Поезії (збірка)

Сторінка 7 з 12

Багряний Іван

7

Нікчемні крадії з Алігієрі.

Ну як то може отакий поет

В таку епоху кропати сонет,

Від світу втікши й защіпнувши двері?!

Великий Данте, бач, писав не на папері,

Він Беатріче виспівав, та то був не сонет.

Крапками, бач, не вмів орудовать поет,

Тож треба виправить, навчить його манері.

І от наш маг дописує, сюсюкає й воркоче,—

Він Беатріче Дантову домалювати хоче.

І не впізнати вже її, обслиненої тричі,

Тії прекрасної чужої Беатріче.

Своя ж... Та що ви, що ви! Чорта з два,—

Вона подібна в магів до медузи.

О ви, піїти! О жерці чужої музи!

Де ж ваша власна муза?

Нежива...

8

А ваша власна муза нежива.

Паперу тонни списано, атраменту цистерни.

І нагромаджено писань стіжки модерні

Аж-но йде обертом, читавши, голова.

Та в тих писаннях лиш "поезії дива"*,

Конкістадори, каравелі і таверни,

Еллади древньої усі боги химерні,

Усе, що хочете, й премудрість найнова

Про "суєту суєт"...

Ну, словом, див сувої!

І все те без вогню, без іскорки живої.

Маразмом старости повиті стоси рим

А ля Зеров, чи Рильський той Максим,—

Поезія дезерції від світу в "ранню осінь",

У "Синю далечінь", в "Захмарні журавлі"...

І ждуть-пождуть Марію всі — немає й досі,

Втопилася в атраментній імлі.

9

Втопилася в атраментній імлі.

Маріє! О Маріє! Сестро й нене!

Прекрасна Беатріче з Бористену!

Куди пішла і де сліди твої?!

На плутаних стежках через чужі краї

Ідеш, зацькована і зраджена своїми,

Бичем страшним посічена, йдеш мимо,

Закривши лиця божеські свої.

І не взнає ніхто тебе. Й ніхто тебе не кличе.

Геть одвертаються жерці чужої Беатріче,—

Для них повія ти, вони тебе кленуть

І "бурою блювотиною" звуть.

Кастрати! Фольксдойчери! Юберлюди.

Безносі євнухи, не здібні ні любить,

Ані страждать, ні серцем пломеніть,

Чужих коханок немічні приблуди.

10

Перепрошаю: "немічні співці"

(Щоб не грішити супроти канону,

Щоб не порвавсь вінок — нехай нас Бог боронить!

Ми повертаємо назад два слова ці).

І йдуть вони. Й ведуть на манівці

Усіх і вся, "як бранців до полону",

У "вимріяний світ", за димову заслону

Химер придуркуватих, ніби мудреці.

Женіть їх геть! Женіть з душі й парнасу!

Геть облупіть сапатого Пегаса

І барабан зробіть! І бийте стільки сили,

Щоб всі боги чужі до чорта полетіли.

Геть розженіть! А далі — з сили всеї

Сурміть! Зовіть! Крізь клекіт гроз і бур

Ведіть до бою з'єднаних, як мур,

Героїв і мужів нової одіссеї.

11

Отут би й крапка. Так — канон!

Ну, він мене й доїхав!

А ще лиш піввінка. Але не скажем "нас",

Бо цим вінком вінчати мушу вас,

То треба доробити вам на втіху.

Однак... Та що я — раб?! Та ну його до лиха!

Пощо труджусь? Пощо марную час?

І піввінка цілком влаштує вас,

Бо цілого не витримає жоден карк.

Для сміху

Я вечір потрудивсь і маю тут кінчати,

Бо цілого вінка не знаю де подіти.

Коли на вас надіти — (він) вас розчавить вмить,

А вам ще треба жить, щось думати й робить.

Тож вас шкодуючи, кінчаю.

Все. Пока.

З вас вистачить на гурт і піввінка.

Братислава, "Нова Доба", 15.VIII 1944 р.

Любі Х.

Розцвіла б в оранжереї —

Не було б потіхи з неї,—

Та вона в боях зросла,

В буревіях розцвіла,—

Через те вона і люба,

Ця дівчина наша Люба.

7 січня 1945 р., в Братиславі

Крім дати і місця написання, в чернетці є уточнення: "в редакції часопису "Нова доба", під час різдвяної вечері недавно ще партизанської молоді".

З Парагваю до Одеси

Відпливають пароплави,

А з Мюнхену відлітають

Літаки на Парагвай.

Поспішають на Одесу

Павіани і горили,

А за ними гірко плачуть

Дрібні мавпи й какаду,

Та з Мюнхену поспішають

Розважати їх "герої"

І сміються, і глаголять,

І співають на ходу.

То спішать до Парагваю

Віршомази і "повстанці",

І "пророки" —

за морями

Вони бавитимуть мавп.

ПАРАЛЕЛІ

З Гонолулу до Одеси

Відлітають альбатроси,

А з Мюнхену в Гонолулу

Відлітають паничі.

Альбатроси, як матроси,

Хоч ніхто їх і не просить,

На Одесу йшли крізь просинь,

Хвилю крилами б'ючи.

Йшли морями, небесами,

Над горами й островами

Гнали вдень і уночі...

Поспішали, як на месу,

Бо летіли на Одесу,

Бо летіли крізь туман

На Дністровий лиман.

А з Мюнхену в Гонолулу —

"Пане сотник, чи ви чули?!"

Пане сотник, чи ви чули,

Чи ви бачили той рух?

Грім традиції і дух?!!

Чув, бодай би я оглух!

ВІД'ЇЖДЖАЮТЬ МАВПИ НА ОДЕСУ

Від'їжджають мавпи на Одесу

З Уругваю,

А за ними гірко плачуть

Какаду.

А з Мюнхену десь до Уругваю

Поспішають

Завойовники, чубами предків

Мають,

"Славних прадідів великих"

Прославляють,

"Гімном небо потрясають"

На ходу.

Павіани, шимпанзе й горилі

Гірко тужать,

Пароплавами пливуть десь

На чужину.

"Запорожці" літаками

Браво кружать,

За Вітчизну один одного

Паплюжать,

В Уругваї будувати хочуть дуже —

Ох і дуже —

Україну.

В Україні ж сохне стара мати,

Сохне, дожидає —

У віконце виглядає

Раним-рано:

Ой немає наших славних "запорожців",

Ой немає,

Тільки до Одеси — то не військо не "визвольне"

Прибуває,—

То невільники — горили, шимпанзе

І павіани.

В Уругваї, в Уругваї нова радість стала,

Уже стала!

І не плачуть, вже сміються какаду.

А в Одесі, а в Одесі мати плакать

Перестала,—

"Мабуть, так судилось на роду".

Гей, в Одесі вийшли гості з моря,

Вийшли з хвилі

Та й будують Україну

Аж по Харків;

Розважають діток такі добрі,

Такі милі,

Такі славні, такі любі шимпанзе

Й горили...

І ночами тяжко плачуть

У безсиллі —

В Уругвай у снах тікають

З зоопарків.

Відпливають каравели

До Венесуели...

Чом же, чом же ви, славні віршомази,

Стали невеселі?

Чи не ви ж благали Бога,

Скільки було змога,

Про мандрівку по золоте руно.

І тепер вам

Стелиться дорога.

Шлях казковий через гори,

Через синє море...

Стали, стали мрії ваші дійсністю:

Ви — конкістадори!

Бийте ж, бийте в барабани,

Гупайте в тимпани:

Бути вам Кортезами не в віршах, а на ділі

Бог призначив, пане!

Відпливають каравели

До Венесуели...

Ну чого ж ви, славні віршомази,

Стали невеселі!?

ВІД МАКЦАБІВСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ –

ДО УНРАДІВСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ

Він ліз без мила... (ах, приємно!)

І тіг усіх у прірву ту.

Він навіть мзду приймав таємно,

Щоб видавать свою "Мету",

Комбінував, трудивсь, як раб,—

Робив для дяді полуКЦАБ.

І все завів би до кагли,

Та добрі люди не дали.

Ой, добрі люди не дали —

"Великі плани" поламали,

Води на тім'я налили

І в хлопця забавки забрали,