— Крім того, — додав Барбікен, — навіть найгостріший зір не може побачити людину на віддалі більшій за сім кілометрів. Якщо селеніти є, вони можуть бачити наш снаряд, але ми їх не помітимо.
Близько четвертої години ранку, на висоті п'ятдесятої паралелі, віддаль зменшилася до 600 кілометрів. Ліворуч простягалася примхливо накреслена лінія гір, дуже яскрава в повному світлі. Праворуч, навпаки, зяяла чорна прірва, як широкий колодязь, бездонний і темний, просвердлений у місячному грунті.
Це було "Чорне озеро", це був Платон, глибокий цирк, який можна зручно вивчати з Землі між останньою чвертю Місяця і новомісяччям, коли тіні простягаються від заходу до сходу.
Барбікен шкодував, що снаряд не проходить над западиною цирка. Там можна було б обслідувати провалля і, мабуть, виявити якесь таємниче явище. Але напрям снаряда не міг бути змінений.
Приблизно о п'ятій годині ранку північна границя "Моря дощів" була, нарешті, перейдена. Ця частина диска, починаючи від шістдесятого градуса, була вкрита горами. Підзорні труби наближали її на чотири з половиною кілометра, тобто на відстань, меншу за ту, яка відділяє вершину Монблана від рівня моря. Вся ця країна наїжувалася піками і цирками. Місяць з цієї віддалі являв собою дуже дивне видовище. Краєвиди були в умовах відмінних від земних, але вирисовувалися ще чіткіше, ніж на Землі.
Місяць не має атмосфери, а наслідки відсутності цієї газової оболонки вже відомі. Ніякого присмерку на його поверхні, день іде за ніччю, а ніч за днем з раптовістю лампи, яка засвічується й погасає серед глибокої темряви. Ніякого переходу від холоду до тепла. Температура падає вмить від градуса кипіння води до холоду світового простору.
Інший наслідок відсутності повітря такий: там, куди не потрапляє безпосередньо сонячне проміння, панує цілковита темрява. Те, що називають "розпорошеним світлом" на Землі, ця світова матерія, яка поширюється в повітрі, яка утворює присмерки й світанки, тіні й напівтіні, і все те, що зветься грою світла й тіні, не існує на Місяці. Звідси ця різкість контрастів, що припускає лише два кольори — чорний і білий. Коли селеніт прикриє свої вії від сонячного проміння, небо здаватиметься йому абсолютно чорним, і зорі виблискуватимуть перед його очима, як у найтемніші ночі.
Не трудно уявити собі, яке враження справило це чудне видовище на Барбікена і його двох товаришів. Їх очі були дезорієнтовані. Вони більше не сприймали відносної відстані різних планів. Місячний пейзаж, який не зм'якшувала гра світла й тіні, не міг бути змальований земним пейзажистом. Чорнильні плями на білому аркуші — от і все.
Цей краєвид не змінився й тоді, коли снаряд, на висоті вісімдесятого градуса, був від Місяця на відстані лише ста кілометрів. Ні тоді, коли о п'ятій ранку він пройшов менш як за 50 кілометрів від гори Джоя, причому підзорні труби звели цю відстань до 500 метрів. До Місяця начебто можна було торкнутися рукою. Здавалося неймовірним, що ядро не зачепить його через короткий час, можливо, це буде на його північному полюсі, блискучі зубці гір якого яскраво вирізнялися на чорному фоні неба. Мішель Ардан хотів відчинити один з ілюмінаторів і кинутися на місячну поверхню. Падіння з висоти 50 кілометрів! Він не зважав на це. Крім того, це була б некорисна спроба; якщо снарядові не судилося досягти якогось пункту поверхні супутника Землі, Мішель, захоплений рухом снаряда, так само ніколи не досяг би його поверхні.
О шостій годині ранку показався місячний полюс. Подорожні побачили одну сліпуче освітлену половину, тимчасом як друга зникла в темряві. Раптом снаряд перейшов лінію між яскравим світлом і абсолютною темрявою і вмить пірнув у темну ніч.
Розділ XIV
ТРИСТА П'ЯТДЕСЯТ ЧОТИРИ З ПОЛОВИНОЮ ГОДИНИ НОЧІ
Тієї хвилини, коли так несподівано відбулося це явище, снаряд проходив над північним полюсом Місяця на відстані не більшій як 50 кілометрів. Отже, кількох секунд було досить, щоб пірнути в цілковиту темряву світового простору. Перехід відбувся так швидко, без нюансів, без градацій світла, без згасання світлових хвиль, що, здавалось, світило було погашене якимсь могутнім подувом.
— Розтанув, зник Місяць! — вигукнув здивований Мішель.
Справді, ні відблиску, ні тіні, нічого не було більше видно на місці цього диска, кілька секунд тому такого сліпучого. Темрява була цілковита і ставала ще глибшою від блиску зірок. Це була та "чорнота", яку мають у собі ночі Місяця, що тривають для кожної точки диска триста п'ятдесят чотири з половиною години, довгі ночі, які походять від однаковості поступного і обертового рухів Місяця. Ці рухи збігаються, тобто, коли Місяць обернеться навколо Землі один раз, — він через це так само обернеться навколо своєї осі один раз.
Снаряд, заглибившись у тінь Місяця, не зазнавав більше ніякого впливу сонячного проміння.
Отже, всередині була цілковита темрява. Нічого не можна було бачити. Виникла потреба розвіяти цей морок. Хоч як Барбікен ощаджував газ, запас якого був дуже обмежений, — йому довелося засвітити штучне газове світло замість сонячного проміння, в якому Сонце відмовило.
— Чорти б його взяли, це променисте світило, — вигукнув Мішель Ардан, — за те, що воно змушує нас витрачати газ, замість того, щоб давати нам безплатно свої промені!
— Не обвинувачуймо Сонце, — зауважив Ніколл. — Це не його провина, а, певніше, провина Місяця, що застує нам.
— Це все Сонце! — повторював Мішель.
— Це все Місяць! — відповів Ніколл. Барбікен поклав кінець суперечці, сказавши:
— Друзі мої, це зовсім не провина Сонця і не провина Місяця. Це провина снаряда, який, замість того, щоб точно летіти певним напрямком, недоречно збочив. І, щоб бути справедливим, це провина того підступного боліда, який так безжалісно відхилив нас з путі.
— Авжеж! — відповів Мішель Ардан. — І коли ми дійшли в цьому згоди, давайте поснідаємо. Після цілої ночі спостережень треба трохи підживитися.
Ця пропозиція не викликала заперечень. Мішель за кілька хвилин приготував сніданок. Але їли тільки для того, щоб їсти. Відважні мандрівники, кинуті в ці темні простори, відчували, як невиразна тривога охоплює їх.