Походи на Ніневію або Алтай були походами вершників. Він, [орач], не міг взяти в них участи, бо він був піший. В жилах його дітей не текла кров бранок, захоплених в горах і долинах Алтаю або в містах Ірану. Він не брав участи в грабунках вершників.
Тим-то, як про це надзвичайно яскраво розповів Геродот, коли перед скитами повстала погроза нападу на Україну персів і Дарій, прагнучи помсти, почав загрожувати скитам походом на них, хліборобська людність воліла лишитися осторонь від цих змагань.
Ця боротьба не обходила їх. Перси мстили за напади на Іран, що це обходило їх, орачів, коли взни ніколи на них не нападали.
Коли вершники-войовники почали апелювати до мас, закликаючи їх до оборони, народи Скитії виразно вказали на чужі, ненародницькі цілі тих воєн, які спонукали Дарія рушити зі своїми військами через Бачкани й Дунай в Наддніпров'я.
Вони, орачі, відповіли так, як відповідає кожен орач: його обходить лише те, що торкається його ближчої громади й його близьких царинних одно-сільчанських інтересів. Якщо б Дарій, прийшовши на Україну, почав палити й руйнувати їхні селища, то лише в такому разі вони повстали б.
Перед скитством лежало три шляхи, один на Схід, другий на Південний Схід і третій на Південний Захід, на Алтай, на Іран і на Балкани, через посередництво грецьких колоній, що густою мережею в гирлах великих рік вкрили північне узбережжя Чорного моря. Взаємини з Туркестаном або з Іраном було безпосередніми взаєминами, з Туреччиною опосередненими, через посередництво, як сказано, цих грецьких колоній.
Скитство — скотарське вершництво України — випробувало всі три тут означені шляхи шлях в Азію на Алтай в його зв'язках з монголо-турецьким світом; шлях в Закавказзя на Іран в зв'язках з Іранський світом і, нарешті, третій з цих згаданих шляхів — шлях зв'язків з Греччиною й Середземноморським культурним світом.
Поборення туранського світу або підкорення йому, втягнення скитства в орбіту або турецько-монгольського світу в Азії, або в орбіту іранського світу Передньої Азії, або, нарешті, третя можливість: втягнення в орбіту античного світу Середземномор'я, — скитство стояло на роздоріжжі.
Ми знаємо, Україна в першій половині останнього тисячоліття п[еред] Р[іздвом] була імперією. Вона підкорила собі простори до Обі; вона опанувала Ніневію й тримала її в своїх руках. Своїм збіжжям вона годувала Середземномор'я.
Не маємо сумніву, похід Дарія відіграв свою ролю. Він, певне, спалив і знищив Шарпино, можливо, навіть Більське. Він знесилив скитство. Зміцнівши, перси змогли покласти кінець войовничим походам скитів на їх країну.
Ми не знаємо, коли і внаслідок яких причин скити України примушені були залишити Алтай і Об. Певне, надто багато конкурентів серед скотарів-вершників монголів і турків були в них, щоб затримати за собою ці, такі віддалені од України, простори пасовищ.
Коло середини тисячоліття периферія відпадає, скитство концентрується в межах метрополії на Над-дніпров'ї. Україна перестає бути імперією скотарів-вершників.
Геродот знає скитів-еллінів. Звичайно, говорять про окреме плем'я; ми гадаємо, що справа йде, з одного боку, про географічну територію, де вплив ел-лінізації був найпомітніший (нижнє Наддніпров'я), а з другого, про тих скитів, які найбільше піддалися впливу елліністичного світу. Розкопки в Шарпині, Пастирському та Інших городищах України дали велику кількість античного посуду VI—V ст., зокрема чорнолакового. Такий же автентичний грецький посуд ми знаходимо і в курганних похованнях багатих скитів. Виразне свідчення, що побут заможних скитів та населення городищ не лишився поза впливом античного світу .
Спільна боротьба проти персів зблизила греків і скитів. Вона зблизила [їх] політичне й господарче.
Отже, верхівка володіє речами грецького походження, а хліборобські маси? Скити-орачі? Як стоїть справа з процесом еллінізації цих останніх на межї середини останнього тисячоліття? Чи заторкнув цей рроцес втягнений скитів в орбіту античного світу лише експортерів скитського збіжжя, соціяльну верхівку, чи він позначився і на широких народних масах? Ма-теріяли з наступної доби, яку ми означаємо як античну добу в передісторії України, відповідають на це запитання.
АНТИЧНА ЕПОХА
Перший період (друга половина першого тисячоліття перед Різдвом)
Добу, яка охоплює час протягом восьми-десяти століть, з V—IV ст. перед Різдвом і до V—VI ст. по Різдві, ми означаємо як античну епоху. За цієї доби Україна втягується в орбіту античного світу і на Україні поширюється матеріяльна культура, яка несе на собі виразні ознаки впливів культури тодішнього античного світу.
Для Західної Европи в цей період властива була матеріяльна культура, знана в археологічній науці від назвою Ла-Тену (від назви місця Ла-Тен, де вперше були знайдені археологами залишки цієї культури; з латинами не має нічого спільного). Чи існувала на Україні в другій половині першого тисячоліття перед Різдвом культура більш-менш подібна до ла-тенської, більш-менш споріднена з цією останньою? Чи існував на Україні Ла-Тен, чи ні?
Довгий час дослідники заперечували наявність пам'яток латенського типу на Україні. Вони твердили, що культури даного типу на Україні взагалі не існувало. Л. Нідерле в своїй праці "Людство за передісторичних часів" твердив, що могильники з речами латенського типу на початковій своїй стадії були зовсім не знані на схід од Висли; лише десь уже в II —1 ст. перед Різдвом вони починають з'являтися також і на схід од Висли. За Нідерле, вони з'являються спочатку в Галичині, а тоді поширюються далі, в напрямку до Київщини, так що Наддніпров'я вони досягають не раніше І—II ст. по Різдві (Слов. стародавності, І, IV, с. 282—4).
За цією концепцією культура латенського типу на Сході розглядається як випадковий пережиток, за-пізнілий анахронізм, сумнівний і непевний. Цю теорію відставання цієї культури, її несинхронности на Сході і Заході поділяла більшість учених, між ними А. Спицин, П. Рейнеке, Макс Еберт, Е. Мінне, А. Калитинський та інші. Зі штучно витвореної контроверзи загального заперечення існування подібної культури на Україні та повторних, неодноразових знахідок тої або іншої пам'ятки цієї культури, робили висновок про приналежність даної пам'ятки до пізніх часів. А. Калитинський, прим., пише: "Знахідки ла-тенських фібул в похованнях Південної Росії ще не кажуть за одночасність з західноєвропейськими. Поява цих форм тут відбулася, певне, з значним запізненням, порівнюючи з їх виникненням у себе на батьківщині (Сб. ст. по арх., 1927, І, с. 195).