Трирог. Е-е-е, то ви б так і казали! А скажіть, звідки ви знаєте, що я Трирог? Я. Або й так не видно?
Трирог. Е-е-е! Отак би й з самого початку. А до слова сказавши, чий ви будете?
Сенченків у Шахівці жило чималенько та й не поодинці, а кущами. А в кожному кущі траплялося чоловіка по десять. Ось кущ діда Олександра Терентійовича. Десять чоловік з синами і дочками до розкущення. Коли ж усі дочки ПОВИХОДИЛИ заміж, а сини поженилися, то цей кущ розіп'яв своє гілля на пів-Шахівки.
Або кущ баби ївга. Сім дочок, один син. До розкущення. А як розкущилися, то тільки дивіться та слухайте! Яздоха вийшла заміж у Добреньку; Наталка — в Попівку 25; Палаж-ка — в Токарівку 26; Домаха — на Зелений Клин; Ганна вийшла заміж за парубка з Добреньки і згодом на Кубані опинилася. І звідти писала листи до брата Юхима і невістки Палаж-ки у Шахівку.
Писала так. "Сяду я за стіл, беру перо в руки, пишу письмо од скуки, беру перо золотеє, пишу письмо дорогеє своєму рідному братикові. Лета, мій листок, із Запада на Восток, лети, не звивайсь, нікому в руки не давайсь, а дайся тому, хто рідний серцю мому. Здрастуй, дорогий брате Юхиме, дорога невісточко Палазю, дорогі племінники Веклуиіко, їванчику, Костянтине і Галочко! Ми всі, слава богу, здорові, чого і вам бажаємо од господа бога. Чоловік мій Федір ще шкандибає, а дідові Оникієві вже не шкандибати, царство йому небесне: упав з гарби, від того й помер. А в дочки Параски пропасниця, а в дочки Хими пропасниця, сина Павла чеченці були вбили, то насилу видужав, а я, бредучи через річку по каменю, ногу вломила; спасибі Ахмедові-костоправу — гарно зумів зв'язати кістку, що й з жнивами упоралася; то на одному коліні від снопа до снопа перелазила, то сидьма пересувалася. Ой братику мій, як же й тяжко доводилось! Піт очі застеляє, нога мов у вогні, а в'язати треба, бо хто ж зробить за мене!"
Та оця Ганна тільки п'ята в бабиному ївжиному кущі, а ще Оксана і Марфа.
Оксана нікуди не виходила, так у Шахівці і залишилася. А Марфа вийшла заміж у Роживівку, там-таки на Червоно-градщикі, а як повдовіла, найнялася спочатку наймичкою, а далі й жінкою до вдівця Михайла Михайловича в Кобзівку на готових синів і на готову землю, а було тієї землі вп'ятеро більш, ніж у всіх шахівських сенченхівських кущах,— п'ятдесят десятин. Він був бородатий і дикий. У солдатах йому давали об'їжджати иеоб'їжджених коней, і він їх "ухоркував", доводив до того, що, забачивши його, тварина починала скидати шкурою, дрижати. Як він пишався цим! Був не скупий на вирази, і вони були енергійні й святенницькі; наймитів і супостатів любив провчати "святим кулаком по нечестивій пиці".
І тітку Марфу провчав — ремінними віжками. Спочатку бив, даючи волю їй ховатись під піл, далі волю одбирав, валив на землю, прищемлював косу до порога дверима і учив далі уже зневолену. Вона починала благати: "Ой Михайле-голуб-чику, не бий, не катуй! Буду ноги мити і юшку пити!" Байдуже, зривав одежину і червоні пасмуги посипав дрібненькою сіллю. Непритомну одливав водою. ї знову бив. Своє ремесло знав. А стомившися, милостиво дозволяв жінці стягати з себе чоботи і дивився, як вона ноги мила і юшку пила.
Напровесні, коли зволожений сніг починав жовкнути, в Шахівці збирався ярмарок, веселий, гучний; скільки людей наїжджало із сусідніх сіл! А циганів!
Вулиця ломиться від народу, на вигоні не протовпишся! Риплять і гупають, упавши, наші благенькі ворота, чути тупіт коней, дике "тпру!" розтинає повітря. І вже на порозі Михайло Михайлович. За ним тітка Марфа. Вони будуть ночувати у нас Розсівшися на півстолу, він буде розповідати про те, як ухорку-вав коней, як приборкував тітку Марфу, а ми, і тітка Марфа також, будемо сидіти і слухати його оповіді. І, дивна річ, мені не так жаль було тітки Марфи, як тих бідолашних, безсловесних, катованих ним коней! Сиджу, було, як не на печі, то на припічку, слухаю і думаю, як таку безодню дикої злоби може вмістити в собі людина! Після його від'їзду наша мама відчиняла двері у сіни, клала на гарячу покришку грудочку ладану й обкурювала хату, щоб вигнати моторошний дух гостя.
А тітка Наталка, що вийшла заміж у Попівку, лежала печаллю на моєму серці. Панько, чоловік, ударив її гарячою хлібиною в живіт, і вона померла разом з ненародженим моїм двоюрідним братом чи, може, сестрою.
ї в серці не вщухає біль за другого двоюрідного брата Івана. Цей витримав подорож з батьками на Кубань і на Амур. Смерть наздогнала його уже дома, в голодний рік на дорозі з Вербівки у Червоноград, куди він вирушив у пошуках хліба. Було йому сімнадцять років.
Так ось оцей сенченківський кущ розповзався по всьому білому світу і поза білим світом. А другий, що йшов від прикорня Олександра Терентійовича, не залишав ІІІахівки, тут і зеленів, та ще й як!
Перечекавши терпляче мою паузу, Трирог сказав:
— Коли мова про кущі, то з якого ж ви родом самі? Сен-ченків я декого знаю. Робіив і на залізниці, і в Кричевського в млині з Андрієм Сеиченком і з Савкою, хай їм чорт! Там, у тій Шахівці, не люди живуть — нелюди! А до Савки з Андрієм до пари ще й Кит Архип, Юрко. Викрутити кому руку чи ногу — на це вони мастаки! А Трохим Кодацький! А Грицько Полян-ський! А той Савка! Йому на страшному суді чорти кістки в можирях трощитимуть!
Трирог мав зуба на Савку. Якось у суботу забилися, хто кого поборе. "Подужаєш,— чвертку постазлю,— сказав Савка.— А я зверху сяду — ти постав".
Трирог погодився — і програв. А скупий був! Чвертка коштувала двадцять чотири копійки! Розсердився, сказав: "Не поспішай об/хизуватися. Ось поламаю тобїі ребра, тоді видно буде, хто кому чвертку поставить". Взялися боротися.
Савка якось необережно притис Трирога, а в того ліве ребро й трісь! Про це вся Шахівка, весь Киз говорили, підсмію-ючися.
Я. Савка мені дядьком доводиться, дядьку Трироже! Та й Андрій...
Т р и р о г. Е-е-е! Правду кажеш? Дуже приємно! А то: тридцять версті Чи й три буде. Ні, певне, не буде! З півтори, не більше! Андрій теж птиця! Тоді ще по півтори копійки з чувала платили. Годилося за день сто двадцять чузалів набити, а Андрій взяв та й набив сто п'ятдесят! Два двадцять п'ять за день вигнав! Два двадцять п'ять! То вже після по копійці з чвертю цідили. Ну ж мукобої були — орли! То кажу — на карбованець діла. Сідайте. А мій Іван в люди вийшов. Старший над усіма водогонами в місті. А ви ж?