Прибиралося в половині Порфира Денисовича раз на тиж день — у суботу. Тоді Мартиновичу було років з п'ятдесят, ходив узимку в поношеному пальті, в старому капелюху, літом — у солом'яному брилі, сорочку носив полотняну, замість ґудзика зав'язував комір червоною стрічечкою, штани напускав на черевики, ходив згорбившись, голився щосуботи, горбатий ніс приплюск до вусів. Вусів не стриг і не голив.
Садибу мав хорошу, з гарним садом, були там дерева, які насадив ще Мартиновичів батько. В одному кутку саду був насипаний високий курган, обгороджений жовтою акацією. Курган ніколи не опоряджався, дерева навколо нього не підрізалися. На цьому місці любив відпочивати батько Порфира Денисовича. І курган, і батька Мартинович дуже любив.
Батька і брата, було, хвалить, а матір і сестру кляне, бо мати не хотіла, щоб він оженився, сестра підтримувала її. Розказує, що мати в нього недобра, мала десять тисяч грошей, віддавала їх у позичку людям, брала п'ятдесят процентів. За це була засуджена на десять років заслання. Відбувши кару, повернулася додому. Із сином і дочкою не жила. в злагоді, вимагала, щоб син годував її; а син годував, та не дуже. їли погано, а сперечалися добре.
Того року батько прийшов із своїми шахівськими това-ришами-заробітчанами, як завжди, весною, прибрати і що треба поробити в саду. Закінчили роботу ввечері. Порфир Денисович виніс гроші, а було саме перед Першим травня. Взяли гроші заробітчани, глянули на курган та й кажуть: "Завтра, Порфире Денисовичу, Перше травня. Добре було б на могилі кашу зварити, поспівати, повеселитися, старого згадали б!"
Думка припала до душі Порфиру Денисовичу. Він так і зчепився в неї: "Оце добре ви, хлопці, надумали! Кашу так кашу! Приходьте завтра і прихватіть хлопців, котрі найголосніші. І Ялисоветі Сиротенковій перекажіть, щоб прийшла з раннього ранку".
Та й прийшла. Вирушили вони з Мартиновичем на базар — пшона купують, курей, м'яса, крашанок, карасів цілий кошик великий нагилили! Дома у Мартиновича Ялисовета курей попатрала, рибу почистила, м'ясо помила — і все жужма повкладала в цеберку, а цеберку на кабицю!
Прийшли тоді на святкування до Порфира Денисовича Григорій Ілліч Балковий, Іван Антонович Балковий, Андрій Максимович Калюжний, Семен Васильович Височин.
Григорій Ілліч і Андрій Максимович пішли з Мартиновичем до крамниці, принесли сулію горілки, сулію вина, цеберку пива. М'ясне, рибу й крашанки Ялисовета виклала у великі череп'яні миски. Порфир Денисович виніс для горілки невеличкі чарочки, для вина й пива — склянки. Пив хто скільки хотів. Спочатку виїли те, що містилось у цеберці, потім взялися до череп'яних мисок. Порфир Денисович горілки зовсім не пив, випив трохи вина. Випивали й гуляли до вечора, співали кріпко. Перед вечором зійшли на батькову могилу і там проспівали "Як умру, то поховайте" 136. Добру пам'ять про себе залишив Порфирій Денисович у своїх садоробів!
Складна психічна організація, вражена хворобою, все життя підштовхувала Порфира Денисовича на пошуки Устен-ських книг. Він опитав тисячі людей, назбирав гори матеріалів. Дещо з цього вченим пощастило відібрати й видати. На початку віку вийшли два томи записів Порфира Денисовича 137. Серед звичайних етнографічних матеріалів там можна знайти унікальні речі, наприклад, розповіді про заробітчанське життя в Одесі, про роботи на завантаженні суден пшеницею, про те, як споконвічні степовики наймалися матросами ка вантажні кораблі, супроводжували їх в італійські й французькі порти, отже, ставали матросами і пишалися один перед одним, бо як один казав: "Я був в Італії і далі", то другий відповідав йому: "А я був в Парижі і ближче!"
Видаючи ці томи, вчені, звісно, порушили химерні настанови етнографа, зробили все на своє розуміння. Порфир Денисович образився, замкнувся перед людьми, і колосальні етнографічні записи його стали набутком мишей. Помер він у 1933 році. Хто каже — з недогляду, хто твердить, що став жертвою злодіїв. Говорять також про таємницю рояля: начебто грабіжники, відкривши віко його, знайшли там п'ять тисяч золотом! О доле людська, яка складна й суперечлива ти буваєш!
І все це ти, мила, чарівна Червоноградщина! Та хто знає про ті домашні злигодні, кому, крім новелістів, діло до таємниць чорного рояля, бо це курява в літній день, порох. Махнув крилом час, і де воно зсе? А томи записів Порфира Денисовича, а його такі шедеври, як портрет Ф. Мигаля (олівець, 1880 р.) 138, є окрасою рідної науки, рідного мистецтва!
От і наближається наша подорож до кінця. Багато спогадів підняла вона з дна душі. Та душа людська невичерпна, бо немає нічого за неї багатшого, а надто коли її опромінить тепло рідного краю.
1927—1970 рр.
1 Первомайський Леонід Соломонович (справжнє прізвище, ім'я, по батькові — Гуревич Ілля Шльомович; 1908—1973)—український радянський письменник.
2 М о н н а-В анна, Джоконда — один із найвідоміших портретів Леонардо да Вінчі (1452—1519), в якому майстер передав жіночність молодої флорентійки Монни Лізи, а в посмішці відтворив складність її психологічного стану. Написана бл. 1503 р., нині картина зберігається в Луврі.
3 ...я к у Харков і,— на Холодній горі, на Пісках, на Бурсацькому спуску...— Йдеться про історичні місця Харкова, пов'язані із ранньослов'яиськими поселеннями, на місці яких жили люди ще за скіфських часів (VI—НІ ст. до н. е.). Про це свідчать і численні археологічні пам'ятки.
4 Новосел івка, Мерефа, Валки, Просяне, Біда, Старо в і р і в к а, Верб и ще, Червоноград — міста й населені пункти Харківської області в районі будівництва Мерефо-Херсонської залізниці. Новоселівка — село, що входить до складу Чернещинської сільської Ради Красноградського району; Валки — місто районного підпорядкування, одне із стародавніх поселень Слобідської України. Просяне — село, центр Просян-ської сільської Ради Нововодолазького району, Старовірівка — село, центр Старовірівської сільської Ради Нововодолазького району, розташоване вздовж річки Берестової.
5 Водолаг а.— Мається на увазі Нова Водолага, селище міського типу, адміністративний центр Нововодолазького району, розташоване в долині ріки Вільховатки. Через селище проходить залізниця Харків — Дніпропетровськ. Заснована як волосна слобода близько 1675 р. селянами й козаками Харківського полку на т. зв. Муравському шляху. Харківський полковник Григорій Донець збудував тут фортецю, де козаки несли сторожову службу. Назва слободи походить від річки Водолаги.