Переклад Федора Воротнюка
БАЛАДОНЬКА ПРО ТРИ РІЧКИ
Річка Ґвадалківір
між помаранчів, олив;
ринуть річки Ґранади
в долину з гірських снігів.
Любов кудись відлетіла.
Над рікою Ґвадалківір
ґранатів пишні дерева;
котять річки Ґранади
кров і невтішні реви.
Любов відлетіла далеко.
У Севільї Ґвадалківір
вкрито вітрильним рухом;
двома річками Ґранади
гребуть зітхання та скруха.
Любові не стало духу.
Над річкою Ґвадалківір
палац і гаї цитринові;
над річками Давро й Хеніль
ставки та мертві руїни.
Любов далеко полинула.
Скажи, що вода несе
божевільне полум'я криків.
Любов у повітрі зникла.
Несе пелюстки й оливи
в моря твої, Андалусіє.
Любов у повітрі розсіялась.
ПОЕМА ЦИГАНСЬКОЇ СИҐІРИЛЬЇ
КРАЄВИД
Поле олив
розгорнулося віялом,
склалося — зникло.
Над оливами —
небо безоднє.
Чорним дощем течуть
холодні зорі.
На березі річки
тремтить очерет.
Сутінки.
Кучерявиться сірий вітер.
Оливи заховують крик.
Зграйка птахів полонених
пір'ям хвостів довжелезних
розворушила морок.
ҐІТАРА
Починається плач ґітари.
Розбиваються чарочки ранку.
Починається плач ґітари.
Марно її уривати.
Годі її урвати.
Плаче одноманітно,
як плаче вода,
як плаче вітер
у хуртовині.
Годі її урвати.
Плаче за чимось далеким.
Пісок палючого півдня
хоче камелій білих.
Плаче стріла без цілі,
вечір без ранку,
і перший померлий птах
на гілці.
Ґітара —
серце протнули п'ять шабель.
КРИК
Перекинувся крик
від гори
до гори.
Із-посеред олив
виросте чорна райдуга
в синьому небі ночі.
Ой!
Ніби смиком по скрипці
крик примусив дрижати
напружені струни вітру.
Ой!
В печерах усі стурбувались,
застрибали враз ліхтарі.
Ой!
ТИША
Послухай-но, сину мій, тиші.
Це тиша, що лине хвилями,
це тиша,
що в ній долини відлунюють
і долу думки нишкнуть.
ХОДА СИҐІРИЛЬЇ
Серед метеликів чорних
ступає чорнява дівчина
разом зі змією білою
густої імли.
Земля світла,
небо землі.
Йде, закута в тремтіння,
в ритмовім манівці;
серце її зі срібла,
ніж у правій руці.
Куди ти йдеш, сиґірильє,
в ритмі без голови?
На якому місяці житиме
твій безнадійний біль?
Земля світла,
небо землі.
ПРОЙШОВШИ
Діти вдивляються
в далечінь.
Гаснуть свічки.
Сліпі дівчата
квилять до місяця,
щоб відповів,
і в повітря здіймаються
звиви плачу.
Гори вдивляються
в далечінь.
А ЗГОДОМ
Лабіринти,
просновані часом,
щезають.
(Залишається
тільки пустеля)
Серце,
корінь бажання,
щезає.
(Залишається
тільки пустеля)
Світанкова ілюзія
та поцілунки
щезають.
Залишається тільки пустеля.
Покоти пустелі.
ПОЕМА СОЛЕА
ЗЕМЛЯ СУХА
Земля суха,
земля сумирна
ночей безкраїх.
(Вітер в оливах,
і вітер в горах)
Стара
земля
ліхтаря
і болю.
Земля
криниць безодніх.
Земля
смерті безокої
стріляє.
(Вітер гуляє шляхом,
гойдає тополі)
ГЛУХА СТОРОНА
На лисій горі
Невимовна мука.
Прозора вода.
Столітні оливи.
Закутані постаті
У кривих провулках.
На вежах погодники —
Верть — круть.
Село заникає
В Андалусії плачу.
НІЖ
Ніж
прохромлює серце,
наче леміш
оре обліг.
Ні.
Не коли мене ним.
Ні.
Ніж,
наче промінь сонця
пропікає прірви
страшні.
Ні.
Не коли мене ним.
Ні.
ПЕРЕХРЕСТЯ
Вітер зі Сходу;
ліхтар
і простромлене серце.
Вулиця
пружиться тремом
струни,
чи великого
злого
ґедзя.
Всюди
я
бачу ножі, що встромлені
у серця.
ОЙ!
Крик полишає вітру
тінь кипарисів.
(Мене в цьому полі ридати
полиште)
Все розбилось у світі,
лишилася тиша.
(Мене в цьому полі ридати
полиште)
Обрій, що став без світла,
погризли багаття.
(Вже ж вам казав,
щоб полишили
мене ридати)
НЕСПОДІВАНКА
На вулиці мертвий лежав
із ножем у грудях.
Чужинця ніхто не знав.
Як же ліхтар дрижав!
Мамо!
Як же дрижав ліхтарик
на вулиці!
Був світанок.
Ніхто не зміг зазирнути
в очі, до світу розплющені.
Тож на вулиці мертвий лежав
із ножем у грудях,
і чужинця ніхто не знав.
СОЛЕА
Прибрана в чорні одежі,
вважає, що світ дрібний,
у серці плекає безмежжя.
Прибрана в чорні одежі.
Вважає, що шепоти ніжні,
зітхання та зойки щезають
у шумі швидкого вітру.
В чорні одежі прибрана.
На балконі розчинені двері,
заграва через балкон
вливає безмежне небо.
Йой! Йой! Йой!
Прибрана в чорні одежі!
ПЕЧЕРА
Із печери линуть
довгі схлипи.
(По червоному
синім)
Циган з душі вироджує
древні країни.
(Вежі високі,
людські таїни)
За співом покорченим
блукає погляд.
(По червоному
чорним)
Поблискує золото
по печері побіленій.
(По червоному
білим)
ЗУСТРІЧ
Зустрічатися
нам не хотілось,
але ж, ось бачиш —
зустрілись.
Ти… бо ти вже знаєш,
як я її кохаю!
Йди собі далі.
А я
страждаю.
Не знаєш, як.
Хіба не бачиш: змарніло
тіло моє.
Ніколи не озирайся,
йди собі тихо. Зі мною
молися
Каєтано святому,
щоб ніколи
нам не кортіло
зустрітися.
ЗОРЯ
Дзвони Кордови
вранці.
Дзвони світанку
в Ґранаді.
Вас чують усі дівчатка,
що співають жалобну,
траурну.
Дівчатка Андалусії,
що співають дзвінку
і хриплу.
Всі дівчатка Іспанії,
що дріботять каблучками
на кожному розі міста,
смикаючи спідниці,
вибиваючи іскри.
Ой ви, дзвони Кордови,
ті, що вранці.
Ой ви, дзвони світанку,
ті, що в Ґранаді.