полон брано, тих або розіп'ято на хрестах, або ставлено сторонню[26] й розстрілювано, або вбивано їм залізне гвіздя в лоби.

Многі церкви попалили варяги, многі монастирі й села пустили з вогнем, гарбаючи й беручи робітників па сьому й на тому березі Суду.

Й прийшов доместик Пантіл з многим полком, і патрикій Тока з македонянами, тракіян же привів Теодор-стратилат. Обстали вони варягів, і була межи ними люта рать, і надвечір стали долати греки.

Побігли варяги до ладь і човнів, хотячи втекти до моря Руського, в гирлі ж Суду перестрів їх понтіарх Теопач, пускаючи трубами грецький вогонь на кораблі варязькі. Поймало полум'я дракари та човни, й увергалися варяги в море, рятуючи животи, і мало хто порятувався.

Вернувсь Ігор до Києва малим полком, і сказала Хельга Ігореві: "Горе мені! Мій батько Ольг зміг Левона Мудрого, тебе ж переміг невіголос Роман. Не муж єси, але жона з бородою! Не зможеш перейняти булгарський стіл, оддай дружину братам моїм Асмусові й Свенельду. Вони-бо суть мужі!"

В літо 942-е. Стали ратні печеніги. Була рать, і ледве втік Ігор до Києва, лишивши ханові увесь обвізний товар.

В літо 943-е. Заратились деревляни, й зачинився Нискин Житомирович у городах своїх, і послав стати на Ірпні сина свого Маломира, сам бувши для раті вельми старий.

Ігор же був ратний з греками, й каже Ігор до Хельги та Ольгових синів: "Як піду воювати землю Дерсвську? Ану скаже корсунянам Роман-цар: "Підіть на Київ, ратиться-бо Ігор у Деревській землі"?

Сказав Асмус Ольгович і Хельга: "Гукни варягів з-за моря й набери многий полк. І піди полком до Царягорода, цареві кажи так: "Оце я прийшов мститися, нарубавши новий полк. Глянь на моїх воїв. Давай вийдемо в поле й схрестимо мечі — або ж зачиняйся й борись із городі, я ж обстану тебе з суходолу й з води, а там-хто дужчий! Але хто може знати божу волю наперед? Послухай же мого слова: хочу мати з тобою вічний мир і звершену любов!"

У літо 944-е. Послухався Ігор жони та Ольговичів, і набрав великий полк, прикликавши варягів з-за моря, й зладив ладді й дракари та пішов за Дунай. І зустрів його в гирлі чиргубіля Мостич, і спитав Мостич Ігоря: "На кого йдеш?"

І сказав Ігор Мостичеві: "На Романа-царя. Хочу миритися, створивши з греками вічну звершену любов" Сказав чиргубіля Мостич: "Коли хочеш творити мир, пощо йдеш такою витягою?"

Вбоявсь Ігор булгар, і послав Ігор до царя Романа, не зважившись переступити через Дунай, і сказали Турберп і Руальд цареві Роману, як було сказано перед цим, і вчинив цар уклад з Ігоревими слами, порвавши старий Олгів уклад.

І зрадів Ігор, що замирився з царем, хоч був уклад вельми збитковий і соромний, і повернувсь Ігор уп'ять, наславши печенігів на землю Булгарську, так-бо звеліли йому Ольгові сини — Асмус і Свенельд і їхня сестра Хельга, хотячи на друге літо знову йти на булгар.

І вернувся старий Рюрикович Ігор до Києва, й зачав Ігор з Ольговичами строїтися на деревлян.

У те ж літо Перунового дня вбили царевичі Костянтин і Степан Романа Лакапина, що вбив був їхнього батька Левона й сів на його стіл. І стали царювати сини Левонові.

Пьсав Корота Велесь.

А П'ЯТЬНАДЕСЯТЬМА РОКАМИ ПІЗНІШЕ...

(З вечірніх оповідей Добрині синові своєї сестри)

Те літо було для всіх нас найважче.

Почалося з Передславиних роковин. Стара перед цим начеб нічого й не казала, а тут звеліла твоєму батькові й мені, щоб готували сотню Прастена Акуна. Каже до нас обох:

— Самі поведете сотню. Хай Прастен посидить у дворі: старому ні до чого трястись по такій дорозі.

А їй самій минав уже сімдесят четвертий рік.