Навіть хатку намалюю.
А як добре затешу,
То ще й вірша напишу!
* * *
Хлопчик листа пише,
А песик гукає:
"Швидше пиши, швидше!
Бо тато чекає!"
* * *
Я малюю-витинаю,
А що вийде, сам не знаю.
Якщо вийде хатка,
Надішлю до татка.
Якщо квіти намалюю —
Милій мамі подарую...
Тільки, мабуть, все зма
Бо я пальчиком малюю
* * *
Стій, жабко ротата!
Покличу тата!
Рятуй мене, мамо,
Рятуй мене, тату!
Зженіть з дороги
Жабку ротату!
Вона страшнюча
Гола і боса,
Глядить на мене,
Задерла носа —
Бо, мабуть, хоче
Мене дістати,
Хоче із мене
Чоботи зняти,
Щоби надіти
Й самій гуляти...
А жабка вража
Сміється й каже:
"Хлопчику милий,
Не будь дурненький!
Я жабенятко
Таке маленьке,
Дивлюсь на квіти,
Чемно гуляю...
Я гарних діток
Не зачіпаю.
І ти ж великий,
Бо ти — людина,
А я ман-у-нька
Як горошина".
* * *
Чи Несторик знає, хто
Посилає це авто?
Це Я, зайчик хворий,
Що живе на горах.
Бігав я до міста
Та й купив пакунок —
Тобі на Великдень
Оцей подарунок.
Не жалів я ніжок,
Не жалів я грошей,
Щоб Ти був для Мами
Чемний і хороший.
Зайчик
Хлопчик смішний такий
Пускає мильні баньки,—
Пташка над ними в'ється,
Сонце вгорі сміється,
А песик витріщив очі —
Баньку вловити хоче.
Квітка віночком хитає.
А Несторик?
Цей вірш читає.
Читаю, читаю,
Верчу, мну,
Кругом обертаю —
І — нічого не втну.
Якісь закарлючки,
Крапки і плями.
Цікава газета, Мамо!
Хлопчик маленький,
Песик біленький
І горобчик без хвоста —
Написали листа.
Хлопчик припечатав —
Посилає до Тата.
А Тато чекає, чекає,—
А від Несторика листа немає,
І журиться Тато, чи скоро
Напише листа й Несторик?
2 квітня 1954 р.
ПЕРШІ, ЮНАЦЬКІ ПУБЛІКАЦІЇ,
ВАРІАНТИ ВІРШІВ ТА ПЕРЕКЛАДИ
НОТА ЧОРНОЗЕМУ
(З блокнота мандрівника)
Од Каспія і до Поділля,
Од вільних таврійських степів,
Вздовж чорноморських берегів
Я був сьогодні на весіллі,
Гей, чув могутній переспів.
Простори нивами вагітні,
Сміється вітер на ланах,
Жаданих в снах,
А у очах
Встає відродження —
Й на злиднях
Могильні плити.
Снують під стріхами пісні,
Надії стерли журу-стуму
І не короблять мозок думи,
На села дихають лани.
З ланів приносе подих буйний
І синій гомін, ось почуй-но,
Принишкни, чуй! —
"Двадцять п'ятий рік...
Ех, держись, біда!
Зароїсь надіями
Селища й оселі.
Ми на грані літ,
На порозі днів
До комун гартованих
Міццю чорнозему.
Дурний, дурний Болдвин і Юз,
Дурний Кайо й Пенлеве.
Коли я в зерно уберусь,
Я їм у вічі засміюсь,
Зарегочусь.
Нам їх не треба.
Мозолями плеканий, потом,
Необрахований зайом
Колосся гне, окиньмо оком,
Прохати злото восьмим роком
Ми не підем..."
* * *
Зашаряться порану села,
Загоном вийдуть вітряки
Стрічати ранок, а з степів
Хвилює радість — переспів
Трудових нив.
Й встає веселий
Й поодинокий колектив.
21 червня 1925 р., газета "Червоний кордон" (Кам’янець-Подільський).
Це — перша віршована публікація поета, під якою підпис: "Лозов'ягин (Плуг)"
ПІОНЕРИ
Де тане зелений парк в задумі
І синій вечір очі в Смотрич опустив,
Де місто цвіллю розшіивлось в турботнім шумі,
Де кисне мир міщанський в стумі
Ганебних снів...
Так раптом розпанахав тишу зик труби
І барабанний такт шикованих рядів! —
І потонули місто, й парк, істума
У хвилях юности, бадьорости й надій.
Юнак, не спи!
Іди, не стій.
"З боєм барабанним,
Строєм барабанним
ми ідем.
Топотом чеканним
Цокотимо камнем,
знань даєм.
Співом розмаїтим,
Вщерть життям налитим
в небо б'єм".
Юні піонери
З стягом піонерським
дружно йдуть.
***
З волею в майбутнє,
В сяйво п'ятикуття
по-ве-дуть.
Боєм барабанним,
Юний барабанщик,
чітко бий.
* * *
Зови за собою,
Загартуй до бою
мир малий.
* * *
Гетьте, хто не з нами,
Кисніть над куклами,
Ми ж ідем з батьками
дружно вряд.
* * *
Ген туди, де дніє,
Де комуна мріє,
Де цвітуть надії
і горять.
І бачу — перелом віків і сплутані шляхи.
Вони, і лиш вони огнем, знанням
і волею проткнуть
І стяг червоний з пам'яттю батьків
В комуну донесуть.
2 липня 1925 р.
Газета "Червоний кордон" (Кам’янець-Подільський).
В місто
Тіні сині... Коні ковані...
Сталевая даль. —
Здрастуй, велетень закований
В долинову сталь!
Я звідтіль, де сонце капа з стріх
І золотить дні,
Й мітингують горобці під сміх
В ожередах снів.
Де чорнозем сонно дихає,
День дзеркалить став,
Степ розлігся, ліг і кліпає
І стерню нап'яв.
Я з далеких сел калинових,
З степових ночей,
Йду на прощу до джерел нових,
До нових людей.
Місто крекче, місто кривиться,
Шум антени звів,
На панелі сонце дивиться
З павутини днів.
А нудьга біжить трамваями,
Визира в вікно...
Пацани обдерті зграями
Бережуть кіно.
День об ріг розкроїв щелепи,
Втерся шклом вітрин...
Дереньчить нервовий велетень,
Трусе зойки з стін.
Дим з околиць чорним вороном,
То сталева даль...
На бульвар з кармінним гонором
Напина вуаль.
Став на брук чужим потворищем
Хто прийме поклон?
Чужина минає зборищем,
Наче сизий сон.
Синій вітер ходить павою
По шовках вітрин...
Ясний вітер б'є булавою
В вересневий дзвін.
Синій вечір в дзвоні, в брязканні
Свище на проспект,
В коси ночі переляканій
Заплітає спектр.
В плямах спектра, в сяйві кожен крок.
Йдуть бульвари, йдуть...
Місяць впав в зелений заморок
На трамвайну путь.
Автор світить, автор рявкає,
Роздира панель,
Непривітно в очі ляскає,
Припіра до скель.
Під чавунним литим черепом
Бухне світ землі...
День об ріг розкроїв щелепи...
Губи кров спили.
Голова, як камень, хилиться...
Миготять стовпи...
На панелі сонце дивиться,
Кличе у степи.
журнал "Глобус", 1926.
Саме над цим віршем уперше (можливо за порадою Б. Антоненка-Давидовича, який працював тут секретарем редакції), з'явився новий літературний псевдонім поета (досі був І. Полярний), що став потім його власним прізвищем: Ів. Багряний.
ЗГРАЇ МЕТЕЛИКІВ...
Зграї метеликів білих
Тануть в холодній воді—
То пір'я своє розгубили,
То лебеді.
Високо в далеч безмірну
Білим крилом майорять,—
Десь полетіли у вирій,
Десь — на моря.
Ось і минулося літо...
Поле і ліс, мов чужі,—
В полі берізка роздіта
Снить на межі.
В лісі не чути зозулі.
В лісі не чути пісень...
Марно за скарби минулі
Плачеться день.
День погасає, як свічка.
Крадеться сутінь німа.
З мертвим, напудреним личком
Ось і зима.
Прийде мороз і надіне
Хвилям жупан крижаний,—
З болем жаліти за літом