— Я звеліла познімати Маломирові пута з рук і з ніг.
Батько мій дев'ять літ просидів у порубі закутий. Протії цього всі мої муки та поневіряння здавались нічим...
В літо 1410-е
від нашестя Дарія,
а по укняжінні Кия в Славутичі-городі 416-е,
а по вбивстві великого князя Оскола в Києві 16-е,
а по уцарінні Леона й Олександра в Царігороді 11-е,
а від народження грецького бога Христа 898-е.
Тісно стало уличам і тиверцям за Богом і Дністром, і рекли старійшини та волохи: "Хай зберуться всі отроки та молоді мужі — матимемо жереб". Метнули на отроків та на молодих мужів, і половина лишилась межи Дністром та Богом, друга ж половина пішла вгору Дністром. Перейшла гори Горватські й побачила орду й вежі угорські.
Була межи ними та уграми січа зла, а не змогли одні одних здолати. По Тисі ж та по Дунаєві сидів немногий горватський та горутанський люд. Сказали до феєделема Горватські та горутанські бани: "Вам уличів і тиверців не змогти, а нас тіснять готські франки. Маємо землю й хліб, а ви маєте воїв і не маєте хліба. Переходьте до нас".
І сказав банам феєделем Алмош: "Не хочемо сидіти у чужій землі!"
Й була знову січа з уграми, й побили уличі й тиверці незчисла угорських мужів, і сказав Арпад батькові своєму Алмошу: "Буде нам смерть, якщо не підемо в землю горватів та горутанів. Веди нас на Тису та Дунай". Розлютився на сина феєделем Алмош і кинувся на нього з мечем, і була боротьба велика, й переміг син.
І пішли угри за феєделемом Арпадом, і стали сидіти з горватами й горутанами на одній землі, сукупно з франками ратячись. Уличі ж і тиверці сіли по той і по цей бік гір.
У літо 899-е. Став на прю Леон-цар з булгарами, намисливши потребити булгар, і послав Леон до угрів, щоби вдарив Арпад-феєделем Симеона в тил.
У літо 900-е. Симеон же був юний і нехитрий у битвах, і злякався великий князь Симеон Борисович та пішов до батька свого в монастир, так мовлячи Борисові: "Оце вже хоче йти на мене цар Леон. Що маю вдіяти?"
Й каже до нього отець його Борис: "Оце вже треба шукати спомоги проти Леона. Треба породичатися з князями передільних земель, але всі мої дщері давно віддані, ти такоже маєш молоду жону. Твій брат Владимир уже дванадесять літ сидить у порубі закутий — звели випустити брата свого. А й жона його Десислава померла. Знайди жону для брата свого".
В те ж літо. Народився Ольгові другий син, і прозвав його Ольг Свенельдом — в ім'я діда свого.
В літо 901-е. Не хотів одпускати брата Владимира Симеон, за свій стіл боячись великокняжий, але ще вячше боявся грецького царя. Й відпустив брата з порубу та посадив його в Плескові-городі, почавши шукати для нього жону.
Почув про те цар Леон і послав дари всім князям передільним, мовлячи до них так: "Не давайте дщсрей своїх булгарам!" І ніхто не давав. Дійшли булгарські сли до Києва, й сказав їм Ольг: "Не послухаю я Леона, віддам за вашого Владимира дщерь свою".
Й узяли булгари Ольгову дочку Хельгу, й многе віно дав за нею Ольг. І сказали сли до Ольга: "Рече тобі князь великий Симеон: "Маєш вічну любов з уграми, слухають угри слова твого. Скажи фееделему Арпадові, хай не звіщається з Леоном-царем. Якщо ж Арпад тебе не послухає-піди на нього сам!"
Уклав Ольг мир з булгарами, булгари цілували хрест, клянучись, Ольг же присягав своїм варязьким богом Туром.
Повезли булгари Ольгову дщерь за Дунай, охрестили Хельгу й нарекли ім'ям Олена, й узяв її старший Симеонів брат, княжачи в Плескові, старому стольному городі булгарських князів.
Року 985-го
МІСЯЦЯ СІЧНЯ
В НОВОРІЧНУ НІЧ
Велика княгиня Рогніда ще на перше різдво приїхала в своє село Передславине, забравши з Києва й дітей, і це в княжому дворі нарекли коромолою. Обох нових великих княгинь — царівну Іванку та її сестру Теодору — Володимир посадив у кам'яному хоромі біля Священного горба, зведеному на місці спаленої теремниці Теодора Ігоревича. Новий хором постав торік, він був найбільший серед усіх будівель княжого двору — з різьбленими теремами на обох чолах, з двома гострими вежами на причілках.
Володимир днював і ночував у нових княгинь, і те примирення між Рогнідою та Марією, яке насторожило було Доброчина торішнього новорічного дня, за рік переросло в якусь хворобливу дружбу. Це стало особливо помітно після появи у великого князя відразу двох нових жінок.
Ще першого листопада, коли на вечірньому небі вперше зійшов Золотий Плуг, Марія сказала:
— Я ще зроду не бувала в селі... А то поїхала б світ за очі, щоб не бачити тієї "цариці" з бородавкою на губі.
В царівни Іванки на губі була чорненька мушка, яка не потворила її й зовсім не скидалась на бородавку.
Рогніда думала про це до самого першого різдва, а коли Золотий Плуг мав ось-ось упасти на землю, звеліла відвезти себе до Передславиного села. Хором у цім селі збудував ще Ольг для своєї онуки Передслави, десь-то будував нашвидку, бо стіни в світлицях були погано вистругані, а вікна — вузькі й криві.
Різдво Дажбога-Сонця Рогніда зустріла разом з дітьми в Передславиному, Золотий Плуг упав на землю й не викликав струсу в жодній живій душі — Володимир так і не приїхав. Хоч Рогніда чекала саме його, а таки полегшено відітхнула, мовби скинувши з себе смертсльноважкий тягар.
Але ось настало різдво місяця, а Рогніда й досі сиділа в Передславиному селі. Вона вже нікого не ждала й ні на ніщо не сподівалась. Щедрий вечір був безнадійний і чудний, і коли прийшов староста Борис із плугом, Рогніда на його запитання лише здвигнула плечем:
— Чини як знаєш...
Староста Борис, якому за ціле життя так і не пощастило викупитися з холопства, доживав віку в Передсланиному селі. Він був хлялий і згорблений, з безліччю глибоких і дрібних зморщок на лобі та навколо очей, а ця жінка збуджувала в ньому давно замулені спогади, які сгисуналися зовсім не її, бо її тоді ще не було на світі. Він сказав кудись убік:
— Нового року належить орати плугом... А свинку я вже заколов: так теж належить у щедрий вечір... — Він повагався перед тим, що надумався був сказати, а потім та й сказав: — Не маєш тута мужа, а плуга повинен тримати муж. — Він і досі стискав у руках важкого незграбного плуга — такого ж незграбного, як і сам. Борис не знав причини Рогнідиної самотності, Передславине жило власними клопотами й не відало київських новин, але щось змусило Бориса насторожитись. Він тепер чекав, коли княгиня розсердиться, щоб із чистою совістю забрати свій плуг і піти геть, але Рогніда сказала зовсім не сердитим голосом: